Манґа

Гравюри Кацусіки Хокусая

Манга дослівно перекладається як веселі малюнки[17]. Цей термін виник наприкінці XVIII — початку XIX століття з публікацією робіт художників Канкея Судзукі «Манкай дзуйхіцу» (1771), Санто Кедена «Сідзі-но юкікай» (1798), Мінви Аікави «Манґа хякудзе» (1814)[18] та в знаменитих укійо-е гравюрах Кацусіки Хокусая[19], який видав серію ілюстрованих альбомів «Хокусай Манґа» («Малюнки Хокусая») в 1814–1834 роках.

Вважається, що сучасне значення цього слова запровадив Манґака Ракутен Кітадзава[20].

Поняття «Манґа» у світі асоціюють з коміксами виданими в Японії[21]. У тому чи іншому вигляді, Манґа та її похідні, існують в інших країнах, зокрема в Тайвані, у Південній Кореї, у Китаї, особливо в Гонконзі, та називаються відповідно манхва[22] та маньхуа[23]. Назви схожі тому, що у всіх трьох мовах це слово записується одними і тими ж ієрогліфами. У Франції існує «la nouvelle manga» (нова Манґа) — форма коміксів, створена під впливом японської манґи. Комікси в стилі Манґа, намальовані в США, називають «америМанга» або OEL, від англ. Original English-language manga («Манґа англомовного походження»)[24].

Манґа Тоґасаку то Мокубе но Токіо Кенбуцу (1902) Ракутена Кітадзави

Перші згадки про створення в Японії історій в картинках відносяться ще до XII століття, це зокрема «Веселі картинки з життя птахів та звірів» (Тьодзюдзінбуцуґа)[25] знаменитого буддійського ченця та художника Яку (або Тоба, роки життя — 1053–1140). Це чотири паперові сувої, на яких була зображена послідовність чорно-білих картинок з підписами. Героями двох перших сувоїв були тварини, у пародійній формі розігруючи сцени з життя людей, а героями двох останніх — буддійські ченці, які займаються не дуже гідною їх сану діяльністю, скажімо, грою на півнячих боях. Надалі аналогічні витвори мистецтва називалися «Тоба-е», тобто «картинки в стилі Тоба»[26].

Розвиваючись, Манґа увібрала в себе традиції укійо-е[27]. Після Реставрації Мейдзі, коли Японія відмовилася від політики ізоляціонізму та почалася модернізація країни, художники також почали вчитися у своїх іноземних колег особливостям композиції, пропорціям, кольору — речам, яким в укійо-е не приділялося уваги, оскільки ідея малюнка вважалася важливішою, ніж форма.

У період 1900–1940 років Манга була одним з модних захоплень молоді, але не мала великого впливу[28].

Наступний важливий етап у розвитку манґи відбувся в 20-ті роки XX століття, коли група відомих японських художників-карикатуристів, серед яких були Ракутен Кітадзава, Іппей Окамото, Сако Сісідо, Ютака Асо та інші, відвідали Сполучені Штати, щоб зустрітися з американськими колегами та обмінятися досвідом.

Кінематографічний стиль Тедзуки Осаму. МанҐа Новий Острів Скарбів

В 1923 році газета «Асахі Сінбун» почала випускати щотижневий комікс-додаток «Асахі Граф», в якому спочатку друкувалися адаптації американських комікс-серій, а потім і оригінальні японські комікси в американському стилі.

Незабаром видавці японських газет усвідомили вплив та популярність коміксів серед читачів та почали активно замовляти їх своїм художникам. Першим популярним японським коміксом цього періоду став чотирьохмалюночний (тобто кожен випуск складався з чотирьох малюнків, які розповідають одну невелику історію) Безжурний тато (Нонкі на То-сан) Ютакі Асо, створений в 1924 році.

Майже відразу ж найпопулярніші комікси почали збирати та видавати у вигляді книг. Це вже була оригінальна, на той час не відома в США ідея, але саме вона зіграла ключову роль в історії японських коміксів. Сюжети цих творів, в основному, були комедійними та сатиричними, у них зображалося та висміювалося японське суспільство.

