Ніколаєв Володимир Миколайович

Нікола́єв Володи́мир Микола́йович (19 лютого (3 березня) 1847(18470303), Царське Село, Російська імперія — 11 (24) листопада 1911, Київ, Російська імперія) — український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Батько архітектора Іполита Ніколаєва.

Володимир Ніколаєв
Володимир Миколайович Ніколаєв
Народження 19 лютого (3 березня) 1847(1847-03-03)
Смерть 11 (24) листопада 1911(1911-11-24) (64 роки)
Поховання Аскольдова могила
Релігія православного віросповідання
Країна
(підданство)		  Російська імперія
Підданство Російська імперія
Навчання Імператорська академія мистецтв
Діяльність архітектор
Праця в містах Київ
Архітектурний стиль візантійський, «російський»
Найважливіші споруди Будівля Купецького зібрання (нині — Національна філармонія України), Трапезна церква Києво-Печерської лаври, Пам'ятник Богдану Хмельницькому, Вознесенська церква на Байковому кладовищі у Києві, Київська національна картинна галерея, будівля комітетів Верховної Ради України, лікарня Охматдит у Києві, театр Бергоньє (нині театр імені Лесі Українки) Миколаївський собор у Покровському монастирі
Автограф
 Ніколаєв Володимир Миколайович у Вікісховищі

Життєпис

Народився у Царському Селі під Санкт-Петербургом. У 1871 році закінчив Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. Починаючи з травня 1872 року жив і працював у Києві. Був київським міським (1873—1887) та єпархіальним (1875—1898) архітектором, архітектором Києво-Печерської лаври (1893—1899).

За майже 40-річне життя у Києві за його планами та проектами було побудовано 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства.

Також у доробку архітектора — 4 пам'ятники (Богдану Хмельницькому, Миколі І і Михайлу Глінці, а також пам'ятний знак Дрентельну).

Зокрема серед його робіт, такі цікаві архітектурні споруди, як будинок Купецького зібрання з чудовою концертною залою (збудований 1882 року; нині тут знаходиться Національна філармонія України), будинок міського Кредитового товариства на Інститутській (збудований 1894 року; не зберігся), корпуси Єврейської лікарні (збудовано у 1884—1896 роках; нині є частиною Київської обласної лікарні), корпуси лікарні для чорноробів (збудовано у 1892—1894 роках; зараз — Інститут охорони материнства та дитинства («Охматдит»), комплекс Дегтерьовської богадільні (збудований у 1900—1902 роках), а також Трапезна церква в Печерській лаврі (збудована у 1893—1895 роках).

Ніколаєв вважається характерним представником архітектури доби еклектики. Найбільшу художню цінність у його творчості являють храми (яких він звів у Києві та Київській єпархії понад 80) та приватні особняки.

Роботи архітектора для Києва

Громадські споруди

Храми та споруди у монастирях

В Києво-Печерській лаврі збудував:

Для Флорівського монастиря збудував:

  • Корпус келій № 4 (1895).

У Свято-Троїцькому монастирі розширив Троїцьку (Іонинську) церкву прибудовою (1892) і збудував перший ярус дзвіниці (проект 1899 року будівлі висотою понад 100 м, не здійснений).

У Китаївській пустині спорудив житловий корпус на 3 поверхи на господарському подвір'ї (1898).

Інші храми:

За ескізом великого князя Петра Миколайовича спорудив Миколаївський соборний храм у Покровському жіночому монастирі (1896—1906) і збудував там за власними проектами:

Церкви Ніколаєв проектував, як правило, у «візантійському» та «російському» стилях.

