Щербань Анатолій Леонідович

Народився 15 квітня 1978 року у смт. Диканька, Полтавської області.

1996 року закінчив Полтавський політехнічний коледж, 2001 року — історичний факультет Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка.

З вересня 2000 року до серпня 2001 року — вчитель історії і правознавства у Диканській середній школі № 2 та вчитель історії та основ керамології Спеціалізованої художньої школи «Колегіум мистецтв у Опішні», смт. Опішня, Полтавської області.

З серпня 2001 року працює на наукових посадах: спеціаліст І категорії Відділу технології та спеціальних методів дослідження кераміки Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України (серпень 2001 — січень 2002); старший науковий співробітник Відділу археології Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (січень 2002 — жовтень 2012); старший викладач кафедри образотворчого мистецтва і культурології (за сумісництвом) (вересень 2006 року — червень 2007 року) Полтавського державного педагогічного університету; провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви (м. Київ) та, за сумісництвом, доцент Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського.

Перший завідувач науково-дослідного відділу палеогончарства Відділення керамології Інституту народознавства НАН України (жовтень 2005 — лютий 2013 року)[3].

2005 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю «археологія»[4]. У грудні 2018 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора культурології за спеціальністю «українська культура»[5], у березні 2019 року офіційно отримав ступінь доктора наук.

Анатолій Щербань спеціалізується на вивченні глиняних виробів, пов'язаних з прядінням і ткацтвом, та декору народних глиняних виробів від доби неоліту до початку ХХ століття. Також спеціалізується на питаннях краєзнавства, пам'яткознавства.

Займається дослідженням, моніторингом стану та популяризацією пам'яток матеріальної та нематеріальної культурно-історичної спадщини.

Куратор:

• Всеукраїнської науково-практичною конференції «Криза традиційних осередків народного мистецтва України: трансгресія мистецтва сутінків як виклик національній ідентичності» (2006 рік).
• Всеукраїнського науково-практичного керамологічного семінару «Проблеми вивчення українського гончарства доби козаччини» (2007 рік)[6].
• Міжнародного науково-практичного керамологічного семінару «Експеримент у сучасній керамології: Шлях до наукової істини чи профанація наукових знань» (2008 рік)[7].
• Міжнародного керамологічного симпозіуму «Декор глиняних виробів: історія, технологія, функції» (Опішне, 16-19 жовтня 2012 року)[8].

Науковий консультант проєкту "Відродження традицій Барської кераміки v.2.0",», котрий реалізувався за грантової підтримки Українського культурного фонду[9].

1. Харківська державна академія культури | Офіційний сайт ХДАК. ic.ac.kharkov.ua. 23 серпня 2019. Процитовано 7 жовтня 2020.
2. Зміни до персонального складу науково-методичних комісій (підкомісій) сектору вищої освіти Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України. 21 листопада 2019. Процитовано 8 жовтня 2020.
3. Наші автори. Анатолій Щербань. opishnya.gromada.org.ua. 2 червня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
4. Щербань Анатолій Леонідович. Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку ІІІ ст. до н. е. (за керамічними матеріалами). www.ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 7 жовтня 2020.
5. УкрІНТЕІ | Дисертації. okd.ukrintei.ua.
6. Українське гончарство доби козацтва». УКРАЇНСЬКА КЕРАМОЛОГІЯ 1 (3): 41. ISSN 1810-4835.
7. Експеримент у сучасній керамології. УКРАЇНСЬКА КЕРАМОЛОГІЯ 1 (4): 243. ISSN 1810-4835.
8. «Декор глиняних виробів: історія, технологія, функції».. ceramology-inst.gov.ua. Процитовано 8 жовтня 2020.
9. Збірник матеріалів Всеукраїнської конференції – Barceramic (англ.). Процитовано 9 грудня 2021.

.

Має близько 170 друкованих праць. Монографія «Декор глиняних виробів Лівобережної України від неоліту до середньовіччя» використовується у навчанні студентів археологічних спеціальностей[1].

• Нагороджений похвальними грамотами Міністерства культури і туризму України (2008) та Управління освіти Полтавської обласної державної адміністрації, Української спелеологічної асоціації (внесений на Дошку Пошани УСА)[2] (2018), грамотою Полтавської обласної ради та подякою Харківського міського голови (2021).
• Неодноразово перемагав на Національному конкурсі публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе»[3][4][5].
• Дипломант обласного конкурсу «Вища школа Харківщини – кращі імена» у номінації "Завідувач кафедри" (2021).

