Чарльз Барклі

Барклі покинув Оберн та отримав можливість потрапити до драфту НБА 1984 року. Він отримав п'ятий номер і в першому раунді його вибрала Філадельфія-76, він стояв у двох слотах від Майкла Джордана, якого вибрали «Чикаго Буллз». У підсумку Барклі потрапив до команди ветеранів, до якої входили Джуліус Ірвінг, Мозес Мелоун та Моріс Чікс, гравці, які привели «Філадельфію» до титулу чемпіонів НБА 1982/83 року. Під керівництвом Мелоуна Барклі тренувався розподіляти вагу тіла, а також готувався до ігор. У регулярному чемпіонаті в середньому за гру він набирав 14,0 очок і робив 8,6 підбирань і за підсумками сезону 1984/85 років потрапив до списку найкращих новачків НБА[15]. За підсумками сезону «Філадельфія-76» потрапила до Фіналу Східної Конференції, однак там в п'яти іграх програла команді «Бостон Селтікс».[16] Новобранець команди Барклі набирав тут у середньому за гру 14,9 очок і робив 11,1 підбирань[7].

У своєму другому сезоні в НБА (1985/86 років) Чарльз Барклі став одним з найкращих гравців команди, роблячи найбільше підбирань та посідав друге місце за результативністю, набираючи в середньому за гру 20,0 очок і роблячи 12,8 підбирань[7]. У «Філадельфії» Барклі став виходити як основний форвард у стартовому складі. У результаті, він допоміг команді потрапити до Плей-офф 1986 року, де набирав у середньому за гру 25,0 очок з точністю попадань.578 з гри, а також робив у середньому 15,8 підбирань.[7] Попри його зусилля, «Філадельфія» програла 4-3 «Мілуокі Бакс» у півфіналі Східної Конференції. Барклі потрапив до складу другої команди всіх зірок НБА[17].

Після обміну з «Філадельфії-76» саме при Барклі настала «золота ера» «Фінікса» — в першій половині 90-х років ця команда міцно увійшла до числа претендентів на титул чемпіонів НБА. У сезоні 1992/93 років Барклі був визнаний MVP регулярного сезону, обійшовши в голосуванні уболівальників самого Майкла Джордана. Команда, в якій грали разом з ним розігрувальний Кевін Джонсон, снайпер Ден Марлі, центровий Ей Сі Грін, дійшла до Фіналу НБА, де поступилася «Чикаго Буллз» з рахунком 2-4. Попри це перемога «Фінікса» в овертаймі в одному з матчів з "Чикаго"стала однією з найвидатніших ігор в історії НБА.

Після цього сезону Барклі постійно почали мучити травми, зокрема, проблеми зі спиною. Барклі був дуже сильним у боротьбі за відскік — звідси постійний контакт із суперниками. У сезоні 1993/94 «Фінікс» на чолі з Барклі поступився «Г'юстону» у фіналі конференції, хоча виграв 2 перших матчі в гостях. Згодом кадрові зміни в «Фініксі» не пішли на користь команді, результати її знизилися, і на рівень 90-х команда так і не вийшла. Баскетбол «Фінікса» при Барклі був близьким до знаменитого «Шоутайм» (англ. Show-time) «Лейкерс», але з ухилом на атаку.

Перед сезоном 1996/97 Барклі перебрався до «Г'юстон Рокетс», яка за рік до цього не захистила чемпіонський титул. Кар'єра Барклі в складі «Рокетс» також не принесла йому бажаного трофею чемпіона НБА, попри те, що компанію в боротьбі за найвищу нагороду йому склали Хакім Оладжьювон та Клайд Дрекслер, які також увійшли до складу «п'ятдесяти найкращих гравців ліги» за всю історію її існування. У своєму першому матчі за «Г'юстон Рокетс», Чарльз Барклі зробив тридцять три підбирання, встановивши особистий рекорд[18]. Він продовжував боротися з травмами впродовж усього сезону та зіграв лише 53 матчі. Він став другим бомбардиром команди, набираючи в середньому 19,2 очки при реалізації 0,484 з гри[7]. Вперше, не беручи до уваги дебютний сезон, його результативність стала нижчою ніж 20 очок за гру. Оладжьювон виконував велику частину кидків, Барклі зосередився головним чином на підборі, роблячи в середньому 13,5 відскоків за гру, другий найкращий показник у його кар'єрі[7]. «Ракети» закінчили регулярний сезон з показником перемог/поразок 57-25 і вийшли до фіналу Західної конференції, де вони зазнали поразки в шести матчах від «Юти»[6]. У плей-офф Барклі набирав у середньому 17,9 очок і робив 12,0 підборів за гру[19].

