Хілков Дмитро Олександрович

Князь Дмитро́ Олекса́ндрович Хілко́в[1] (13 листопада 1857 — 1 жовтня 1914) — російський політичний діяч, толстовець, революціонер.

Дмитро Олександрович Хілков
Дмитрий Александрович Хилков
Д. О. Хілков в козачій формі
Народився 13 листопада 1857(1857-11-13)
Російська імперія, Санкт-Петербург
Помер 1 жовтня 1914(1914-10-01) (56 років)
 Австро-Угорщина, Долина, Карпати
Громадянство Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність політичний діяч, революціонер
Alma mater Пажеський корпус
Учасник Перша світова війна
Партія Партія соціалістів-революціонерів
Конфесія Православ'я
Батько Q108679843?
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня

Біографія
Д.О. Хілков в молодості

Народився в родині князя Олександра Дмитровича Хілкова (1834—1887) і княгині Юлії Петрівни (уродженої Джунковської) (1837—1916). Вихованець Пажеського корпусу, потім офіцер лейб-гусарського полку. Брав участь в Російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. Після її закінчення служив в Закавказзі, де познайомився з духоборами.

У 1884 році вийшов у відставку і поселився в своєму маєтку Павлівка у Сумськім повіті Харківської губернії. В 1885 році землю в триста вісімдесят десятин він продав за низькою ціною селянам, а сам, залишив собі наділ у сім десятин, став жити особистою землеробською працею. У 1887 році Хілков вступив в листування з Левом Толстим і став прибічником толстовства. Його будинок перетворився на сектантський центр. Хілков був одружений без церковного шлюбу з Цецілією Володимирівною Вінер (1860—1922), дочкою свого знайомого по Кавказу, полковника Володимира Івановича Вінера, також послідовницею Толстого. Їхні діти не були хрещені, що, за тодішніми російськими законами, залишало їх без спадщини і титулу. Це викликало певне незадоволення матері Д.О. Хілкова Юлії Петрівни Хілкової. Об’єднавши духоборство з поглядами Толстого, Хілков почав проповідувати серед селян.

К. П. Побєдоносцев в листі до Олександра III від 1 листопада 1891 року вказував на розбещуючу діяльність Хілкова.

На жаль, безумці, які увірували в Толстого, одержимі так само, як і він, духом невтримної пропаганди і прагнуть приводити його вчення в дію і проводити в народ. Таких прикладів вже немало, але найбільш разючий приклад — кн. Хілкова, гвардійського офіцера, який поселився в Сумськім повіті, Харківської губ., роздав всю землю селянам і, оселившись на хуторі, проповідує селянам толстовське Євангеліє, з відкиданням церкви та шлюбу, на засадах соціалізму. Можна собі уявити, яку дію призводить він на темну масу! Зло це росте і розповсюджується вже до меж Курської губ., в місцевості, де вже давно в народі можна помітити дух неспокійний. Ось вже 5 років, як я пишу про це і губернатору, і в міністерство, але не можу досягнути рішучих заходів, а меж тим Хілков встиг вже розбестити навколо себе ціле населення села Павлівки і сусідніх сіл. Він розсилає і поблизу, і в далеч шкідливі листи і брошури, яким селяни вірять.
Оригінальний текст (рос.)
К несчастью, безумцы, уверовавшие в Толстого, одержимы так же, как и он, духом неукротимой пропаганды и стремятся проводить его учение в действие и проводить в народ. Таких примеров уже немало, но самый разительный пример — кн. Хилкова, гвардейского офицера, который поселился в Сумском уезде, Харьковской губ., роздал всю землю крестьянам и, основавшись на хуторе, проповедует крестьянам толстовское евангелие, с отрицанием церкви и брака, на началах социализма. Можно себе представить, какое действие производит он на невежественную массу! Зло это растет и распространяется уже до границ Курской губ., в местности, где уже давно в народе заметен дух неспокойный. Вот уже скоро 5 лет, как я пишу об этом и губернатору, и в министерство, но не могу достигнуть решительных мер, а между тем Хилков успел уже развратить около себя целое население села Павловки и соседних деревень. Он рассылает и вблизь, и вдаль вредные листы и брошюры, которым крестьяне верят.

У лютому 1892 року Хілков був висланий адміністративно в Закавказзя. Місцем заслання йому було назначено духоборське село Башкичет Борчалинського повіту Тифліської губернії. В 1896 році Хілкова було переведено в повітове місто Вейсенштейн Естляндської губернії.

