Чотки

Чо́тки (множина від дав.-рус. чьтъка, від чьсти — «читати», «лічити», «рахувати»)[1] — шнур або стрічка, найчастіше замкнуті в кільце, на яких нав'язані вузлики або нанизані намистини (зерна), пластинки чи інші однорідні елементи. У багатьох релігіях, зокрема буддизмі, індуїзмі, ісламі та християнстві, використовуються для рахунку прочитаних молитов чи інших ритуальних дій, збереження уваги й концентрації, задавання ритму тощо.

Малі православні чотки-вервиця на 50 вузлів

Католицькі чотки-розарій

Найдавніші з відомих чоток були створені в II тисячолітті до нашої ери в Індії.

У християнстві використання чоток відоме з II століття. На Сході, у Сирії, християни, побудували перші монастирі, почали молитися там, нанизуючи сушені зернята ягід на шнурочки. В період середньовіччя Латинська церква перейняла чотки від Східної церкви[2].

На давніх образах бачимо перших руських ченців у Києві — святих Антонія й Феодосія Печерських — з чотками в руках.

Давньоруський «Номоканон» з XI ст. приписує у 87 правилі: «Вервиця хай має 103 вузли. На всякому вузлі хай мовить чернець приписану молитву». Коли хто вступає в чернечий стан, одержує вервицю зі словами: «Брате, прийми духовний меч, слово Боже…». Отже, вервиця — це духовний меч ченця, яким він має поборювати всі спокуси. Носять їх і православні єпископи.

У XV—XVII ст. в Київській митрополії розрізняли чотки та вервицю, хоча тепер дехто змішує поняття. Чотки — це 150 (або 33) вузликів для відчитки псалтиря чи Ісусової молитви без розподілу, а вервиця — це вузлики розділені по десятках^{[джерело?]}.Тарас Шевченко, змальовуючи в поемі «Чернець», образ Семена Палія, що пішов до Межи́горського Спаса, згадує й за чотки:

…Перехрестився, чотки взяв… І за Україну молитись Старий чернець пошкандибав.