Церква святого Євстахія (Облазниця)

Перша згадка про наявність у селі храму датується 1552 роком — у поборових реєстрах, де зафіксовано перебування священика[4].

Свого часу церкву відвідував гетьман Іван Виговський зі своєю дружиною Оленою з роду Стеткевичів, замок яких розташовувався на території сусіднього Нового Села. Він подарував церкві богослужбові книги та дві патериці. В знак вдячності храм було названо на честь батька гетьмана іменем святого Євстахія[5]. Проте у 1912 році митрополит Андрій Шептицький, відвідавши церкву, забрав ці книги до музею у Львів[6][7]. За твердженням Петра Пауша, уродженця Облазниці, одна з книг зберігається в музеї отців Василіан у Монтері (штат Альберта, Канада)[8][7][9]. Але у 1970 році Петро Пауш відвідав Україну, був в Облазниці й оглянув церкву. Він стверджує, що патериці, подаровані Виговським, знаходяться у церкві.[10]

Німецький землевласник, протестант, Альбрехт Зеліб був патроном греко-католицького храму до 1914 року, пізніше ними стали його нащадки, а вже з 1935 року церква мала вільне надання[1][2]. У 1915 році, завдяки священику Антонію Підліснецькому, який мав москвофільські погляди, церква перейшла до московського православ'я[11].

Інтер'єр храму

У 1930 році, під керівництвом Антонія Підліснецького — пароха місцевого храму, відбулась перебудова дерев'яної церкви Святого Євстахія[6][11][2].

У 1935 році при церкві святого Євстахія було засновано церковний хор, а вже через рік — гурток молоді, яким керував отець Яків Хом'як[11]. Він часто брав участь у різноманітних конкурсах, посідав призові місця. У 1940-1950-і роки хор практично припинив свою діяльність через те, що частину його діячів було вбито радянською владою (Андрій Роїк, Василь Проць, Йосиф Данилишин, Євстахій Пауш), а більшу частину вивезено до Сибіру та Казахстану за підозрою зв'язків з ОУН[12].

Завдяки діяльності Василя Чегрія та Семена Матвіїва церква продовжувала існувати й у часи комуністичної влади.

Має форму низької і дуже видовженої в плані тризрубної одноверхої будівлі. Із заходу до квадратової нави прилягає значно розбудований, рівноширокий бабинець, а зі сходу — вужчий гранчастої форми вівтар, до якого з обидвох сторін прибудовані ризниці. Вузьке піддашшя, яке біля стін бабинця з півночі та півдня оперте на дерев'яні стовпи, оточує церкву. Під опасанням стіни шальовані вертикально дошками і лиштвами, а над ним — були оббиті пресованим картоном[13].

З півдня та заходу у бабинці розташовані входи до церкви. Невеликий восьмерик, увінчаний банею з високим ліхтарем і маківкою, посаджений на пірамідальний дах. На схід від церкви знаходиться дерев'яна одноярусна (нижня частина обмурована) дзвіниця, накрита пірамідальним наметовим дахом[13].

У 2010–2011 роках, силами місцевих жителів був здійснений ремонт храму — стіни ошалювали вертикально дошками, дахи перекрили металізованою бляхою[13].

• Матвіїв Орест. Моє село над Любешкою-рікою. — Дрогобич : «Посвіт», 2011. — 112 с. — 120 прим. — ISBN 978-966-2248-92-0.
• Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнівщини, Журавенщини, Жидачівщини, Миколаївщини, та ін. — Нью-Йорк—Торонто—Париж—Сідней : Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1990-1993. — 631 с.