Церква святої Ольги (Печерськ)

Печерська базарна площа сформувалася при переплануванні Печерська у 1830-х роках. До того часу парафіяльною церквою для мешканців даної місцевості була церква святого Володимира, що стояла на вулиці Московській, навпроти Введенського монастиря[2]. При спорудженні Нової Печерської фортеці церква опинилася на території еспланади і була розібрана, її перенесли на Нову Забудову, до річки Либідь, завдяки чому церква стала називатися Володимиро-Либідською[2].

Майже одночасно із утворенням Печерської площі на ній почалося будівництво нової парафіяльної церкви[3]. Військовий губернатор Києва, граф Василь Левашов запропонував звести церкву на пустирі навпроти будинку генерал-майора Скорделі, на північно-західною краю Печерської площі[4]. Закладення майбутньої церкви відбулося 21 травня 1834 року[5][1]. На спорудження храму Духовний будівельний комітет виділив 1425 рублів сріблом, решта коштів була добровільними пожертвами[4] (Л. Похилевич стверджує, що на будівництво церкви виділили 5000 рублів асигнаціями[6]). Освятив новозбудовану церкву митрополит Філарет[6] 8 жовтня 1839 року[4], на честь святої рівноапостольної княгині Ольги[3]. Того ж року при церкві святої Ольги спорудили три дерев'яні крамнички, одну з яких 1886 року перебудували під житловий будиночок для пароха[4][6]. У 1885—1886 роках при церкві за проєктом архітектора В. Ніколаєва спорудили двоярусну дзвіницю[7]. Фінансував будівництво місцевий мешканець, купець 2-ї гільдії Стефан Порохняков, який довгий час обіймав посаду церковного старости[7].

Станом на 1860 рік парафія церкви нараховувала 174 особи[6].

Прибуток церква святої Ольги отримувала від низки власних крамниць, які розташовувалися на Печерській площі[6], а також від сіножатей площею 10 десятин на березі Дніпра[3], в урочищі Козацький острів при слободі Осокорки Остерського повіту[6].

Після встановлення у Києві радянської влади церква продовжувала діяти[1], після 1926 року, коли закрили Києво-Печерську лавру, тамтешні священники проводили богослужіння у церкві святої Ольги[8]. У 1930-х роках храмом деякий час користувалася громада «обновленців»[1].

У 1934 році, коли столицю Радянської України перенесли до Києва, розглядалося декілька варіантів облаштувань головних площ міста і Печерська площа певний час була серед «кандидатів»[8]. Тому того ж, 1934 року церкву святої Ольги закрили для богослужінь і розмістили в ній гуртожиток робітників заводу «Арсенал»[7]. Восени 1935 року церкву та прилеглі будівлі знесли, на цьому місці 1939 року збудували шестиповерховий житловий будинок на замовлення керівництва Комітету внутрішніх справ[7][1].

На початку 1990-х років храм, присвячений святій Ользі, відродили на Харківському масиві. Перша літургія у новій церкві відбулася 1995 року у пристосованому приміщенні ЖЕКу, а 10 грудня 1998 року освятили новозбудовану церковну будівлю[9]. У 2004—2010 роках біля старої церкви збудували великий собор святої Ольги та окрему дзвіницю.

Ольгінська церква була кам'яною, однобанною, чотирикутною у плані[1][3]. Первісний проєкт передбачав споруду у стилі пізнього класицизму, проте у процесі будівництва до проєкту були внесені зміни, внаслідок яких баню церкви звели у приземкуватому російсько-візантійському стилі[1][4][3]. Східний фасад церкви виходив на Печерську площу, тому його зробили пласким, увінчаним трикутним фронтоном із розписом[1]. На західному, тильному фасаді розміщувалася двоярусна дзвіниця, з того ж боку до церкви прилягав невеликий погост[1].

Окрім головного вівтаря церква мала бічний вівтар, освячений на честь святителя Михаїла, першого митрополита Київського[1][3][6].

• свящ. Г. Левицький (до 1882 —);
• прот. А. Лебединцев (до 1894—1901);
• свящ. С. Петруневич (1902 — після 1915).

Церкву святої Ольги зображено на картині Миколи Пимоненка «Вихід із церкви на Страсний вечір»[4]. Втім, на думку деяких мистецтвознавців, зокрема Віктора Вечерського[10], прообразом церкви з картини стала Анастасіївська церква у Глухові, уродженцем якого був Микола Мурашко, вчитель Пимоненка[11].

• 
  Вихід із церкви на Страсний вечір

• Геврик Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва: каталог фотовиставки. — Нью-Йорк : Український музей, 1982. — 64 с.
• Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
• Мокроусова О. Г. Старий Печерськ: «Арсенал» і довкілля. — К. : Либідь, 2020. — 88 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0799-6.
• Монастыри и храмы Киева: справочник-путеводитель / диакон Александр Кандий. — 3-е, дополненное. — К., 2001.
• Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : «С. В. Кульженко», 1888. (рос. дореф.)
• Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)

• Церква Св. Ольги^{[недоступне посилання з липня 2019]};
• Воскресла Ольгинская церковь, разрушенная на Печерске. (рос.)