В еміграції

В 1898 році отримав дозвіл на виїзд за кордон. Після короткочасного візиту в одну з толстовських колоній в Англії Хілков в серпні 1898 року поїхав до Канади, де оглядав місця, які були запропоновані для духоборів, що хотіли переселитися, та вів переговори з канадським урядом щодо цього переселення. Серед осіб, що займалися розміщенням духоборів на новому місці, з'явилися розбіжності щодо фінансових питань. Хілкова було звинувачено в тім, що він не звернув уваги на важливі економічні і кліматичні фактори, бо канадський імміграційний комітет дав князеві хабар.

Оселившись в липні 1899 року в Женеві, де на той час знаходилась його родина, Хілков співробітничав з соціал-демократом В. Д. Бонч-Бруєвичем і В. М. Вєлічкіной. Працював в толстовському виданні «Вільна думка»(рос. "Свободная мысль"), брав участь у створенні марксистського журналу «Життя» (рос. "Жизнь"), співробітничав з газетою «Іскра».

Починаючи з вересня 1901 року Хілковим була видана серія революційних протиурядових брошур під загальною назвою "Народні листки" (рос. "Народные листки). В їх числі була брошура, яку склав сам Хілков, - "Про вуличні заворушення (Думки військовика) (рос. «Об уличных беспорядках (Мысли военного)»). Вона закликала до збройної боротьби з урядом. Хілков радив формувати "десятки" та бойові дружини для збройної боротьби. В 1902 році Хілков став закликати вже до масового терору, заявляючи, що кожен революціонер має бути терористом.

В 1903 році Хілков вступив в партію соціалістів-революціонерів, входив в закордонний комітет есерів. Активно брав участь в конспіративній роботі революціонерів.

В Росії

В листопаді 1905 року Хілков повернувся до Росії і оселився на своєму хуторі Павлівка. Його погляди знову радикально змінилися: тепер князь став справжнім православним, ретельним виконавцем усіх обрядів. Колишній толстовець і революціонер умовив своїх синів піти на військову чи цивільну службу.

У 1910 році обидві дочки князя, Ольга і Єлизавета, покінчили з собою, прийнявши отруту. За свідоцтвом священика Миколая Чепуріна, який був близько знайомий з родиною Хілкових, " дівчатам приходилось бути між трьома зовсім різними і антагонизуючими впливами: бабчиним (Юлія Петрівна Хілкова — мати Дмитра Олександровича — була закоренілою монархісткою), батька і матері (Цецілія Володимирівна Вінер — дружина Дмитра Олександровича — тверда прибічниця толстовства). В результаті цих трьох впливів у них обох в душі нічого не залишалось, ніякої віри, ніяких переконань, окрім страшного хаосу і незадоволеності».

Коли почалась війна 1914 року, Хілков вирішив знову поступити на військову службу. За особистим розпорядженням Миколая II його було назначено військовим старшиною Кубанського 3-го Хоперського полку, у якому князь служив ще в роки російсько-турецької. 1 жовтня[2][3] 1914 року Дмитра Хілкова було вбито в Карпатах поблизу села Верхнє Синьовидне в розвідці.

Дмитра Олександровича було поховано на хуторі Князєве села Павлівка поруч з його дочкою 7 листопада 1914 року. В жовтні 2010 року на могилах князя і княжни було встановлено пам'ятники[4].

Твори
  • Записки Д. О. Хилкова // Чертков В. Г. Похищение детей Хилковых. — Крайстчерч, 1901. — 90 с. (рос.)
  • Хилков Д. А. Террор и массовая борьба. // Вестник русской революции. — 1905. — № 4. — С. 225-261.(рос.)
  • Хилков Д. А. О методе пчеловодства священника Юшкова. — Сумы, 1912. (рос.)
  • Хилков Д. А. Письма князя Дмитрия Александровича Хилкова: В 2 вып. — Сергиев Посад, 1915-1916. (рос.)

Примітки
  1. «В останні часи поширилося вимова прізвища з наголосом на перший склад. Воно є помилковим, бо у прізвиську родоначальника під наголосом була остання голосна. В родині князів Хілкових прізвище також завжди вимовлялося з наголосом на другий склад». — О. Н. Наумов, князь Б. М. Хилков. История рода князей Хилковых. Екатеринбург, Уральское изд-во, 2008 г.
  2. Хилков Дмитрий Александрович :: Картотека потерь :: Первая мировая война. gwar.mil.ru. Процитовано 16 травня 2020.
  3. О. Н. Наумов, князь Б. М. Хилков. История рода князей Хилковых. Екатеринбург, Уральское изд-во, 2008 г.
  4. Повернення Хілкова // Білопільщина : газета. — 2010-10-23.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.