Шумбар

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезолітичної стоянок (17-10 тис. років тому), поселення Трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та знайдено римські монети II ст. Поселення трипільської культури було виявлено під час розвідки Олександра Цинкаловського у 1930-х роках. Підйомний матеріал складається з уламків кераміки зі слідами орнаменту та сокири з опоки. Матеріал зберігається у Кременецькому краєзнавчому музеї[3].

На території села розкопано слов'янське підкурганне поховання VIII–IX століть.

Перша писемна згадка про Шумбар датується 1513 роком. У той час село було маєтком волинського роду Боговитинів – Шумбарських. У 1513 році вельможа Богуш Боговитин обрав під забудову замку 20-ти сажену гору (60 м), оточену з трьох боків водою, побудував прекрасний замок та назвав себе Шумбарським. На даний час збереглись фундаменти цього замку (на них вже двічі будувалась православна церква)[4].

Під час ревізії Кременецького замку виявлено: в 1545 році Шумбар належав до володінь Боговитинів, які мали там свої „городні” (городня – це частина укріплення в центрі оборонної системи за литовсько-польської влади на Волині).

У 1570 році частиною земель Шумбарського володів шляхтич Станіслав Лящанець. За поборовим  реєстром Кременецького замку він платив від села 48 дим ( одиниця оподаткування в давнішні часи), 18 городників (наймитів), 1 боярина, двоє млинських коліс, троє інших коліс.

У 1603 році, після смерті княгині Софії Михайлівни Чарторийської з Боговитинових, Шумбар разом з Рохманівським ключем переходить до князя Юрія Михайловича Чарторийського, а від нього – до графів Блєндовських.

XVII-XVIII ст. Шумбар - стає містечком. Раніше поблизу Шумбара знаходилось село та маєток Кутно.[5] Згодом містечко знову стало власністю графів Блєндовських. В описі Кременецького замку згадуються Андрій та Франциска Блєндовські, як власники Шумбару. Вони у 1727 році побудували в селі католицький тринітарний монастир у стилі бароко, що існував до 1762 року, а потім був перенесений до Кременця. У цей період село на короткий час стає містечком за Магдебурзьким правом. У Кременецькому костелі зберігалося декілька портретів Блєндовських з їх родинним гербом „ Налєнч” ( перев’язана срібна краватка в червоному полі), який, очевидно, і виконував роль міського герба.

У 1734 році власником Шумбару був Павло Шишковський.

У 1779 році в Шумбарі було збудовано дерев’яну православну церкву, що в роки радянської влади була розібрана та перенесена в одне із сіл Вишнівецького району, де знаходиться і досі. На місці цієї церкви у Шумбарі стоїть камінний хрест.

У XIX столітті збудований у селі католицький костел, що став окрасою вулиці Красна гора.

У 1903-1906 роках на високій горі у центрі села на підвалинах старовинного замку Боговитинових-Шумбарських було збудовано православну Свято-Лукінську церкву.

За Брестським мирним договором село Шумбар відійшло до Польщі, в складі якої перебувало до 1939 року.

У вересні 1941 року в село увійшли німці, розпочалася трьохрічна німецька окупація. 26 лютого 1944 року село було звільнено. На території села активну боротьбу з фашистами вели загони УПА. У бойових діях під час ІІ Світової війни брали участь 285 жителів, 87 з них загинуло, 103 нагороджено орденами та медалями.

У 1948 році "совєти" силою загонили людей у колгосп, примушували писати заяви про вступ. З чоловіків села була створена охоронна служба полів (врожаїв) - "стрибки". Першим головою колгоспу імені "17 вересня" став Ваврисюк Юрій . За один трудодень людині платили 200 грамів зерна та 3 копійки. Повідбирали у селян вози, жорна, худобу, землю.

31 жовтня 1989 року у Шумбарі відбулося відкриття православної церкви Святого Апостола і Євангеліста Луки.

У 1990 році відбулося урочисте відкриття приміщення нової школи.

До 24 липня 2015 року було адміністративним центром Шумбарської сільради[6]. Відтак увійшло до складу Шумської міської громади[7].