Вже на початку XX століття почали видаватися і дитячі комікси. Три журнали цього періоду — «Сьонен Клаб» (початок видання — 1914 рік), «Сьодзьо Клаб» (початок видання — 1923 рік) та «Йонен Клаб» (початок видання — 1923 рік), відповідно, для хлопчиків, дівчаток та малюків послужили прообразами сучасних японських дитячих та юнацьких журналів.

Після приходу до влади на початку 1930-тих років військових посилилася політична цензура, почалося активне переслідування та страти лібералів та соціалістів. Неохочі слідувати цим шляхом художники або сідати у в'язницю або йшли в створення дитячих та еротичних коміксів. Останні ставали все більш та популярнішими. Художнім символом епохи стала популярна дитяча Манґа Суіхо Таґави «Норакуро» (1931–1941). Слід відзначити, що багато дитячих коміксів цього періоду були кольоровими, що взагалі ніколи не було характерне для Японії до цього, і не характерно зараз.

З 1937 року, коли Японія почала інтервенцію до Китаю та розв'язала масштабну японсько-китайську війну, швидко зріс потік коміксів та анімації агітаційного змісту. Усвідомлюючи їх цінність, уряд не тільки координував їх створення, але і підтримувало їх матеріально. Була створена організація «Новий японський союз творців манґи» (Сін Ніппон Манґака Кекай), друкований орган якої, журнал «Манґа», виходив до самого кінця війни навіть в періоди відчайдушного браку паперу.

Рюіті Екояма в 1943 році в журналі «Манґа» опублікував фантастичний комікс «Воїн науки приходить до Нью-Йорку». У ньому вперше в історії манґи була запропонована концепція величезного бойового робота, яка зіграла ключову роль в подальшій історії як манґи так і аніме.

На відміну від аніме, яке з кінця Другої світової війни до середини 1950-х зазнало занепаду, Манга в ці роки розвивалася досить активно. То був час буму дешевих чорно-білих коміксів. Вони видавалися на грубому папері низької якості, коштували неймовірно дешево, видавці практично нічого не платили художникам, але дозволяли їм будь-які експерименти[17].

Тедзука Осаму, у ті часи — студент медичного факультету, випускає в 1947 році манґу Новий Острів Скарбів. Багато в чому це була революція у світі японських коміксів. Створюючи його, Тедзука активно застосовував прийоми які раніше не використовувалися в манзі — показ дії з різних точок зору, крупні плани, «розтягання» однієї сцени на декілька малюнків, активне використання звукових ефектів та підкреслене зображення фаз руху[17]. Фактично, Манґа Тедзуки була макетом анімаційного фільму, будучи при цьому абсолютно цілісним та цікавим твором. Успіх перевершив всі очікування. Було продано більше 400 тис. копій[29]. Новий Острів Скарбів, а згодом і Astro Boy стали надзвичайно популярними[30].

Тедзука зробив революцію у світі манґи[8]. Новий стиль — поєднання складного, серйозного сюжету, графіки в анімаційнім стилі та вільно творити без огляду на штампи привернули безліч молодих талановитих авторів[8][17], наприклад, Мацумото Лейдзі. Манга остаточно оформилася як абсолютно самостійний вид літератури та розділилася на безліч жанрів та піджанрів.

Так, у тому чи іншому вигляді з явищем манґи стикатися практично все населення Японії[31]. Вона існує, як частина преси[32].

Японський магазин манґи

Манґа становить приблизно чверть від загальної вартості всієї друкарської продукції в Японії[31]. Переважна більшість манґи спочатку публікуються в товстих (від 200 до тисячі сторінок) журналах, яких в Японії існує більше сотні[33], а популярні Манґа-серіали пізніше перевидаються у вигляді окремих томів, так званих танкобонів[8].