Роботи за приватними замовленнями
  • Садибний будинок М. Фроммета на Бібіковському бульварі, 36 (1873—1874),
  • Особняк генерала Ф. Івенсена / один поверх на Липській вул., 4 (1873, пізніше М. Закса і надбудований),
  • Готель Кане на вул. Хрещатик, 40/1 (1873),
  • 2 дерев'яних будинки на Пушкінській вул., 41 (1873, 1877 pp., перебудовані),
  • Житловий будинок на вул. Пирогова, 7 (1874, не зберігся),
  • Житловий будинок на Глибочицькій вул., 87 (1874, не зберігся),
  • Содовий завод на Подолі (1875),
  • Садибний будинок Івана Толлі (проект) на вул. Льва Толстого, 9 (1875 p.),
  • Особняк на Терещенківській вул., 17 (1875),
  • Добудова будинку на вул. Хрещатик, 4 (1875, не зберігся),
  • Житловий будинок М. Гребеня на вул. Ярославів Вал, 36 (1875—1876),
  • Будинок на вул. Пушкінській, 28/9 (1875—1877, співавтор О. Грос),
  • Будинок на вул. Хрещатик, 52 (1876—1878, співавтор О. Грос),
  • Готель «Національ» в будинку Мара на розі Хрещатика і Бессарабської площі (1876, не зберігся),
  • Садибний будинок барона Рудольфа Штейнгеля на. Бульварно-Кудрявській вул, 27 (1877 — почав роботи),
  • Добудова будинку на вул. Нижній Вал, 35/15 (1877, не зберігся),
  • особняк Федора Терещенка (1877—1884, разом з Андрієм Гуном; нині — Київська національна картинна галерея, Терещенківська вул., 9),
  • Особняк на Терещенківській вул., 17 (1878),
  • Житловий будинок М. Гребеня на вул. Ярославів Вал, 33 (1878),
  • Житловий будинок на Прорізній вул., 11 (стара нумерація, 1878, не зберігся),
  • Готель Ф. Чарнецького на Володимирській вул., 16 (1879),
  • Житловий будинок у Михайлівському провулку, 20 (1879),
  • Житловий будинок на Прорізній вул., 25 (1879),
  • Будинок для готелю на вул. Хрещатик, 30/1 (1870-ті, не зберігся),
  • Будинок для готелю на вул. Хрещатик, 38 (1870-ті, не зберігся),
  • Будинок і флігель барона В. Ікскюль-Гільденбанда на Фундуклеївській вул., 25 (1880),
  • Житловий будинок на Прорізній вул., 8 (1880, не зберігся),
  • Будинок для готелю на вул. Хрещатик, 8 (1880, не зберігся),
  • Житловий будинок на Терещенківській вул., 11 (1880.),
  • Добудова житлового будинку Сєтових на розі Володимирської вул., 42 і Золотоворотського проїзду (1880—1881),
  • Добудова житлового будинку на Андріївському узвозі, 38 (1880),
  • Прибутковий будинок судді І. Мацнєва на Великій Житомирській вул., 10 (1881, пізніше надбудовано 2 поверхи),
  • Будинок А. Подгаєцького на Великій Васильківській вул., 5 (1881—1882),
  • Житловий будинок на вул. Хорива, 49 (1881—1882, пізніше добудований Миколою Горденіним),
  • Житловий будинок на Великій Васильківській вул., 12 (1881),
  • Житловий будинок на Шовковичній вул., 44 (1882, не зберігся),
  • Житловий будинок Осипа Родіна на вул. Олеся Гончара, 71 (1882),
  • Житловий будинок на бульварі Тараса Шевченка, 36а (1882),
  • Особняк Зайцева на Прорізній вул., 9 (за ст. нумерацією) (1883, не зберігся),
  • Добудова особняка на вул. Льва Толстого, 9 (1883),
  • Житловий будинок на Інститутській вул., 21/6 (1884),
  • Житловий будинок на вул. Богдана Хмельницького, 12 (1884),
  • Житловий будинок у провулку Тараса Шевченка, 9/2 (1884),
  • Житловий будинок на Ірининській вул., 8 (1885, не зберігся),
  • Особняк Якова Бернера на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Тараса Шевченка), 1 (1886),
  • Житловий будинок Н. Матусовського на вул. Ярославів Вал, 38 (1886).
  • Житловий будинок на Малопідвальній вул., 12 (1887),
  • Житловий будинок у Михайлівському провулку, 17 (1887),
  • Житловий будинок у Михайлівському провулку, 19/18 (1887—1888, співавтор Олександр Кривошеєв),
  • Власний особняк на Лютеранській вул., 10 (1888),
  • Прибутковий будинок А. Гольденберга на розі вулиць Фундуклеївській (тепер Богдана Хмельницького), 33/34 і Івана Франка (1888, 1895, 1899),
  • Житловий будинок професора В. Антоновича на Володимирській вул., 43 (1888),
  • Житловий будинок на Басейній вул., 8 (1888, не зберігся),
  • Житловий будинок у Несторівському провулку, 15 (1888, не зберігся),
