Чи мріють андроїди про електричних овець?

Дія роману відбувається 1992 року (у пізніших виданнях — 2021), через кілька років після того, як Остаточна світова війна спустошила значну частину Землі. Після війни ООН стала активно пропагувати еміграцію у позаземні колонії, щоб захистити людство від згубних ефектів радіоактивного пилу. Як додатковий стимул кожному емігранту надавався безкоштовний андроїдний працівник-слуга (принизливо званий анді) будь-якої марки, на вибір.

Люди, що залишилися на Землі, живуть в напівпокинутих містах, де радіаційне зараження спричиняє важкі захворювання і генетичні відхилення. Всі тварини або вимерли, або перебувають під загрозою вимирання. Тому володіння і догляд за твариною вважається чеснотою, практично обов'язком кожного, а вид домашньої тварини визначає соціальний статус власника. Торгівля тваринами йде за цінами, вказаними в каталозі Сідні, для вимерлих видів вказується ціна останньої проданої особини. Багато людей, які не можуть дозволити собі домашнього вихованця, купують штучну тварину-робота. У головного героя, Ріка Декарда, була вівця, яка померла від правця і була ним замінена на електричну вівцю, щоб створити видимість володіння твариною.

Андроїди використовуються тільки на планетах-колоніях, але багато з них втікають, убивши своїх господарів, і відправляються на Землю, щоб звільнитися від свого рабського становища. Андроїди — повністю біологічні створіння і фізично майже не відрізняються від людей. Оскільки клітини їхнього організму не здатні ділитися, андроїди живуть не більше чотирьох років. Мисливці за головами (англ. Bounty hunters) вистежують і «деактивовують» (тобто вбивають) втікачів-андроїдів, які ховаються на Землі, видаючи себе за людей. У кожного деактивованого андроїда беруть аналіз кісткового мозку, який дозволяє визначити, що це дійсно був андроїд, а не людина. Мисливці зобов'язані проводити перевірки, такі як тест Войґта-Кампфа на емпатію (співчуття), щоб відрізнити андроїда від людини. Цей тест вимірює мозкову активність і рух очей у відповідь на емоційно-заряджені питання, більшість з яких пов'язані з заподіянням шкоди тваринам. Оскільки андроїди не здатні до емпатії, їхня реакція кардинально відрізняється від реакції людей. Простіший тест Бонелі визначає швидкість рефлекторної реакції спінальних гангліїв верхніх сегментів спинного мозку.

Мерсеризм — поширений на Землі релігійно-філософський рух майбутнього. Він ґрунтується на історії про Вілбера Мерсера, людину, яка жила до війни. Послідовники мерсеризму стискають руків'я електронного приладу під назвою «емпатомодулятор» і дивляться на його екран, колажі на якому не мають сенсу для стороннього спостерігача. При контакті з емпатомодулятором почуття і свідомість глядача сприймають світ Мерсера, де зливаються з ним і з усіма іншими, хто користується емпатомодулятором в даний момент. Мерсеризм об'єднує архетип вмираючого й воскресає божества з етичними цінностями єднання і співчуття. За легендою, Вілбер Мерсер володів даром оживлення загиблих тварин, але влада спершу заборонила йому використовувати цю здатність, а потім і знищила цю аномалію в мозку радіоактивним кобальтом. Через це Мерсер потрапив до замогильного світу (англ. tomb world). Мерсер намагається зупинити розпад замогильного світу і повернутися на Землю, деручись на вершину величезного пагорба під ударами кинутого в нього каміння. Але навіть якщо він досягає вершини, його скидають назад до замогильного світу і сходження починається знову.

Ще один ключовий пристрій в книзі — адаптер настрою «Пенфілд»[3]. За допомогою адаптера користувач може обрати собі настрій, набравши числовий код на панелі пристрою. Приклади з книги включають «ділове, професійне ставлення до роботи», «задоволення від визнання переваги чоловічої розсудливості в будь-яких життєвих ситуаціях», «шестигодинну депресію з ухилом в самокатування», код 888[4] — «бажання дивитися телевізор, незалежно від того, що показують», код 3, що викликає бажання обирати настрій, за допомогою адаптера та інші. У багатьох користувачів є щоденний графік вибору настроїв.

Найвідоміша культурна ікона Землі в «Андроїдів» — Бастер Френдлі (буквально Доброзичливий), ведучий розважального ток-шоу. Воно транслюється по радіо і телебаченню по 23 години на добу, з чого випливає, що Бастер — андроїд. Він, судячи з усього, бореться з мерсеризмом за контроль над розумом людей, аж до прямих нападок на мерсеризм.

Перед самісіньким початком історії роману, найкращий мисливець за головами у Сан-Франциско і околицях, Дейв Голден був важко поранений андроїдом, оснащеним штучним мозком новітньої моделі «Нексус-6». Всього на Землю прибуло вісім андроїдів з мозком такого типу. Мисливцеві Ріку Декарду доручено знайти і деактивувати решту шістьох. Завдання ускладнюється тим, що цей тип андроїдів володіє надінтелектом і досить складно відрізнити андроїдів з мозком «Нексус-6» від звичайних людей.

Декард розраховує витратити преміальні за це завдання на придбання живої вівці, оскільки догляд за штучною твариною — електричною вівцею — викликає у нього психологічний дискомфорт. Водночас, його дружина також переживає кризу. Вона не виходить з дому, день у день модулюючи собі депресію на спеціальному адаптері настрою.