Основою класифікацією манґи (у будь-якому форматі) є стать та вік цільовій аудиторії[34], тому Манґа для хлопців та для дівчат зазвичай легко відрізняється по обкладинці та розташовується на різних полицях книжкового магазину. Часто на томах робляться позначки: «для шестирічних», «для середнього шкільного віку», «для читання в дорозі» та інше[35]. Існують також відділи «Манґа на раз»: купуєш за півціни, після прочитання повертаєш за чверть суми[32].

Також в Японії поширені Манґа-кафе (яп. 漫画喫茶, マンガ喫茶 Манґа-кісса), в яких можна випити чай або каву та почитати манґу. Оплата зазвичай погодинна: година коштує в середньому 400 єн. У деяких кафе люди за окрему платню можуть залишитися на ніч[36].

Журнали

Обкладинка першого в історії МанҐа-журналу Есібун Ніппонті (1874)

Перший журнал манґи — Есібун Ніппонті — був створений в 1874 році[37].

Журналів аніме, порівнюючи з Манґа-періодикою, значно менше[33] Манґа-журнали публікуються майже кожним крупним видавництвом Японії[38]. Більшість таких журналів виходять щонеділі, але є і щомісячні видання. У просторіччі ці журнали іменуються «телефонними книгами», оскільки дуже їх нагадують і за форматом, і за якістю друку. У таких журналах одночасно публікується відразу декілька (близько десятка) Манга-серіалів, по одному розділу (близько 30 сторінок)[3] в кожному випуску. Окрім серіалів, у журналах друкуються і «сингли» (Манґа, яка складається з одного розділу), і йонкоми. Журнали по своїй спрямованості, як і сама Манґа, діляться на безліч категорій за віковою та статевою ознакою[33] — так, наприклад, є журнали з манґою для хлопців та дівчат, для чоловіків та жінок, для дітей та інше. Найпопулярніші — це журнали для юнаків Shonen Jump та Shonen Magazine, які публікуються накладами 2,8 млн копій та 1,7 млн копій відповідно[39].

У журналах зазвичай використовується низькоякісний папір, тому поширена практика забарвлювання чорно-білих сторінок різними кольорами — жовтим, рожевим, червоним та іншими[40].

Зазвичай Манґа читається в такому порядку

Манґа за графічним та літературним стилем помітно відрізняється від західних коміксів, навіть не зважаючи на те, що розвивалася під їх впливом. Сценарій та розташування кадрів будуються по-іншому, в образотворчій частині акцент робиться на лініях малюнка, а не на його формі. Малюнок може варіюватися від фотореалістичного до гротескового, проте широковідомим напрямом є стиль, характерною особливістю якого помилково вважаються великі очі. Насправді, важливий не розмір очей, а увага, яку художник приділяє очам по відношенню до решти частин обличчя. Першим у такій стилістиці почав малювати Тедзука Осаму, чиї персонажі були створені під впливом героїв американських мультфільмів, зокрема, Бетті Буп (дівчата з величезними очима)[44], а після успіху Тедзуки інші автори почали копіювати його стиль[45].

Читається Манґа зазвичай справа наліво, причиною чому є японська писемність, в якій стовпці ієрогліфів пишуться саме так.

Раніше при виданні манґи поза Японією сторінки зазвичай дзеркально переверталися, щоб їх можна було читати так, як звично західному читачеві — зліва-направо. Деякі Манґаки, зокрема Акіра Торіяма[46][47], вимагають від іноземних видавництв публікувати їх манґу в оригінальному вигляді. Тому, а також завдяки проханням отаку[46], видавці все частіше випускають манґу в оригінальному вигляді. Наприклад, американська компанія Tokyopop, принципово не віддзеркалює манґу[48]. Трапляється, що Манґа виходить відразу в обох форматах (у звичайному та віддзеркаленому), наприклад Neon Genesis Evangelion від Viz Media.

Деякі Манґаки не вважають за необхідне визначати сюжетну лінію раз і назавжди та публікують декілька робіт, в яких одні і ті ж герої відображаються то в одних взаєминах, то в інших, то знають один одного, то ні. Яскравим прикладом тому є серіал Tenchi, в якому існує більше тридцяти сюжетних ліній, які особливого відношення один до одного не мають, але розповідають про хлопця Тенті та його друзів.