  • Житловий будинок на Софіївській вул., 18 (1888—1889),
  • Житловий будинок у Михайлівському провулку, 14 (1889),
  • Житлова садиба (фасадний будинок та флігелі) на Великій Васильківській вул., 23 (1888—1893),
  • Готель Гладинюка на Фундуклеївський вул. (нині — вул. Богдана Хмельницького, 8; 1888—1892, співавтор Олександр Кривошеєв),
  • Будинок настоятеля Андріївської церкви на Андріївському узвозі, 21 (1891),
  • Особняк Драгомирова на Олександрівській вулиці (тепер — вул. Михайла Грушевського, 32; 1891),
  • Особняк у тилах Володимирського собору на вул. Івана Франка, 33 (1892),
  • Житловий будинок на вул. Богдана Хмельницького, 84 (1892),
  • Садибний будинок та флігелі у садибі худ. В. Орловського на Гоголівській вул., 28 (1892—1893),
  • Прибутковий будинок Шепинського на вул. Саксаганського, 137/18 (1893),
  • Житловий будинок К. Сорокіної на розі вулиць Ігорівської, 9/1 і Братської (1893),
  • Добудова житлового будинку на Андріївському узвозі, 22 а (1893),
  • Житловий будинок на Шовковичній вул., 4 (1893, не зберігся),
  • Прибутковий будинок А. Бонадурер на вул. Саксаганського, 30 (1893—1900),
  • Житловий будинок на Ігорівській вул., 7 (1894),
  • Цегельня М. Ріхтера на Кирилівській вул., 35 (1894—1898),
  • Будинок Літературно-артистичного товариства на Рогнідинській вул., 1/13 (1896),
  • Житловий будинок на Прорізній вул., 23 (1897),
  • особняк Маркуса Зайцева (1897, тепер — вул. Михайла Грушевського, 20/1 — на розі з Шовковичною вулицею);
  • особняк Лібермана (1898; нині — будівля Спілки Письменників України, Банкова вулиця);
  • Особняк на Інститутській вул., 28 (тепер № 8) (1898),
  • Житловий будинок на Львівській вул. (тепер вул. Січових Стрільців), 14 (1898),
  • Житловий будинок на Стрілецькій вул., 4/6 (1898),
  • 2-й казенний винний склад на Деміївці / тепер Голосіївський просп., 6 (1899, зберігся частково),
  • особняк Гальперіна (1899; нині — будинок комітетів Верховної Ради України, вул. Михайла Грушевського, 18/2 — на розі з Шовковичною вулицею),
  • Житловий будинок Д. Колядіна на Великій Житомирській вул., 38 (1899—1900),
  • Прибутковий будинок і 2 флігелі Л. Кучера на вул. Кузнечній (нині — вул. Антоновича), 23 (1899—1900),
  • Будинок і флігель Ф. Альошина на Фундуклеївській вул. (тепер Богдана Хмельницького), 36 (1899—1900),
  • Прибутковий будинок на Маріїнсько-Благовіщенській вул. (тепер вул. Саксаганського), 39 (1899—1900),
  • Особняк Василя Симиренка на Десятинній вул., 9 (1899),
  • Прибутковий будинок у провулку Тараса Шевченка, 13 (1899),
  • Перебудова житлового будинку на Володимирській вул., 8 (1890-ті),
  • Перебудова пивоварного заводу Маррів на Сирецькій вул., 27 (1890-ті),
  • Перебудова особняка на Терещенківській вул., 3 (1890-ті),
  • Житловий будинок на Терещенківській вул., 23 (точна дата невідома),
  • Житловий будинок на Бульварно-Кудрявській вул., 5 (кін. XIX ст.),
  • Житловий будинок на Мерингівській вул., 3/1 (кін. XIX ст.),
  • Житловий будинок Давида Марголіна на Ігорівській вул., 7 (кін. XIX ст.),
  • Прибутковий будинок на Еспланадній вул., 2 (1900),
  • Прибутковий будинок на вул. Шота Руставелі, 12 (1900),
  • Прибутковий будинок архітектора Михайла Іконнікова на Софіївській вул., 14/13 (1900),
  • Прибутковий будинок О. Здоревської на Софіївській вул., 14/13 (1900),
  • Прибутковий будинок / 4 поверхи і житловий флігель / 3 поверхи в садибі А. Терещенка на вул. Нижній Вал, 37 (1900),
  • Надбудова верхнього поверху в прибутковому будинку на розі Володимирській вул., 18 і Рильського провулка (1900).
  • Флігель цукрозаводчика Є. Штільмана / 3 поверхи на Лютеранській вул., 12 (1900—1901),
  • особняк Семена Могилевцева («Шоколадний будинок», Шовковична вул., 17/2, 1900).
  • Особняк барона В. Ікскюль-Гильденбрандта на Шовковичній вул., 17/2 (1901),
  • Прибутковий будинок на вул. Заньковецької, 3/1 (1901),
  • Будинок О. Сидорова на вул. Ярославів Вал, 21/20 (1905—1906),
  • Прибутковий будинок на Великій Житомирській вул., 10 (1909),
  • Прибутковий будинок на вул. Антоновича, 20 (1911).

