Анастасіївська церква (Глухів)

Портрет Анастасії Марківни Скоропадської пензля Ольги Мордвінової (1922)

Умовне зображення Анастасіївської церкви на схемі Глухова 1724 року

Анастасіївська гетьманська церква (праворуч) поряд з Трьох-Анастасієвською церквою із західної сторони наприкінці XIX століття (поштова листівка)

Анастасіївська церква після перебудови 1816 року

Руїни Анастасіївської церкви перед її перебудовою у каплицю

Анастасіївська церква перед зруйнуванням

Анастасіївську муровану церкву споруджено в південно-східному куті загальноміської фортеці столичного Глухова[2] на місці згорілої дерев'яної Воскресенської церкви в 1717 році коштом гетьманьки Анастасії Скоропадської (у дівоцтві Маркович)[3][4].

«Поблизу гетьманського будинку в центрі Глухова Анастасія Марківна Скоропадська прикупила до цього двору ще половину і раніше зведення церкви, влаштувала тут богадільню для „людей похилого віку, також різними немочами і каліцтвами одержимих людей", — розповідав невідомий автор рукопису другої половини XIX століття[5][6][7].

Вона була домовою церквою для гетьманської родини Скоропадських, її будували разом з гетьманським двором[8], який з 1710 року розташовувався в центральному районі столиці Лівобережної України. Хоча на думку дослідника Василя Пуцка, Воскресенська церква продовжувала існувати до пожежі 1748 року[9]. Напевно, церква була освячена на честь трьох Анастасій, бо сама Настя Скоропадська не знала, на честь якої з трьох шанованих православною церквою святих Анастасій надали їй ім'я. Вирішила освятити збудований храм на честь всіх трьох Анастасій. У церкві здійснювали богослужіння та були її настоятелями «войсковые капеланы», тобто головні військові священики Гетьманщини[7].

Для цього гетьман Іван Скоропадський для забезпечення церкви та богадільні при ній на початку 1718 року постановив: «щоб у множення хвали Божої повсякчасна невтомно відправа святій Літургії і щоб за життя нашого і в майбутньому після наших часів, так священикові зі служителями, яко і самим у тій лікарні мешкаючи немічним, в їжі, в одязі і в інших нагальних потребах не було зубожіння»… гетьман визначає на церкву і лікарню «присілок під Глуховим іменований Нова Гребля і клітку одну млина на трьох колесах під самим містом на веслуваннях міських, на річці Есмань, знаходить»[5].

Цю ідею того ж року затвердив указ російського імператора Петра І, який зазначив, щоб майбутній гетьман для церкви та богадільні «даними від нього підданого нашого гетьмана присілком Нова Гребля і кліткою млиновий на річці Есмань володіти нині й надалі в майбутні часи вічно»[6].

Будівля церкви постраждала від пожежі 1722 року[10]. Тому гетьман Іван Скоропадський того ж року отримав дозвіл на «відбудову кам'яної церкви в Глухові». Під нею побудували склеп, де зберігали гроші й коштовності, що належали родині Скоропадських та їхнім близьким родичам[6].

При церкві діяли лікарня, богодільня та приходська школа[11].

Після смерті Анастасії Скоропадської в 1729 році піклування про лікарню і богадільню перейшло до її доньки графині Уляни Толстої, яка до пожертвувань батьків додала на утримання церкви майно, що дісталося їй після смерті матері: крамниці та дворові міські місця. Анастасіївська церква користувалася упродовж XVIII століття особливою пошаною у жителів Глухова. Митрополити та архієреї часто відвідували Глухів, служили в церкві святої Анастасії.[12].

Грамотою імператриці Єлизавети від 13 липня 1743 року затверджені за «церквою св. Анастасії» та її лікарнею не тільки дари Скоропадського, а й пожертвування інших осіб. Останній гетьман писав: «при покійних антецессорах наших — до смерті капелана військового Мойсея Богаєвського (2 червня 1742 року) колишні капелани, за їх інформацією, мали у володінні, по чину свого капеланства, що перебуває у Стародубському полку хутір Хомутовці»[13].

Від пожежі 1748 року, яка зруйнувала Глухів, церква практично не постраждала. Гетьман Кирило Розумовський 29 серпня 1751 року наказав, щоб «Глухівської церкви св. Анастасії священик і капелан дому гетманського і військового капелан Корнилій Юзефович» також безперешкодно володіли Хомутовцями та їх угіддями[14].