Вплив манґи на міжнародний ринок коміксів істотно зріс за останні декілька десятиліть[49][50].

В Індонезії Манґа стала одним з найрозвиненіших напрямів масового ринку, тому Індонезія вийшла на друге місце у світі за поширеності манґи (після Японії).

Також найширше за межами Японії Манга представлена в США та Канаді, Німеччині та Франції. У цих країнах існує по декілька видавництв, які займаються манґою, та сформована достатньо велика читацька аудиторія.

Неофіційні переклади манґи розповсюджуються серед отаку всього світу у вигляді сканлейтів.

США

Хлопчик в американському магазині читає манґу Black Cat

Історично США були однією з перших країн, в якій почала виходити перекладена Манґа. У 1970-х та 1980-х роках, на відміну від аніме, вона була практично недоступна для звичайного читача[51]. Проте на сьогоднішній день декілька великих видавництв цієї країни випускають манґу, зокрема Tokyopop, Viz Media, Del Rey і Dark Horse.

Однією з перших робіт, перекладених на англійську, став «Босоногий Ґен», який розповідає про Ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі[52]. Наприкінці 1980-тих років були випущені такі відомі твори, як Golgo 13 (1986 рік), Lone Wolf and Cub (1987 рік), Area 88 та Mai the Psychic Girl (1987 рік).

У 1986 році підприємець та перекладач Торен Сміт заснував видавництво Studio Proteus[53], яке працювало в співпраці з Viz Media, Innovation Publishing, Eclipse Comics та Dark Horse. Studio Proteus переклала велику кількість манґи, включаючи відомі серіали Appleseed та Oh My Goddess!. Успішні Манґа-серії були переважно пов'язані з однойменними аніме серіалами, наприклад, популярний Ghost in the Shell та «Сейлор Мун», яка в 1995–1998 роках була опублікована більш, ніж у двадцяти трьох країнах світу, включаючи Китай, Бразилію, Австралію, США та велику частину європейських країн. У 1996 році було засновано видавництво Tokyopop, найбільший на сьогоднішній день видавець америманґи[54][55].

Структура ринку США та уподобання читачів досить сильно нагадують японські, хоча обсяги ринків, звичайно, набагато менші. З'явилися свої Манґа-журнали: Shojo Beat[56], Shonen Jump USA. Статті, присвячені даній індустрії, з'являються в пресі: The New York Times, Time, The Wall Street Journal[57], Wired[49].

Американські видавництва манґи відомі своїм пуританством: твори регулярно піддаються цензурі.

Європа

Фестиваль манґи в Барселоні, Каталонія, Іспанія (2008 рік)

Манґа прийшла в Європу через Францію та Італію, де в 1970-х роках почали показувати аніме[58]. На сьогоднішній день найпоширеніша Манґа у Франції та Німеччині.

У Франції ринок манґи вельми розвинений та відомий своїм різноманіттям[59]. На сьогодні Франція — найбільший імпортер манґи в Європі. Зокрема, у цій країні популярні роботи в жанрах, що не знайшли відгуку у читачів інших країн за межами Японії, такі як, наприклад драматичні твори для дорослих, експериментальні та авангардні роботи. Не особливо відомі на Заході автори, такі як Дзіро Таніґуті, у Франції знайшли велику популярність. Це частково пояснюється тим, що і цій країні сильні позиції власної культури коміксів[50].

В Німеччині в 2001 році вперше за межами Японії Манга почала видаватися у форматі «телефонних книг» на японський зразок. До цього на Заході Манга публікувалася у форматі західних коміксів — щомісячними випусками по одному розділу (звичайно, перевидаючись потім у вигляді окремих томів). Було запущено два такі журнали — один для сьонен-манґи, інший — для сьодзьо[50]. Новий для західного читача формат став успішним, і зараз майже всі зарубіжні Манга-видавництва відмовляються від окремих випусків, переходячи на «телефонні книги».