До найцікавіших робіт Ніколаєва у «жанрі» прибуткових будинків входять готелі «Національ» та «Бель-Вю» на Хрещатику (обидва не збереглися) та споруди по сучасних:

  • бульвару Тараса Шевченка, 36 (1873—1874);
  • вул. Терещенківській, 17 (1875);
  • вул. Володимирській, 43 (1888);
  • вул. Січових Стрільців, 14-а (1898);
  • вул. Великій Житомирській, 38 (1899);
  • вул. Богдана Хмельницького, 33 (реконструкція 1899);
  • вул. Антоновича, 23 (1900);

Загалом у Києві збереглося близько 150 храмів, громадських та житлових будинків, зведених архітектором Ніколаєвим — найбільша кількість зведених будівель з-поміж усіх архітекторів.

Роботи за межами Києва

Володимир Ніколаєв звів велику кількість храмів на Київщині, серед збережених храмів це:

  • Успенський собор у місті Переяслав (1889—1896);
  • Церква Різдва Богородиці у селі Березна Володарського району (1893);
  • Михайлівська церква у селі Богатирка Ставищенського району (1894);
  • Церква Іоана Богослова у селі Винарівка Ставищенського району (1895, руїни);
  • Церква Іоана Богослова у селі Сидоровичі Іванківського району (1896);
  • Розбудова церкви Св. Олександра Невського у селі Дубівка Тарщанського району (1898);
  • Миколаївська церква у селі Луб'янка Бородянського району (1899);
  • Свято-Троїцька церква у смт Чоповичі Малинського району (1900);
  • Спасо-Преображенська церква у селі Кошів Тетіївського району (1902);
  • Церква Св. Параскеви у селі Олійникова Слобода Білоцерківського району (1910)

У 1876—1896 роках Ніколаєв керував спорудженням Володимирського собору, у 1898—1901 роках — Оперного театру. Брав участь у спорудженні Політехнічного інституту, масштабних роботах по реставрації Софійського, Успенського, Михайлівського соборів та Андріївської церкви.

Незважаючи на таке бурхливе творче життя, Ніколаєв встигав ще серйозно займатися громадськими справами. Починаючи з 1880 року до самої смерті незмінно обирався гласним Міської думи, у 1887—1889 роках — член міської управи. Очолював Київське літературно-артистичне товариство (саме під його керівництвом Товариство стало дієвим осередком української інтелігенції та культури), був першим головою архітектурного відділу Технічного товариства, директором київського відділення Російського музичного товариства, одним із засновників та директором Київського художнього училища (1901—1911).

Ніколаєв — автор кількох публікацій з питань архітектури, реставрації, архітектурного законодавства. Мав кількох синів, один з яких, Іполит, був київським міським архітектором у 1892—1917 роках, а інший, Леонід, став видатним піаністом і педагогом.

Помер Володимир Ніколаєв 11 (24) листопада 1911 року і був похований на Аскольдовій могилі у Києві (надгробок не зберігся).

Творіння

Пам'ятники та храми

Особняки

Інші відомі будівлі
  • Будинок Купецького зібрання (нині — Національна філармонія), 1882
  • Будинок лікарні для чорноробів (нині — Охматдит), 1892–1894
  • Будинок для вдів, 1900–1902
  • Брама з адміністративним корпусом Казенного винного складу №2, 1897

Храми

Будинки

Примітки
  1. http://worldwalk.info/ru/catalog/2385/ Ворота бывшего Киевского снарядного завода (Киев)

Джерела
  • Бондаренко Р. І., Кальницький М. Б. Ніколаєв Володимир Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 400. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Головні та міські архітектори Києва 1799—1999 : каталог виставки до двохсотріччя введення посади головного архітектора Києва / М. В. Виноградова та ін.; ред. М. М. Дьомін. — К. : НДІТІАМ; Головкиївархітектура, 1999. — 36 с. : іл.
  • (рос.)Кальницкий М. Б. Зодчество и зодчие. — К. : Сидоренко В. Б., 2012. — 336 с. : ил. (серия «Киевские истории»). — ISBN 978-966-2321-22-7.
  • Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року
  • Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К. : Кий, 1997. — 374 с. — ISBN 966-7161-15-3..
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.