Цюрупа Іван Йосипович

Іва́н Йо́сипович Цюру́па (нар. 29 серпня 1905, Сенча, Російська імперія — пом. 27 квітня 1972, Одеса, СРСР) — радянський український інженер-мостобудівник. Герой Соціалістичної Праці (1943), двічі кавалер Ордена Леніна, кавалер Ордена Вітчизняної війни II ст.

Цюрупа Іван Йосипович
Народився 29 серпня 1905(1905-08-29)
Сенча, Російська імперія
Помер 27 квітня 1972(1972-04-27) (66 років)
Одеса, СРСР
Поховання Одеса і Друге християнське кладовище Одеси
Громадянство  СРСР
Діяльність інженер
Alma mater Московський державний університет шляхів сполучення
Нагороди

Життєпис

Іван Цюрупа народився на станції Сенча, що на Полтавщині, у багатодітній селянській сім'ї. Згодом уся родина переїхала до Миколаєва, де Іван пішов до школи, однак через громадянську війну провчився недовго та повернувся разом з сім'єю до Сенчи, де батрачив та працював водоносом на бурякових плантаціях.

У 16-річному віці почав працювати на залізниці, виконуючи обов'язки нагрівальника, а згодом — слюсаря Головного ремонтного потягу Народного комісаріату шляхів сполучення Південної залізниці. Протягом 19241928 років працював різноробочим, слюсарем, кочегаром та помічником машиніста паровозного депо станції Миколаїв.

З 1927 року вчився на робфаку ВРНГ імені Тімірязєва, після закінчення якого вступив на факультет «Мости» Московського інституту інженерів транспорту, диплом якого отримав у 1935 році. Потрапив до мостозагону, однак через небажання займатися кабінетною роботою був за власним проханням переведений на будівництво мосту через річку Ріоні на посаду начальника будівництва. Працюючи в Аджарії, ледве не потрапив під хвилю репресій, що саме котилася Радянським Союзом. Врятувало Цюрупу попередження одного з арештованих механіків, що передав на волю послання, написане кров'ю на сорочці, у якому повідомив, що його змушують свідчити проти начальника будівництва, як проти ворога народу. Втручання дружини Цюрупи, яка працювала викладачем у Військовій академії, допомогло владнати ситуацію.

У серпні 1938 року Івана Цюрупу було призначено начальником будівництва мостів на лінії Акмолинськ-Картали в Казахстані. За успішне виконання завдання нагороджений знаком «Почесному залізничнику». Наперердодні війни був призначений начальником Мостопоїду № 5 та отримав завдання на будівництво мосту через Дністровське гирло біля станції Бугаз на ділянці Миколаїв-Ізмаїл. До початку війни вдалося звести лише поромну переправу, що одразу ж потрапила під бомбардування німецьких військ. Завдяки грамотному керівництву Івана Цюрупи більше місяця вдавалося успішно переправляти зростаючий потік поїздів, а на додачу до цього збудувати ще й автогужову переправу. 29 липня 1941 року переправи було знищено, а мостопоїзд № 5 перебазовано на напрям Одеса-Дніпропетровськ-Ростов.

Після завершення Сталінградської битви та наступу радянських військ на захід, мостозагін № 5 у складі Управління військово-відновлювальних робіт № 20 займався відновленням мостів на магістралі Гудермес-Прохладная-Армавір-Тихорєцька, звільнених територіях Передкавказзя та Донбасу. У червні 1943 року мостопоїзд було переформовано у мостозагін № 5, а у жовтні того ж року Іван Цюрупа був нагороджений Орден Вітчизняної війни I ступеня. На той час він був головним інженером будівництва з відновлення мосту через Дніпро в районі Дніпропетровська.

Навесні 1944 року мостозагін Цюрупи був направлений на зведення мостового переходу через Керченську протоку. Перший поїзд з Криму на Кавказ пройшов 3 листопада того ж року, однак складні погодні умови заважали остаточно завершити будівництво, зокрема збудувати потрібну кількість кригорізів. 11 лютого 1945 року, після Ялтинської конференції за участю голів трьох держав, по мосту в бік Кавказу проїхав поїзд особливої важливості, а вже за тиждень під натиском криги було зруйновано 15 прольотів, що змусило будувати замість мосту поромну переправу[1][2].

Після війни Іван Цюрупа повернувся до Одеси та керував Мостобудом № 3. Під його керівництвом споруджено мости через Дніпровський лиман та через Південний Буг поблизу Миколаєва. У 1948 році Івана Йосиповича було обрано депутатом Одеської обласної ради. У 19501952 роках працював у Ростові-на-Дону на будівництві капітальних мостів замість тимчасових. Після повернення до Одеси продовжив керувати Метробудом-3 аж до його розформування. З 1958 року і аж до смерті очолював лабораторію ЦНДІ Міністерства транспорту. Помер 25 квітня 1972 року, похований у місті Одесі.

Нагороди

Примітки

  1. Товарищ Сталин, это будет царь-мост! (рос.). Блог Євгена Княгініна. Архів оригіналу за 13 вересня 2017. Процитовано 20 жовтня 2014.
  2. Керченський міст: від ідеї до міфу. «День». Процитовано 20 жовтня 2014.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.