Школа Пфорта

Будинок старої школи Пфорта

Спочатку абатство розташовувалось у Шмельні на Шпротті, недалеко від Альтенбурга. У 1127 році граф Бруно Плейсенгау заснував там бенедиктинський монастир і наділив його 1100 шкурами землі.[1] Це заснування не було успішним, 23 квітня 1132 року, єпископ Удо I з Наумбургу, родич Бруно, замінив бенедиктинців ченцями-цистерціанцями з абатства Уокенрід. Ситуація тут виявилася небажаною, і в 1137 році Удо передав монастир Пфорті і передав йому п'ятдесят шкір орної землі, важливий масив лісу та два господарства, що належали єпархії.[1]

Покровителькою абатства була Пресвята Діва Марія. Першим ігуменов був Адальберт, з 1132 по 1152 рік. При третьому ігуменові Адетольду під егідою Пфорти було засновано два дочірні будинки в марці Мейссен і в Сілезії, а в 1163 році монастирі Альцелла і Любйонж були також створені в останній провінції. У цей період ченців налічувалося близько вісімдесяти. У 1205 році Пфорта направила колонію ченців до Лівонії, заснувавши там монастир Даугавгріва (нім. Dünamünde). Абатство відрізнялося чудовою системою господарювання, а після перших 140 років свого існування його володіння зросли вдесятеро.[1]

Наприкінці XIII - на початку XIV століття, після періоду міжусобиць, монастир знову процвітав. Однак остання чверть XIV століття була свідком поступового занепаду його процвітання, а також послаблення монастирської дисципліни. Коли в 1515 р. був обраний ігумен Йоганнес IV, було сорок два ченця і сім братів мирян, які пізніше підняли повстання проти ігумена; інспекція герцога Саксонійського Георгія повідомила, що мораль перестала існувати в монастирі.[1]

Останній ігумен Петро Шедеріх був обраний у 1533 р. Коли католицького герцога Георгія змінив його протестантський брат Генріх, монастир був придушений 9 листопада 1540 р., коли ігумен, одинадцять ченців та четверо братів-мирян були звільнені. [1]

Фюрстенхаус

У 1543 році син Генріха, герцог Моріц відкрив в абатстві національну школу, призначивши для її використання доходи пригніченого монастиря абатства Мемлебен. Спочатку кількість науковців становила 100; у 1563 р. можна було розмістити ще п'ятдесят. Першим ректором був Йоганн Гігас, відомий як ліричний поет. За часів Юстіна Бертуха (1601–1626) школа досягла зеніту свого процвітання.Він сильно постраждав під час Тридцятилітньої війни, в 1643 р., було лише одинадцять вчених.[1] Після закінчення Наполеонівських війн у 1815, Пфорта належала до Пруссії, а потім до Німецької Імперії.^{[джерело?]}

З 1935 р. до 1945 р. Шульпфорта служила як Національний політичний виховний заклад (нім. Nationalpolitische Erziehungsanstalt, (NPEA/НПЕА). НПЕА (усього налічувалось 37) пропагували націонал-соціалістичні (нацистські) ідеали, заохочуючи хлопців у віці від 11 до 18 років займатися професіями (включаючи СС), які підтримували націонал-соціалістичну справу.[2][3]

У 1949 р. інститут став спільноосвітнім.[4] Сьогодні школа утримується німецькою землею Саксонія-Ангальт, але все ще підтримується власним Фондом Шульпфорти.