Шевченко Олесь Євгенович

У 1960-х роках Шевченко О. Є. організовував студентські протести проти дискримінації української мови в Україні. В 1970-х роках нелегально виготовляв і поширював антирадянський «самвидав», зокрема нелегальний журнал «Український вісник». У 1973 році — один з організаторів нелегального «Об'єднаного революційного фронту», який проіснував понад рік, не бувши виявленим. Також Шевченко створив громадський фонд допомоги дітям українських політв'язнів. У 1976 році дав згоду Оксані Мешко працювати неоголошеним членом Української Гельсінської групи (УГГ), контактував з Московською Гельсінською групою.

31 березня 1980 року Олесь Шевченко був заарештований в Київській міській лікарні № 3, де лікувався у зв'язку з загостренням виразки дванадцятипалої кишки. Надалі упродовж слідства йому відмовляли в медичній допомозі, хоч мав хворе серце і болі в шлунку.

Справу Олеся Шевченка, Степана Хмари і Віталія Шевченка (в 16 томах) розглядав Львівський обласний суд 15-24 грудня 1980 року. Підсудному пред'явили звинувачення з багатьох епізодів: збирання, зберігання та розповсюдження документів (зокрема, віршів Анатолія Лупиноса та біографічної довідки про нього) і передача їх Степану Хмарі для включення в «Український вісник», контакти й обмін матеріалами з Оксаною Мешко, Надією Світличною, Віталієм Шевченком та ін.

Суд засудив Шевченка до 5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 років заслання за ч. І ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація та пропаганда»).

У першій половині травня 1981 року Шевченка взяли на етап, у Харківській пересильній тюрмі тримали у камері смертників. 4 червня він прибув у табір ВС-389/36, с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. У таборі він брав участь у всіх групових акціях політичного протесту. Через це ще до закінчення 5-річного ув'язнення на Шевченка були складені матеріали для нового засудження (про це йому повідомив начальник загону), але смерть тодішнього Генерального секретаря ЦК КПРС Черненка і непевна політика Горбачова завадили цьому.

Заслання відбував у Казахстані, в аулі Жаскайрат Гур'євської обл. Звільнений від заслання 30 квітня 1987 року за ініціативою нового кремлівського керівництва.

Після звільнення у 1987 р. Олесь Шевченко був позбавлений можливості працювати журналістом, працював у Подільській археологічній експедиції як землекоп, згодом працював відповідальним секретарем «Українського біохімічного журналу». Того ж року заснував Український культурологічний клуб (УКК) — першу незалежну громадську організацію в Радянській Україні. Протягом 1987—1988 років УКК за активної участі Шевченка провів чимало резонансних публічних заходів у Києві і став фактичним детонатором майбутніх революційних подій в Україні. Зокрема 26 квітня 1988 року УКК організував мітинг, присвячений другій річниці Чорнобильської катастрофи, за що Шевченко був заарештований на 15 діб.

У липні 1988 року на русанівському шкільному стадіоні відбулися установчі збори Київської філії Української Гельсінської Спілки (УГС), де, на пропозицію В'ячеслава Чорновола, Шевченко був обраний її головою.

Талановитий лідер і блискучий оратор, Шевченко був організатором і ведучим численних мітингів та маніфестацій. 19 листопада 1989 року він був координатором небаченої в Києві 20-тисячної похоронної процесії перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого. 7 листопада 1994 року Шевченко був організатором і керівником несанкціонованої владою 14-тисячної Скорботної ходи пам'яті жертв комуністичного режиму по Хрещатику та несанкціонованого мітингу на пл. Жовтневої Революції.

Також Шевченко був ініціатором традиції Урочистої ходи «Борітеся — поборете!» щороку 22 травня від Шевченківської церкви, відновленого храму Різдва Христового на Поштовій площі, до пам'ятника в парку Тараса Шевченка; ініціював традицію щорічного відзначення у столиці України 27 серпня дня народження Івана Франка біля його погруддя поруч із Київським драматичним театром і 29 вересня дня народження Михайла Грушевського біля його пам'ятника поруч з будинком колишньої Центральної Ради.

У 1990 році Шевченко був висунутий кандидатом у депутати Верховної Ради України загальною конференцією викладачів і студентів Київського університету ім. Т. Шевченка, на якій у другому турі таємного голосування переміг ректора університету академіка В. Скопенка. Так само був висунутий кандидатом у депутати Верховної Ради України загальною конференцією викладачів і студентів Української сільськогосподарської академії та колективом науковців Інституту математики Академії наук України.

18 березня 1990 року Шевченка було обрано депутатом Верховної Ради України від Голосіївського округу (м. Київ). У Верховній Раді О. Шевченко працював у комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, входив до фракції «Народна Рада».

У 1990—1995 роках — член Проводу Української республіканської партії (УРП), заступник її голови, голова Київської організації УРП.

Був членом Вищої Церковної Ради Української Православної Церкви Київського Патріархату, головою Українського Православного Братства Андрія Первозваного.

У 1997—1999 роках — член Центрального Проводу Народного Руху України, з грудня 1999 року по січень 2003 член Центрального Проводу Української Народної Партії, заступник голови секретаріату УНП, керівник ідеологічного управління УНП. Член Організації Українських Націоналістів (ОУН) з травня 1995 року, заступник голови ОУН, Миколи Плав'юка (травень 1997 — травень 2000).