Священник цієї церкви був на той час і духівником гетьманського дому, то ще гетьман Скоропадський дав йому звання «військового капелана», тобто головного військового священника, якесь звання утримували за собою й інші настоятелі цієї церкви аж до знищення гетьманства в Україні. Причет церкви Святої Анастасії, крім пожертвувань родини Скоропадських, набував для церкви господарським способом різне майно: двори, площі, лавки тощо. Втім, присілок Нова Гребля, подарований церкві Іваном Скоропадським був відданий до казенного відомства за царювання імператриці Катерини II. Також у цей час млин і міські місця, що належали церкві, були добровільно передані місту з умовою оплати містом на вічні часи на користь церкви невеликої суми (близько 100 руб. сріблом щорічно)[12].

Втім, пожежі 1748 та 1784 років майже вщент зруйнували Глухів. Остання з них була дуже жахливою. Вогонь знищив усі дерев'яні конструкції та обладнання церкви.[15]. Довгий час церква, що сім десятиліть перед тим була гетьманською, відбудовувалась до 1816 року. Так вона стала двоповерховою з прибудовою та дзвіницею над південно-західним кутом[1]. Цього ж року на другому поверсі храму, віддаючи данину попередній церкві Воскресіння Христового, облаштували однойменний приділ[16]. На ньому було написано: «по сему фасаду устроить церковь и колокольню каменныя на прежнем основании благословляется. Михаил архиепископ черниговский июня 9»[13].

У першій третині XIX століття парафію Анастасіївської церкви, як найбіднішу в місті, приєднали до Троїцького собору, а церкву фактично закрили[4]. 17 квітня 1830 року від імені доньки фундаторів церкви Уляни Толстой церкві передано 6 комор та 7-й прикоморок, двір шинковий, «пустый плец Иванцевский определены». З утримання цього майна виплачувалась щорічна платня: священнику Моісею 30 руб., вікарію 10 руб., на школу 20 руб., на свічки, ладан та віск 15 руб., пономарю 6 руб., стряпчему 10 руб."[13].

У 1846 році глухівського купця Артемія Терещенка, який у 1842—1845 роках обирався бургомістром Глухівського магістрату, обрали церковним старостою. Перше, що він зробив у 1846 році — це вніс на утримання храму 4 тисячі рублів і служба в ньому відновилася[17]. Його ж коштом у 1861 році на другому ярусі храму влаштовано також додатковий вівтар Воскресіння Христового.

У 1872—1873 роках на облаштування приділу на честь святого Артемія та реставрацію іконостасу ним було витрачено ще 6146 руб.[16] Новий викладач мистецтв Глухівської чоловічої прогімназії Порубановський створив нові образи та запрестольну ікону «Спаситель на молитві перед стражданнями»[18]. На утримання церкви виділялось щорічно 109 руб. 86 коп., з них 99 руб. — Глухівською думою. Це була плата за землю з лавками подаровану ще Іваном Скоропадським, якою володіло місто[13].

В цей час родина відомих українських цукрозаводчиків — брати Микола, Федір та Семен Терещенки, вирішила побудувати велику домову церкву. В 1884 році чернігівське губернське правління затвердило проект нової Трьох-Анастасіївської церкви. 21 травня 1894 року брати Терещенки звернулися до Святійшого Синоду з проханням дозволити знести стару гетьманську церкву «как оставшуюся вследствие своей ветхости без всякого употребления»[19].

Щоб визначити подальшу долю історичної будівлі з Києва відрядили професорів Київської духовної академії, відомих істориків Петра Лашкарьова і Миколи Петрова. Вони дійшли висновку, що «призначена до зруйнування стара Трьох-Анастасіївська церква з позицій зодчества не являє собою нічого особливого, і крім збережених звісток про первісне спорудження цієї церкви дружиною гетьмана Скоропадського Анастасією, про будівлю цієї церкви залишились лише спогади про спустошливі пожежі в Глухові». Аналогічні висновки дала Імператорська археологічна комісія. 2 січня 1895 року вийшов відповідний указ Святійшого Синоду[20]. Стару Анастасіївську церкву починають розбирати.

