Адам Єжи Чарторийський

А́дам Є́жи Чартори́йський (Чортори́йський; пол. Adam Jerzy Czartoryski; 14 січня 1770 — 15 липня 1861) — польсько-литовський князь, польський освітній, російський політичний діяч. Патріот Польщі. «Близький приятель» царя Олександра І.

Адам Єжи Чарторийський
пол. Adam Jerzy Czartoryski
Псевдо Адам Єжи Чорторийський
Народився 14 січня 1770(1770-01-14)
Варшава, Річ Посполита[1]
Помер 15 липня 1861(1861-07-15) (91 рік)
Монфермей
Поховання Кладовище Шампо в Монморансі
Країна  Річ Посполита
 Російська імперія
Королівство Польське
Діяльність дипломат, перекладач, драматург, поет, політик, письменник, військовослужбовець
Знання мов польська[2]
Титул Князь
Посада Список міністрів закордонних справ Росії і member of the State Council of the Russian Empired
Рід Чорторийські
Батько Адам Казимир Чорторийський
Мати Ізабелла Флемінґ
Родичі Авґуст-Олександр Чорторийський (дід)
Брати, сестри Konstanty Adam Czartoryskid, Maria Wirtemberskad і Zofia Czartoryskad
У шлюбі з Анна Софія Сапєга
Діти

Вітольд,

Владислав, Ізабелла Ельжбета Чарторийська (Дзялинська)
Автограф
Нагороди
Герб

Біографія
Труна з прахом А. Є. Чарторийського

Близький дорадник царя Александра І, міністр закордонних справ Російської імперії (1804 — 06). Під час польсько-литовського повстання 1830—31 — голова тимчасового повстанського уряду, який намагався відновити Польщу в старих кордонах.

Маючи приятельські стосунки з царем Олександром І, використовував їх для польської справи. Був на посаді куратора Віленської шкільної округи. Його близьким співробітником був Тадеуш Чацький. Завадив реалізувати план вихованця Києво-Могилянки графа Петра Завадовського (1738—1812) відкрити у Києві університет для боротьби з полонізацією краю.[3]

На еміграції очолював консервативно-аристократичний табір. У свою антиросійську акцію, головним чином у зв'язку з Кримською війною, Чарторийський пробував включити також українців; у цьому йому допомагали Ф. Духінський і М. Чайковський. У планах Чарторийського було утворення на Наддніпрянщині козацької держави, яка мала б увійти у федеративні зв'язки з Польщею, тоді як Галичина мала залишитися польською. В органі Чарторийського «Trzeci Maj» вміщено інформації про Україну.

Після придушення польського повстання під керівництвом Т. Костюшка (1794) перебував як заручник при дворі Катерини II. Пізніше деякий час жив в Англії, став прихильником конституційного устрою. Зблизився зі спадкоємцем російського престолу, майбутнім імператором Олександром I. Став членом так званого таємного комітету та міністром закордонних справ (1804—1806). Намагався добитися об'єднання всіх територій колишньої Польщі, поділених між Росією, Австрією та Пруссією, шляхом династичної унії Польського королівства з Російською імперією. Представляв інтереси частини великого дворянства, яке намагалося пристосувати кріпосні умови до умов капіталістичного розвитку. Брав участь у Віденському Конгресі 1814–15, де був радником царя Олександра I з польського питання. Створення Королівства (Царства) Польського відповідало його політичним планам. З 1815 — сенатор Королівства Польського Конгресового.

Листопадове повстання

Постійні порушення царським урядом польської конституції та наростання реакції спричинили перехід Чарторийського до табору ліберальної опозиції. Під час Листопадового повстання 1830-31 очолював Національний уряд, який виступав за відновлення Польсько-Литовсько-Руської держави у кордонах 1772. Після поразки повстання емігрував до Франції, де жив у Парижі.

Еміграція

В еміграції очолював консервативно-аристократичний табір. Розвивав програму відновлення незалежної Польщі за підтримки західноєвропейських держав. До боротьби проти Російської імперії намагався залучити і українців. Серед його близьких співробітників — вихідці з України Ф. Духінський і М. Чайковський. Щодо українського питання його політичні плани передбачали створення у Наддніпрянській Україні козацької держави, яка б перебувала у федеративних зв'язках з Польщею; Галичина мала перебувати у складі Польської держави.

Меценат

Виділив кошти на побудову дзвіниці в Меджибожі (1812 р.)

Див. також

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118523171 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.).— Львів: Світ, 1996.— 448 с.— С. 31—32. ISBN 5-7773-0359-5

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.