Хризостом (Мартишкін)

31 жовтня 1966 у Троїце-Сергієвій лаврі пострижений у чернецтво з ім'ям Хризостом на честь святителя Іоана Златоустого, архієпископа Константинопольського.

4 листопада 1966 висвячений у сан ієромонаха митрополитом Никодимом Ротовим.

З 1 березня 1968 служив у храмі преподобного Пимена Великого у Москві.

У 1969 закінчив Московську духовну академію із заочного сектору.

З 1 грудня 1969 року служив у Храмі на честь Всіх Святих у Москві.

15 липня 1971 був призначений завідувачем канцелярією Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату.

2 серпня 1971 возведений у сан архімандрита.

З 30 вересня по 3 жовтня 1971 у складі делегації Російської Православної Церкви брав участь у роботі IV Всехристиянського Мирного Конгресу у Празі.

21 березня 1972 постановою Священного Синоду призначено бути єпископом Зарайський, вікарієм Московської єпархії і заступником голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ).

23 квітня 1972 року в Хрестовому храмі на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці в Московській резиденції голови ВЗЦЗ хіротонізований на єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії. Хіротонію здійснювали: митрополит Ленінградський Никодим (Ротов), архієпископ Дмитровський Філарет (Вахромєєв) і архієпископ Тульський Ювеналій (Поярков).

Із 28 квітня по 25 травня 1972 в числі осіб, що супроводжували Патріарха Пимена, відвідав Помісні Православні Церкви країн Близького Сходу і Болгарії.

З 31 жовтня по 10 листопада 1973 у складі делегації Союзу Радянських товариств дружби із зарубіжними країнами та товариства «СРСР — Кіпр» відвідав острів Кіпр.

З 9 по 23 грудня того ж року з групою паломників Російської православної церкви здійснив поїздку до стародавніх загальнохристиянським святинь Італії.

З 17 по 23 січня 1974 супроводжував Патріарха Пимена в його подорожі по Ефіопії, а з 21 квітня по 30 квітня того ж року з делегацією Російської православної церкви відвідав Японію.

З 3 вересня 1974 — єпископ Курський і Білгородський.

З 24 по 31 березня 1975 в складі делегації Російської православної церкви (РПЦ) відвідав Сирію.

З 26 жовтня по 1 листопада 1976 на чолі делегації РПЦ побував у Японії, а з 2 по 5 листопада 1976 — в Філіппінах.

11 червня 1977 призначений членом делегації РПЦ для участі в інтронізації нового Патріарха Румунського.

З 2 вересня 1977 року возведений у сан архієпископа.

З 12 по 19 жовтня 1977 спільно з Патріархом Пименом здійснив офіційний візит Патріарху Константинопольському Димитрію.

23—25 грудня 1977 у складі делегації РПЦ на чолі з Патріархом Пименом брав участь в інтронізації Католікоса-Патріарха всієї Грузії Ілії II.

20 червня 1979 включений до складу делегації для участі в похованні Патріарха Антіохійського Іллі IV і в інтронізації Патріарха Ігнатія.

30 вересня 1980 призначений членом делегації Московського Патріархату для участі у з'їзді духовенства і мирян Патріарших парафій у США, що проходив з 17 по 25 листопада.

23 грудня 1980 призначений членом Комісії з організації святкування 1000-річчя Хрещення Русі.

З 27 січня по 3 лютого 1981 очолив делегацію у поїздці в Норвегію на запрошення Товариства дружби «Норвегія-СРСР».

13 серпня 1981 звільнений з посади заступника голови ВЗЦЗ за власним бажанням.

У 1970-ті—1980-ті роки постійно конфліктував з уповноваженими Ради у справах релігій, вважався «неблагонадійним». Висвячував священиків із випускників світських вищих навчальних закладів, а також євреїв, що викликало різке невдоволення влади. Так, саме він висвятив на священика відомого дисидента Юрія Едельштейна.

З 26 грудня 1984 — архієпископ Іркутський і Читинський з дорученням тимчасового управління Хабаровської єпархією.