У сезоні 1997 Чарльза продовжили переслідувати травми. Він набирав у середньому 15,2 очок при реалізації 0,485 з гри і робив 11,7 підбирань за гру[7]. «Ракети» закінчили регулярний сезон з показником перемог/поразок 41-41 і програли в п'яти іграх «Юті» в першому раунді плей-офф. Через травми, Барклі зіграв лише в чотирьох іграх, його показники для ігор плей-офф досягли мінімальних значень у кар'єрі — 9,0 очок і 5,3 підборів за 21,8 хвилин у середньому за гру[7].

Перед укороченим через локаут сезоном 1998 та після розпаду великих «Чикаго Буллз» до команди перейшов Скотті Піппен. Барклі зііграв у 42 іграх, набираючи 16,1 очок при реалізації 0,478 з гри і роблячи 12,3 підбирань в середньому за гру[7]. Він став другим гравцем в історії НБА, після Вілта Чемберлена, який набрав 23000 очок, зробив 12000 підбирань і 4000 передач за кар'єру. «Ракети» закінчили укорочений сезон з показником перемог/поразок 31/19 і вийшли до плей-офф[20]. У своїх останніх іграх постсезону, Барклі набирав у середньому 23,5 очка при реалізації 0,529 і робив 13,8 підбирань в середньому за гру, проте «Г'юстон» поступився «Лос-Анджелес Лейкерс» в першому раунді плей-офф. У Барклі не склалися стосунки з партнером по команді — Піппеном, після чого керівництво «Г'юстона» вирішило обміняти останнього до «Портленда».

Сезон 1999/2000 став останнім у спортивній кар'єрі Барклі. Спочатку Барклі набирав 14,5 очок і робив 10,5 підбирань у середньому за гру. Сезон для Барклі та кар'єра, передчасно завершилися у віці 36 років після розриву сухожилля чотириглавого м'яза лівої ноги 8 грудня 1999 року в грі проти «Філадельфії», де він почав свою кар'єру[21]. Чарльз, заявив про те, що не хоче покидати лігу за таких обставин та повернувся після чотирьох місяців лікування на один матч. 19 квітня 2000 в домашній грі проти «Ванкувер Ґрізліс», Барклі забив пам'ятний м'яч після підбору та добивання у кошик, свого фірмового знака. Чарльз провів на майданчику 14 хвилин та набрав 4 очки, а його команда поступилася одному з аутсайдерів ліги. Після гри Барклі оголосив про завершення кар'єри, зазначивши що хотів самостійно покинути майданчик, а не на ношах[22]. Чарльз Барклі після завершення кар'єри став коментатором одного зі спортивних каналів у США.

Протягом усієї своєї кар'єри Барклі піддавав сумніву тезу про те, що спортсмени можуть бути зразком для наслідування.[23] Він стверджував: «мільйон хлопців можуть грати в баскетбол у в'язниці, чи можуть вони при цьому бути такими зразками ?» 1993 року його аргументація була представлена в національних новинах у короткій рекламі"Nike": «Я не зразок для наслідування». Колишній віце-президент США Ден Квейл, назвав її «зверненням до сімейних цінностей», і підтримав Барклі в цьому: «Чарльз звертається до батьків, чиї діти шукають зразки для наслідування де завгодно, хоча вони могли б подивитися на своїх вчителів та батьків».[24]

Звернення з екранів телевізора привернуло величезну суспільну увагу. Свою позицію він позначав так:

Я думаю, що масмедіа вимагають від спортсменів бути такими собі прикладами для наслідування, сюди додається якась заздрість. Якщо ми маємо справу з молодим чорношкірим хлопцем, який грає і заробляє цим на життя, то ми багато чого вимагаємо від нього. І ми дійсно лукавимо, якщо говоримо дітям, щоб вони озиралися на когось, ким вони ніколи не зможуть стати. У підсумку, всі діти не можуть стати Майклами Джорданами.[25]

Триочкові кидки без промаху (за гру) : 6 — 6, «Філадельфія-76» проти «Маямі Гіт», 22 лютого 1989

• побитий Террі Портером 14 листопада 1992

Підбори на своєму щиті, (половина гри) : 13, «Філадельфія-76» проти «Нью-Йорк Нікс», 4 березня 1987