Чеботарьов Микола Григорович

Микола Чеботарьов народився в Кам'янці-Подільському в сім'ї юриста. Чеботарьови часто змінювали місце проживання. Так, 1899 року вони з Кам'янця-Подільського переїхали в Одесу, згодом в Єлисаветград (нині Кропивницький). У 1903—1906 роках навчався в Єлисаветградській чоловічій гімназії. Коли сім'я Чеботарьових повернулася в Кам'янець-Подільський, продовжив навчання в місцевій чоловічій гімназії.

У М. Г. Чеботарьова потяг до математики проявився змалку. Згодом він занотував:

«Пригадую, сестра моєї бабуні тітка Маша переконливо говорила, що з мене вийде математик. Можливо, ці слова відіграли роль навіювання. З другого боку, дуже можливо, що до занять математикою мене штовхали об’єктивні обставини. Справа в тому, що, згідно з твердими виховними принципами моїх родичів, усі наші дії, серед них і розваги, суворо регламентувалися. Математика була єдиною схованкою, куди не міг проникнути контроль старших і де я був собі повним господарем. Всіляка інша наука потребувала би витрат на обладнання, а в мене кишенькових грошей не було».

В 1912 році закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію та вступив на фізико-математичний факультет Київського університету.

В університеті ґрунтовно вивчав теорію Галуа, методи якої упродовж усього життя успішно застосовував до розв'язання майже всіх задач, що його цікавили. На другому курсі брав активну участь у математичному семінарі під керівництвом професора Д. О. Граве, виступав із доповідями та далі самостійно вивчав теорію аналітичних та алгебраїчних функцій, а також теорію алгебраїчних чисел. Самостійно довів арифметичну теорему монодромії: «композит усіх груп інерції нормального поля є групою Галуа цього поля».

1915 року Київський університет, у зв'язку з Першою світовою війною, евакуювали в Саратов. Тут М. Г. Чеботарьов і далі інтенсивно вивчав математику. Це він робив у тісному спілкуванні з Борисом Делоне (теж один з учнів Граве, згодом член-кореспондентом АН СРСР), який увів Чеботарьова в курс сучасних проблем теорії алгебраїчних чисел. Згодом саме в цій теорії Чеботарьов отримає фундаментальні результати.

В 1916 році, після закінчення університету, був залишений на фізико-математичному факультеті для підготовки до професорського звання під керівництвом Д. О. Граве.

В 1918 році склав магістерські іспити і був обраний приват-доцентом університету. Крім основної роботи, також викладав у середніх навчальних закладах Києва.

У 1921—1927 роках працював у вищих навчальних закладах Одеси. В 1924 році отримав запрошення на кафедру до Московського інституту цивільних інженерів. Потім повернувся до Одеси і був секретарем науково-дослідницької кафедри математики при Одеському інституті народної освіти.

В 1927 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. Присвоєно вчене звання професора.

В 1927 році був запрошений на роботу до Казанського університету та обраний на конкурсній основі професором кафедри математики. В 1928 році приступив до виконання своїх обов'язків і виконував їх без перерви до кінця життя.

Узнавши про те, що до університету запрошено видатного алгебраїста, студенти з цікавістю чекали на нього. Майбутній професор Володимир Морозов, а тоді першокурсник фізмату, згадував:

«Мені здавалося, що він повинен бути статечним і повільним. Замість цього я побачив людину дуже молоду, дуже рухливу та якусь цілком «свою»... Тоді нам, студентам, дуже важко було уявити, що з професорами Парфентьєвим чи Широковим можна розмовляти інакше, ніж з учителями. Але ще важче було уявити, що з Миколою Григоровичем Чеботарьовим можна розмовляти інакше, ніж із товаришем, трохи старшим за віком. З ним можна було поговорити щиро, навіть посперечатися. Адже він не визнавав «ні чинів, ні орденів», людина для нього була передусім людиною, і він розмовляв як рівний і з академіком, і зі студентом, і зі садівником Лядського саду, куди водив на прогулянки свого сина Гришу».

В 1929 році обраний членом-кореспондентом Академії Наук СРСР.