Зруйнуванню старої церкви намагався завадити майбутній Гетьман Української держави Павло Скоропадський, бо у церкві зберігся справжній вівтар початку XVIII століття, аби використати ці історичні рештки для будівництва «своєрідного духовного пам'ятника українській старшині», у тому числі й представникам роду Скоропадських. Тобто побудови на її рештках каплиці святої Анастасії[4].

Очевидно, на цей вчинок його наштовхнуло обурення значної частини чернігівського суспільства, зокрема нащадків історичних родів, рішенням Терещенків. Певну роль тут зіграв і Петро Дорошенко, відомий чернігівський громадський діяч, знавець української старовини й однодумець майбутнього гетьмана. 1908 року, коли цей грандіозний проект уже наближався до завершення, він писав Павлу Скоропадському: «Я довго розмірковував про вашу думку, щоб каплиця була пам'ятником минулого, тобто нашій Гетьманщині…Таким чином, це буде історичний пам'ятник, і це має бути твердо і серйозно, але без зайвого галасу і честолюбства, представлено на дошці, що буде при вході до каплиці. До речі: у напису велику роль має відігравати релігійний бік, просвітницько-духовний та навіть церковній, адже релігія та й церква у Малоросії завжди, і за часів Гетьманщини, грали таку велику роль»[21][22].

Впродовж 1894—1897 років стару Анастасіївську церкву було розібрано[23], а на залишеній частині головного вівтаря упродовж 1901—1902 років за наказом Ніколи Терещенка збудували новий храм-каплицю[24][4]. Також церковний хор аматорського гатунку перевели зі старої Анастасіївської церкви до нового храму[17].

• Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — 856 с.
• Маркович, А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Москва: Типография В. Готье., 1859. — 432 с.
• Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав, 1956 р., с. 81.

• Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с.
• Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. — 592 с.
• Вечерський, В. В. Втрачені святині. — Київ: Техніка, 2004. — 176 с., з іл.
• Книга Пам′яті Сумської області: в 3 -х т. т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт. -упорядн. О. М. Корнієнко . — Суми: Ярославна, 2007. — 324 с. : іл. — С. 73.
• Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 348—350.
• Корнієнко О. М. Зруйновані храми Сумщини Мартиролог втрачених святинь [Текст] = The history of destroyed and partly ruined monuments of cult in Sumy region: до вивчення дисципліни / О. М. Корнієнко. — Суми: ПП «Ніконоров В. І.», 2009. — 368 с. : іл. — ISBN 978-966-97024-0-1
• Крижанівський В. М. Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930 рр. // Історичні студії суспільного прогресу. — 2017. — Вип. 5. — С. 256—310.
• Мартинович П. Українські записи: Українські записи Порфирія Мартиновича, друкована фольклорно-етнографічна спадщина, вибране листування, мартиновичезнавчі студії, вибрана мистецька спадщина, біографічні матеріали. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2012. — 534 с.
• Папакін Г. В. Павло Скоропадський та українська Академія наук. До 100-річчя НАН України. — К.: Українські пропілеї, 2018. — С. 106—110.
• Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси. — Київ: Держ. ком. архівів, 2003. — С. 118—121.
• Дописи від власних кореспондентів. Глухів. // Рада. — 1908. — № 156 — С. 4.
• Савицкий, А. Д. Инвентаризационная книга храма Трех Анастасий// Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Випуск 9. — Київ-Глухів: ТОВ «Видавництво Аспект-Поліграф», 2016. — C. 368—391.
• Сбитный, И. И. Улицы родного города Глухова // Соборний майдан. — 2011. — № 3 (45). — С. 4.
• Сотник, О. М. Православна Сумщина (Нариси з історії православ'я на Сумщині): (988—2004) / О. М. Сотник. — Суми: Козацький вал, 2004. — 198 с.
• Старая Анастасиевская: Про храм. // Народна трибуна .- 2009.- 12 вересня.
• Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю. — Київ, 2001. — 220 с.
• Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. — 256 с.
• Храм Святых Трёх Анастасий в Глухове. Фотокнига. — К., 2005.
• Шишкіна, Ю. Втрачена каплиця: Про Трьоханастасіївську церкву // Соборний майдан. — 2008. — № 6. — С. 1.

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.