Хрещатик, 32

Будинок № 32 — київська будівля у стилі модерну з елементами італійського  (флорентійського) Відродження. Одна з небагатьох споруд, що збереглася на Хрещатику після підриву середмістя Києва радянськими диверсантами у 1941 році.

Хрещатик, 32

50°26′49″ пн. ш. 30°31′16″ сх. д.
Тип будівля
Країна  Україна
Розташування Київ
Архітектурний стиль неоренесанс і архітектура модерну
Архітектор Йоган-Фрідріх Лідваль
Будівництво 1913 — 1915
Ідентифікатори й посилання
 Хрещатик, 32 у Вікісховищі

За визначенням дослідників, пам'ятка — один із найкращих зразків дорадянської забудови Хрещатика[1].

Постановою Ради міністрів УРСР «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави» № 442 від 6 вересня 1979 року будівля внесена до державного реєстру пам'яток архітектури і містобудування (охоронний номер 442)[2].

Історія ділянки
Триповерховий будинок (праворуч), на місці якого збудують банк. Близько 1905 рік

У ХХ сторіччі садиба належала підполковнику Павлові Нечаєву[3]. На ній стояв триповерховий будинок з крамницями на першому поверсі.

У цей час економічне піднесення краю сприяло зростанню оберту капіталів. Величезну роль у пожвавленні фінансової діяльності відігравав збут цукру. Київська, Подільська й Волинська губернії виробляли один мільйон тонн цього продукту на рік, що становило більше половини загальноімперської частки. Два російські міжнародні банки, які мали в Києві свої відділення, зосереджували до 90 % з експорту цукру. Зрештою, кількість банків та їхніх філій у Києві станом на 1917 рік зросла до 35 установ[2].

Будівництво і використання споруди
Польсько-український парад 1920. Будинок № 32 другий справа
Уцілілий після підриву Хрещатика в 1941 році будинок № 32 (ліворуч)

1908 року ділянку викупив Російський банк для зовнішньої торгівлі для своєї київської філії. Кам'яницю спорудили за проєктом і під керівництвом російського архітектора шведського походження Йогана-Фрідріха (Федора) Лідваля. Оздоблення виконав художник-скульптор В. Кузнецов[2]. Будівництво завершилось 1915 року, у розпал Першої світової війни. А 1917 року вибухнула революція. Тому банківська установа користувалася будівлею короткий час.

Керував київським відділенням банку Абрам Добрий, який згодом увійшов до складу фінансової міждержавної комісії Української Народної Республіки[2]. Він водночас був співвласником заводів цукрозаводчика Бродського. Під час війни, за повідомленням російської військової контррозвідки, Добрий навмисно скоротив продаж цукру на внутрішньому ринку імперії на користь торгівлі з ворогом. 1916 року його заарештували, але після втручання покровителів відпустили. 1917 року банкіра звинуватили у штучному завишенні ціни на продовольство. Але завдяки революційним подіям він уникнув повторного арешту.

Комерційна діяльність Доброго, який продовжував співпрацювати з німцями, викликала невдоволення тепер уже у таємної організації «Комітет порятунку України», до складу якої входило кілька урядовців УНР[4]. 24 квітня 1918 року міністри військового відомства Олександр Жуковський, внутрішніх справ Михайло Ткаченко, земельних справ Микола Ковалевський і голова департаменту МВС Юрій Гаєвський арештували, а фактично викрали комерсанта, бо не було офіційної ухвали про арешт. Справа Доброго набула широкого резонансу й обурила німецьке командування, оскільки банкір був діловим партнером Німецької та Австро-Угорської імперій. Зрештою, це пришвидшило повалення німцями уряду Центральної Ради. З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського Абрама Доброго звільнили[4][5].

22 січня 1919 року більшовики націоналізували приміщення банку і згодом передали Київському окружному фінансовому відділу. Після перенесення столиці УСРР до Києва у 1934 році тут розмістився Наркомат фінансів УСРР, республіканська контора Держстраху, обласний та міський фінвідділи[2].

24 вересня 1941 року радянські диверсанти підірвали Хрещатик. Вибухівку заклали, зокрема, у прилеглих спорудах — №  28/2 і 30/1. Кам'яниця зазнала значних ушкоджень.

1950 року будинок відновили. У ній розмістилися управління головного архітектора Києва та проєктний інститут «Київпроєкт».

У 1950—1955 роках тут працював Анатолій Добровольський. Він у складі групи архітекторів, до якої увійшли також Олександр Власов, Борис Приймак, Віктор Єлізаров, Олександр Малиновський, брав участь у відбудові Хрещатика.

Фасад

У 1955—1973 роках крісло головного архітектора міста займав Борис Приймак, один з архітекторів Хрещатика, Головпоштамту, готелю «Москва» (тепер «Україна») та інших споруд.

У 1974—1980 роках посаду керівника архітектурного управління займав Ігор Іванов. Він брав участь у реконструкції Майдану Незалежності, проєктуванні й будівництві готелю «Козацький» та інших будинків.

Станом на 2020 рік приміщення займає департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації. На першому поверсі містяться крамниці[1].

Архітектура

Чоловий фасад потрактований у модернізованому стилі з елементами флорентійського Відродження. Фасад заввишки у чотири поверхи покритий рустом й облицьований шведським гранітом.

Замкові камені вітрин і брами оздоблені маскаронами. Портал парадного входу з великим картушем фланковано гірляндами.

Простінки на рівні другого—четвертого поверхів прикрашають зображення ваз, медальйонів, фестонів та алегоричних профілів.

Вікна п'ятого поверху виходять на подвір'я.

Будівлю увінчує високий парапет-балюстрада з композицією у вигляді картуша з напівлежачими фігурами і рогами достатку — символом багатства[1].

Галерея

Примітки
  1. Малаков Дмитро, 2011, с. 1839.
  2. Малаков Дмитро, 2011, с. 1838.
  3. Список власників на Хрещатику (1882—1914). Архів оригіналу за 5 лютого 2020.
  4. Павло Гай-Нижник, 2014, с. 212–228.
  5. Справа Абрама Доброго, 2019.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.