Чередниченко Євген Романович

Народився 30 січня 1914 року у Фастові (тепер місто Київської області) у баготодітній родині. Закінчив Фастівську семирічну школу № 9. Навесні 1930 року поїхав до старшого брата Володимира в місто Шахти, де закінчив гірничо-промислову школу і працював шахтарем.

1934 року вступив до Московського інституту фізичної культури. Студентом-третьокурсником виборов звання чемпіона Радянського Союзу з класичної боротьби. Мав добрі успіхи з гімнастики, акробатики, плавання та лиж. З юних літ писав вірші.

Закінчивши інститут, в 1938 році повернувся в Україну. Завідував кафедрою фізичної культури в Інституті харчової промисловості в Києві.

Під час радянсько-німецької війни вступив до ОУН, був призначений у Фастові районовим провідником, працював під псевдом «Сталий». Підпільники розповсюджували листівки, спрямовані проти окупаційного режиму. Заготовляли продукти харчування для загону УПА під командою станичного ОУН Володимира Косовського поблизу Корнина на Житомирщині. У 1943 році під час відступу на Захід разом з іншими вояками потрапив у полон червоних. Робив спробу втекти. За «буржуазно-националистическую деятельность» та втечу засуджений ОСО до смертної кари. Через 33 доби її замінили на 15 років каторги.

Карався в режимному таборі управління «Речлаг» на Воркуті, працював на шахті № 5 комбінату «Воркутавугілля», з 1947 року — на шахті № 1 «Капітальна». Вірші складав переважно в пам'яті, деякі ховав. Добра половина з них назавжди залишилась у шахтах. Як обізнаного з медициною з часів навчання в інституті фізкультури, його призначили фельдшером. Тут він зустрівся з тяжко хворим на цингу В. Косовським, поклав його до лікарні і так урятував від загибелі. Згодом завдяки допомозі лікаря з Польщі Владислава Сарнота влаштував його санітаром.

За участь у підготовці повстання в таборі у 1953 році, його, як досвідченого і активного в'язня, відправили у Владимирську тюрму. Через рік його етапували до режимного табору управління «Озерлаг» у Сибіру.

У 1956 році звільнений. Викладав фізкультуру у Фастівській середній школі № 20 (нині № 10). Згодом працював у Київському інституті підвищення кваліфікації вчителів, у Міністерстві освіти України (всюди під наглядом КДБ).

4 вересня 1965 року разом з дружиною, вчителькою української мови і літератури Вірою Нечипорівною, вони були серед тих, хто на заклик Василя Стуса встав у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти арештів української інтеліґенції. Багато разів його і дружину викликали на допити, їх неодноразово звільняли з роботи. У 1960-х роках обоє викладали в школі села Стайки під Києвом. Вели велику культурно-просвітницьку роботу.

У кінці 1980-х — на початку 1990-х років Чередниченки брали активну участь у багатьох національно-демократичних акціях. Євген Романович виступав на мітингах, у різних аудиторіях з палкими промовами та бойовими віршами. Був членом редколегії журналу Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих «Зона». Власним коштом видав дві збірки віршів.

Могила Євгена Чередниченка

Помер 11 січня 1994 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. На його пам'ятнику вибиті слова:

Такої світ не знав тюрми,

Не знав такого ще розбою,

А ми лишалися людьми,

А ми лишалися собою!..

• Євген Чередниченко. З того світу. — К.: Радянський письменник, 1991;
• Євген Чередниченко. Ми ще зустрінемось з тобою, моя Вкраїно дорога. Із збірки «З того світу» // Самостійна Україна, № 13. — 1991 — Вересень;
• Євген Чередниченко. Воскресіння: Поезії. — УКСП «Кобза», 1993. — 116 с.

• Дисидентський рух в Україні