Перед початком полювання Декард летить в Сієтл на зустріч з представниками корпорації Роузена — виробниками штучного мозку «Нексус-6», — щоб переконатися, що тест Войґта-Кампфа працює і для цієї нової моделі. Там він зустрічається з Рейчел Роузен, яка представляється як спадкоємиця компанії. Рейчел першою проходить тест, який показує, що вона андроїд. Однак Роуз повідомляє Декарда, що Рейчел провела перші чотирнадцять років свого життя на борту космічного корабля; у неї шизоїдний розлад особистості, вона — людина, а не андроїд, отже, тест Войґта-Кампфа неспроможний і необхідний новий тест. Декард проводить останню перевірку, кажучи Рейчел, що його портфель зроблений зі шкіри дитини, і її запізніла реакція дозволяє йому переконатися, що вона все-таки андроїд. Декард повертається до роботи, але його впевненість у принциповій відмінності андроїдів від людей підірвана.

Декард обшукує квартиру першого андроїда зі свого списку, Макса Полокова. Потім зустрічається з агентом радянського відділу Всесвітнього поліцейського управління (ВПУ) Шандором Кадалієм, який раптово виявляється Полоковим. Декардові вдається застрелити андроїда зі свого «Магнума» 38-го калібру, коли той накинувся на нього в кабіні говеркара. Наступною в його списку значиться оперна співачка Люба Люфт. Спроба перевірити її на тесті Войґта-Кампфа провалюється, бо Люба викликає поліцію, звинувативши Декарда в сексуальних домаганнях. Декарда доправляють в управління, про існування якого він навіть і не підозрював. Там його доручають офіцеру Ґарланду, який, як виявляється, є в декардовому списку на деактивування. Аби зрозуміти, що відбувається, викликають мисливця за головами Філа Реша, який працює в управлінні. Після того, як аналізом кісткового мозку підтверджується, що Полоков був андроїдом, Реш і Ґарланд вступають в суперечку про доцільність застосування тесту «Бонелі» до співробітників управління. Реш виходить за обладнанням, а Ґарланд зізнається Декарду, що він і всі співробітники його управління, включаючи Реша, є андроїдами, які проникли на Землю з Марса. Однак, за словами Ґарланда, Реш досі не знає, що він сам і всі його колеги — андроїди, бо йому вживили штучну пам'ять. Після цього Ґарланд дістає лазерний пістолет, але вагається, чи застосовувати його. Реш повертається, вбиває Ґарланда і разом з Декардом залишає управління.

Після того, як вони удвох деактивовують Любу Люфт, Декард проводить тест Войґта-Кампфа на Реші, який вже і сам боїться, що він андроїд. Декард же в цьому майже впевнений, бачачи, з якою готовністю і задоволенням Реш деактивовує андроїдів, але результати тесту не підтверджують його підозри. Декард все більш стурбований тим співчуттям, яке викликають у нього андроїди, особливо жінки. В депресії він купує в кредит козу чорної нубійської породи, витративши всі преміальні на перший внесок.

Останні три андроїди з мозком моделі «Нексус-6» ховаються в покинутому приміському будинку разом з Джоном Р. Ісидором, спеціалом чи пустолобим (так називають людей, чий мозок занадто постраждав від радіації; їм заборонено емігрувати з Землі). Ісидор ставиться до андроїдів дружньо, хоча вони ставляться до нього байдуже. Виявивши живого павука, вони не замислюючись відривають йому лапки одну за однією, щоб перевірити, скільки йому потрібно, щоб пересуватися.

Керівник Декарда Гаррі Браєнт наполягає, щоб він деактивував трьох «анді», які залишилися (так зневажливо називають андроїдів) того ж дня, поки вони не перебралися в інше місце. Декард вирішує, що йому потрібна допомога Рейчел Роузен і призначає їй зустріч в готелі в Сан-Франциско. При зустрічі вони п'ють справжній довоєнний бурбон і після бесіди про трьох андроїдів займаються сексом. Рейчел зізнається, що спала з багатьма мисливцями за головами, і всі вони, крім Філа Реша, залишили роботу. Тоді Декард погрожує вбити її, але усвідомлює, що не може. Роузени домоглися певного успіху, але Декард все ж продовжує своє завдання.

Декард прибуває в будинок Ісидора, щоб «деактивувати» андроїдів, що залишилися. З'являється Мерсер і дає Декардові сили вбити Пріс Стреттон — точну копію Рейчел. Після цього Декард легко деактивовує двох інших андроїдів. Повернувшись додому, він дізнається, що Рейчел вбила козу, зіштовхнувши її з даху. Декард вирушає в останню подорож на своєму говеркарі, в ореґонську пустелю. Там він піднімається на пагорб, подібно до Мерсера, але в нього потрапляє камінь, і він йде назад до машини. Дорогою він знаходить живу ропуху (в каталозі Сідні ропухи позначені як вимерлий вид) і повертається додому. Але вдома його дружина Айрен виявляє, що ропуха підробна (електрична). Коли Декард засинає, вона замовляє для електричної ропухи фунт штучних мух.

Роман «Чи мріють андроїди про електричних овець?» номінований на премію «Неб'юла» за найкращий роман 1968 року. 1998 він посів 51-е місце в списку «Найкращі НФ-романи всіх часів до 1990 року» (Locus Poll Award).

Шотландським критиком-фантастикознавцем Дейвідом Прінґлом роман включено до переліку 100 найкращих англомовних науково-фантастичних романів за період з 1949 по 1984 рік[5].

• Філіп К. Дік. Чи мріють андроїди про електричних овець? // Переклад з англійської Тараса Бойка. — К.: Комубук, 2016. — 272 с.[8] ISBN 978-966-97490-6-2
• Філіп К. Дік. Чи мріють андроїди про електричних овець? // Переклад з англійської Тараса Бойка. — 2-ге вид., змін. — К.: Комубук, 2017. — 288 с.[9] ISBN 978-966-97490-6-2

• Тетяна Калитенко Про титанів кіберпанку й похмуре майбутнє: конспект лекції