• Щербань Анатолій Леонідович. Пошуковий профіль науковця на порталі Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

• Такими людьми Диканька гордиться // Трудова слава. — Диканька, 1997. — 24 вересня. — Ч.74 (8832). — С.1.
• Ханко О. В. Дрібна керамічна пластика ХVІІ-ХІХ ст. із Диканьки та інших гончарських осередків Поворскля // Археологічний літопис Лівобережної України. — Полтава, 1998. — Ч.1/2 — С.170-171.
• Філоненко Л. К. Знахідка навершя булави доби ранньої бронзи // Полтавський археологічний збірник. — Полтава, 1999. — С.252-274.
• Гейко А. В. З історії вивчення поселень скіфського часу на Полтавщині // Полтавський археологічний збірник.  — Полтава, 1999. — С.264.
• Ханко О. В. Полтавський гончарський осередок у контексті новітніх досліджень // Археологічний літопис Лівобережної України. — Полтава, 2000. — Ч.1/2. — С.57.
• Ханко Остап. Великобудищанський осередок гончарювання // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. 2002 / За редакцією доктора історичних наук Олеся Пошивайла. — Опішне: Українське Народознавство, 2002. — Кн.2. — С.220, 221, 223, 229, 234.
• Казидуб Віра. В храмі українського гончарства // Зоря Полтавщини. — Полтава, 2002. — № 91 (19911). — 11 червня. — С.3
• Український керамологічний журнал. — 2003. — № 1. — С.1 обкл. (фото).
• Тітков Олександр. Меч із рицарського поховання у Диканьці // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький: Кафедра історії і культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, 2003. — С.143.
• Пошивайло Олесь, Овчаренко Людмила. Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України в 2003 році // Український керамологічний журнал. — 2004. — № 1(11). — С.156, 161, 162 (фото).
• Скорик В. П. Заради майбутнього України // Трудова Слава. — Диканька, 2005. — 18 червня. — С.6.
• Кішик Василь. Печерні «вузли» в Диканському лісі // Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей 2004 р. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток. — Полтава: Дивосвіт, 2005. — С.457, 461-4, 466, 468.
• Кішик В. Печерний епос диканського лісу // Край. — 2006. — № 21. — Січень. — С. 18-19.
• Посухов В. І. Земля-берегиня: Полтавщиною — підземними ходами. — Полтава: ПФ «Форміка», 2007 — С.52
• І серед науковців — диканчанин // Трудова Слава. — Диканька, 2007. — 19 травня. — С.3.
• Глушко Світлана. Людина повинна знати своє коріння // Трудова Слава. — Диканька, 2007. — 19 травня. — С.3.
• Пошивайло Олесь. Українська академічна керамологія ХХІ сторіччя. Теорія, історія, сучасний ужинок, майбутній поступ. Книга 1 (2001—2005). — Опішне: Українське Народознавство, 2007. — С.8, 109, 110, 189, 206, 276, 280, 281, 286—295, 303, 313, 333, 340, 353, 354, 375, 376, 388,403, 404, 414, 416, 422, 432, 435, 447, 454, 456, 470, 471, 475, 552, 575, 578, 582, 585—596, 598, 599, 600, 616, 618, 623, 624, 629, 632, 636, 703, 713, 718. Електронний доступ: Частина 1, Частина 2.
• Бобровський Т. А., Вайнер Б. У. Монастирський печерний комплекс поблизу смт Диканька Полтавської області (за результатами спелео-археологічних досліджень 2005 р.) // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. — Київ: АртЕк, 2007. — Вип.2. — Частина друга. — С.11, 12, 17, 21.
• Супруненко О. Б. З історії археологічних досліджень на Полтавщині: Короткий нарис. — Київ-Полтава: Видавництво ПП «Гротеск», ВЦ «Археологія», 2007. — С.79, 117.
• Дараган М. Н. О находках глиняных конусов на городищах скифского времени Украинской Левобережной Лесостепи (археологические контексты и пространственный анализ) / М. Н. Дараган // Археология евразийских степей. Эпоха бронзы и ранний железный век. — Казань: Изд. дом «Казанская недвижимость», 2017. — С. 141—169.
• Меркулов А. И. Глиняные грузики и пряслица с городища скифского времени у с. Пекшево на р. Воронеж // История: факты и символы. — 2018. — № 1 (14). — С. 17, 19.
• Булгаков В. П. Періодизація розвитку орнаментації кераміки з погляду сучасної історіографії // Гуманітарні студії НАККІМ-2017: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції (Київ, 23 лютого 2017 р.). — С. 7-10.