Чеширський кіт

«Класичний словник народної мови» (англ. A Classical Dictionary of the Vulgar Tongue) в його другому виданні 1788 року наводить найраніший вислів, де згадується кіт з графства Чешир: «Він усміхається, як чеширський кіт; так кажуть про всякого, хто показує зуби та ясна, сміючись».

У церкві Вільфріда Йоркського в Ґраппенголлі, недалеко від місця народження Керрола, існує барельєф XVI ст., що зображає кота, який усміхається[1]. Подібний барельєф існує в стародавньому будинку Брімстейдж-Голл, розташованому в Чеширі[2]. Саме це зображення письменник згадував у своїх мемуарах[3]. Вірогідно, що так місцеві жителі зображали геральдичного лева чи споріднену тварину[4]. Крім того, в Чеширі виготовляли сир у формі кота з усмішкою[5].

Можливо, що Чеширський Кіт у Керрола виник як пародія на оксфордського професора Едварда Боварі Пасі (англ. Edward Bouverie Pusey, прізвище звучить подібно до «Puss» — кіт), наставника Керрола[6]. Або Діна Стенлі, священника та історика з Чешира, відомого своїми ліберальними поглядами[7].

Інша версія пов'язує Чеширського кота з захопленням Льюїса Керрола — той був не лише письменником та математиком, а й одним з найвидатніших британських фотографів свого часу. Поступове проявлення негативів могло нагадати Керролу легенду про кота-привида[7] з околиць міста Конглтон в Чеширі. В легенді, відомій з XVIII ст., це білий кіт, що сидить біля руїн місцевого абатства. Колись він начебто належав доглядачці цього абатства, місіс Вінґе. Якось із ним щось сталось і кіт більше не заходив усередину, а коли його бачили, поступово розтавав у повітрі. Коли до руїн наближається людина, кіт стрибає вгору та щезає[8].