У 2006 році продажі манґи у Франції та Німеччині склали 212 млн доларів[58].

1. Доступність перегляду аніме

У США аніме, японські мультфільми переважно за сюжетами манґи, є фактором зростання продажів японських коміксів, адже нова серія аніме актуалізує інтерес до друкованого продукту. Зараз американські фанати в онлайн-трансляції від таких ресурсів, як «Crunchyroll», «Daisuki», «Funimation Channel», «Hulu» і «Netflix», дивляться нові епізоди із субтитрами або в англійському дубляжі після декількох хвилин чи годин їх виходу в японському ефірі. Піратство викликає занепокоєння, проте все більше людей користуються авторизованими сайтами. У лютому 2017 року провідний аніме-потоковий сайт «Crunchyroll» залучив понад мільйон платних передплатників, що на 36 % більше в порівнянні з попереднім роком, і тепер він має більше ніж 20 млн зареєстрованих користувачів.

2. Одночасна поява англійського варіанту після японського

Для америкнських фанатів манґи з'явилася можливіть читати нові епізоди майже одночасно з їх виходом в Японії, і для цього вже не треба використовувати піратські сайти. «Weekly Shonen Jump» пропонує платні підписки і безкоштовні глави англійською мовою для читання через вебсайт «Viz» і додаток «Viz». На «Crunchyroll Manga» можна отримати щомісячну підписку, зокрема, на такі популярні серії, як «Attack on Titan» («Shingeki no Kyojin») і «UQ Holder» («UQ Holder!: Mahō Sensei Negima! 2»), які стають доступними одночасно з виходом японського варіанту. «Yen Press» і «Kodansha» також пропонують останні глави для покупки в Північній Америці через таку інтернет-сайти, як «Comixology» і «BookWalker», або «Amazon Kindle».

3. Електронна тест-публікація

Видавці тестують нові назви спершу в цифровому форматі або випускають ексклюзивні цифрові розділи, що дає можливість перевірити на ринку серію, тематику або нового художника перш ніж витрачатися на друк. Так працюють Weekly Shonen Jump, Kodansha Advanced Media та інші.

4. Фільм-адаптація манґи

Фільм-адаптація манґи одразу привертає увагу до вихідного матеріалу. Видавці планують перевидання старих випусків у вигляді делюкс- або подарункових видань. Наприклад до нової адаптація «Death Note», надзвичайно популярної манґи, уперше випущеної англійською мовою в 2005 році, видавець серії Viz Media опублікував у вересні 2017 року спеціальне друковане видання «Death Note All-in-One-Edition».

5. Романтична Манґа для підлітків і дорослих

Дорослі та підліткові Манґа-читачі в США цікавляться shojo (сьодзьо), романтична Манга для молодих дівчат, і josei (джьосей), більш серйозна романтика для жінок. За словами Алвіна Лу, генерального менеджера Kodansha Advanced Media, вражають навіть онлайн-продажі манґи, що не мають аніме.

6. ЛГБТ-Манга

Жанр яой (про гей-любов) популярний серед дорослих англомовних читачів, особливо жінок, а юрі (про лезбі-любов), що довгий час не був представлений в англомовному перекладі, зараз спричинив вибух на американському ринку манґи.

7. Повернення старого

Американські видавці довгий час купували ліцензії на видання лише нових випусків манґи, проте зараз вони починають видавати класику. Наприклад у 2016 році «Yen Press» випустило нові омнібусні видання серії 1998 року Натсукі Такая «Fruits Basket» («Фруктовий кошик»). Другий і останній том журналу «Other World Barbara», сюрреалістичної сюжетної фантазії Мото Хагіо, яка вважається матір'ю-засновником сучасної shojo (сьодзьо) манґи, був опублікований «Fantagraphics» у серпні 2017 року.