Його переміщення з Курська в Іркутськ було, фактично, засланням. Під час цього служіння зміг підняти авторитет православ'я в Сибіру, знаходив порозуміння як з російськими націоналістами, так і з ліберальними дисидентами.

27 травня 1988 визначенням Священного Синоду звільнений від тимчасового управління Хабаровською єпархією у зв'язку з призначенням туди постійного архієрея.

З 26 січня 1990 — архієпископ Віленський і Литовський.

У 1990 активно підтримав рух за незалежність Литви. Певний час був членом ради сейму руху «Саюдіс», вийшов з нього після того, як рух почав трансформуватися в політичну партію. Різко засудив дії союзної влади під час драматичних подій у Вільнюсі в січні 1991 року. За свою позицію нагороджений медаллю «В пам'ять 13 січня» (державною нагородою Литви). Патріотична діяльність владики Хризостома і підтримка незалежності викликала різке несприйняття частини віруючих, які вимагали від Патріархії його звільнення. Пізніше владика згадував:

Меня тогда не приняли крикуны, которые защищали советскую власть. Да, я присутствовал на заседаниях Верховного Совета вместе с протестантским архиепископом. Мои недруги назвали меня «саюдистом». Их не интересовало, что я там говорю, каковы мои убеждения. Меня огульно обвинили в измене русской нации, «пролитовской позиции». А я лишь был солидарен с народом, желавшим обрести независимость.
(Мене тоді не прийняли крикуни, які захищали радянську владу. Так, я був присутній на засіданнях Верховної Ради разом з протестантським архієпископом. Мої недруги назвали мене «саюдістом». Їх не цікавило, що я там говорю, які мої переконання. Мене огульно звинуватили в зраді російської нації, «пролитовській позиції». А я лише був солідарний з народом, що бажав здобути незалежність.)

Політична позиція, зайнята архієпископом Хризостомом під час подій 1990—1991 років, справила позитивний вплив на долю православ'я в незалежній Литві. Згідно з Конституцією Литви православ'я увійшло в список із дев'яти традиційних для країни релігійних конфесій, що володіють широкими юридичними правами, в тому числі правом на отримання з бюджету матеріальних засобів для будівництва храмів та на інші релігійні потреби. За Законом про повернення власності єпархія отримала частину нерухомості, якою вона володіла до 1940, зокрема, п'ять житлових багатоповерхових будинків в Вільнюсі, кілька церковних будівель у провінції, а також житлові споруди, що належали окремим парафіям. Православним були передані Олександро-Невська і Катерининська церкви у Вільнюсі, за рахунок держави відновлена найдавніша вільнюська П'ятницька церква, закладена в XIV столітті. У школах з російською мовою викладання православні вчителі-катехити викладають «Основи релігії».

25 лютого 2000 в Богоявленському соборі в Москві возведений у сан митрополита патріархом Алексієм II[3].

Під керуванням Хризостома у єпархії були зведені нові православні храми, відкрито десять парафіяльних недільних шкіл, установу єпархіального Православного братства Литви і видано кілька книг, які розкривають історію православ'я в Литві. Проводиться активна робота з молоддю: літні православні табори, паломництва до святих місць, фестивалі молодіжних творчих колективів[4]. Разом з тим, за словами протодиякона Андрія Кураєва, митрополит Хризостом «православним говорив прямим текстом: православ'ю тут не місце, це не наша земля, ми тут гості»[5].

Має репутацію одного з найбільш ліберальних архієреїв Російської православної церкви. Вважає, що питання богослужбової мови і календарного стилю, які «не мають догматичного значення», часто стають каменем спотикання, в результаті чого «ми перетворилися на фарисеїв, гірших, ніж ті, що були за життя Христа».

24 грудня 2010 рішенням Священного синоду зачислений на спокій у зв'язку зі станом здоров'я[6].

Не увійшов до нового складу Міжсоборної присутності, затверджений 23 жовтня 2014 рішенням Священного синоду РПЦ[7].