Шевченко Григорій Мефодійович

Народився у 1902 році в місті Києві в робітничій родині. Українець. Член ВКП(б) з 1929 року.

До лав РСЧА вступив у 1920 році. Учасник Громадянської війни в Росії у 1920—1921 роках.

З 1922 року проходив службу у військах ОДПУ СРСР. був командиром відділення 2-го конвойного полку. У 1924 році закінчив школу військ ОДПУ. Згодом переведений у Червону армію, пройшов Курси удосконалення командного складу (КУКС).

Учасник німецько-радянської війни з 10 липня 1941 року. Був командиром стрілецького батальйону, виконувачем обов'язків командира полку, а з 8 листопада 1941 року — начальник штабу 977-го стрілецького полку 270-ї стрілецької дивізії Південно-Західного фронту. У складі полку брав участь у важких боях під Красноградом, Краснопавлівкою, Добропіллям, Червоним Шахтарем та біля Ізюма в Харківській області[1].

З квітня 1943 року — командир 957-го стрілецького полку 309-ї стрілецької дивізії.

Під час Курської битви 957-й стрілецький полк 309-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії під командуванням підполковника Г. М. Шевченка ліквідував наступ супротивника північніше Новоселівки, здійснив 70-ти кілометровий марш від Дмитровки Ракитянського району Курської області й 9 липня 1943 року зайняв оборону південніше Орловки Івнянського району Курської області. 11 липня полк відбив атаку до 2-х батальйонів піхоти ворога при підтримці 70 танків. наступного дня після артилерійської підготовки полк перейшов у наступ, покращив свої позиції й перерізав дорогу з Кочетовки на Зоринські Двори[2].

У серпні 1943 року 957-й стрілецький полк під командуванням підполковника Шевченка Г. М. з боями визволив низку населених пунктів Сумської області, зокрема, місто Лебедин. За цей час бійці полку тричі проривали оборону супротивника, просуваючись вперед у середньому на 20-30 кілометрів за добу[3].

У вересні 1943 року полк під командуванням підполковника Шевченка Г. М., здійснивши 60-ти кілометровий марш, форсував дві середні річки й, знищивши до батальйону ворожої піхоти, з боєм оволодів містом Переяславом Київської області. Полк першим у 40-й армії вийшов на річку Дніпро, у ніч з 23 на 24 вересня форсував її під сильним вогнем супротивника й з ходу захопив село Балико-Щучинка. Протягом 24-28 вересня бійці полку вели важкі бої з переважаючими силами ворога, потіснили їх і розширили плацдарм, тим самим забезпечивши переправу решти сил дивізії.

Вранці 28 вересня 1943 року підполковник Шевченко Григорій Мефодійович особисто повів у бій солдатів полку на ворога, що перейшов у наступ. Загинув від розриву міни[4].

Похований у місті Пирятин Полтавської області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року за успішне форсування ріки Дніпро південніше Києва, міцне закріплення плацдарму на західному березі та виявлені при цьому відвагу і героїзм[5], підполковникові Шевченку Григорію Мефодійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Нагороджений орденом Леніна (23.10.1943), двома орденами Червоного Прапора (04.03.1942, 29.08.1943), орденом Суворова (28.09.1943).

У місті Пирятині ім'ям Григорія Мефодійовича Шевченка названо вулицю й школу.

• Біографія на сайті «Герои страны» (рос.)