8. Читачі хочуть ранобе (light novels)

Ранобе — це серіалізовані ілюстративні романи на основі манґи, продажі яких в Японії можуть зібрати більше одного мільйона примірників (наприклад за манґою «Хай буде благословенний цей прекрасний світ!» Натсукі Акацукі). У США ранобе також активно розвивається, так Курт Хаслер, директор «Yen Press» стверджує, що в цій сфері вони спостерігають найбільше зростання, і з'являються навіть окремі стелажі й секції.

9. Kadokawa розширюється в Північній Америці

Зростання кількості видань манґи напряму пов'язане з рішенням медіа-гігата Kadokawa розширюватися. Ця компанія купила 51 % акцій Yen Press і сформувала «стратегічний альянс» з потоковим аніме-сайтом Crunchyroll. Kadokawa також управляє BookWalker, онлайн-магазином електронних книг, який пропонує манґу й ранобе англійською мовою читачам по всьому світу.

Кіотський міжнародний музей манґи

У японській Манґа-індустрії існує велика кількість нагород, які спонсоруються великими видавництвами. Як приклад можна навести такі: Dengeki Comic Grand Prix, Премія манґи видавництва Kodansha, Seiun Award[68], Премія Shogakukan, Нагорода Тедзуки, Приз Тедзуки Осаму за досягнення в області культури та інші.

У 2007 році почала видаватися міжнародна премія International Manga Award[69], за отримання якої змагалися художники Китаю, Німеччини, Франції, Малайзії, Тайваню, Великої Британії, Росії та Іспанії[70]. На думку прем'єр-міністра Японії Таро Асо, великого шанувальника манґи та аніме[71], заснування даної премії дозволить зарубіжним художникам поглибити своє розуміння культури Японії. Також серед міжнародних конкурсів найпочеснішим є щорічний Міжнародний фестиваль коміксів (Festival International de la bande dessinée) у Франції (бере участь тільки Манга, перекладена на французьку)[72].

• Аніме
• Терміни аніме та манґи
• Список найпродаванішої манґи

Англійською мовою

• Kinsella, Sharon. Adult Manga: Culture and Power in Contemporary Japanese Society. University of Hawai'i Press. 2000 ISBN 978-0-8248-2318-4
• Kern, Adam. Manga from the Floating World: Comicbook Culture and the Kibyōshi of Edo Japan. Harvard University Press. 2006 ISBN 978-0-674-02266-9
• Schodt, Frederik L. Manga! Manga! The World of Japanese Comics. Kodansha. 1986 ISBN 978-0-87011-752-7
• Patten, Fred. Watching Anime, Reading Manga: 25 Years of Essays and Reviews. Stone Bridge Press. 2004 ISBN 978-1-880656-92-1
• Peter Katzenstein & Takashi Shiraishi. Network Power: Japan in Asia. Cornell University Press. 1997 ISBN 978-0-8014-8373-8
• Kittelson, Mary Lynn. The Soul of Popular Culture: Looking at Contemporary Heroes, Myths, and Monsters. Open Court. 1998 ISBN 978-0-8126-9363-8
• Jocelyn Bouquillard, Christophe Marquet. Hokusai: First Manga Master. Abrams. 2007 ISBN 0-8109-9341-4
• Wong, Wendy Siuyi. Hong Kong Comics: A History of Manhua. Princeton Architectural Press. 2002 ISBN 978-1-56898-269-4
• Schodt, Frederik L. The Astro Boy Essays: Osamu Tezuka, Mighty Atom, and the Manga/Anime Revolution. Stone Bridge Press. 2007 ISBN 978-1-933330-54-9
• Schodt, Frederik L. Dreamland Japan: Writings on Modern Manga. Stone Bridge Press. 1996 ISBN 978-1-880656-23-5

Іншими мовами

• Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. 2-е изд. — М.: Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. — 336 с ISBN 5-901631-01-3 (рос.)
• Сімідзу Ісао. 「日本」漫画の事典 : 全国のマンガファンに贈る. Sun lexica. 1985. стр 53—54, 102—103 ISBN 4-385-15586-0 (яп.)

• Anime News Network Encyclopedia (англ.) — енциклопедія манґи сайту Anime News Network. (англ.)

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.