Юбилейный (космічний апарат)

«Юбилейный» (RS-30) (укр. Ювілейний) — російський малий науковий супутник, створений ВАТ «ІСС» ім. М. Ф. Решетньова спільно з групою російських космічних підприємств і закладів вищої освіти. Призначений для передавання звукових повідомлень, фото- і відеозображень, що розповідають про 50-річчя запуску першого штучного супутника Землі та космічної галузі в цілому, а також для участі в освітніх програмах студентів зво і проведення наукових експериментів[1].

Юбилейный
Основні параметри
Повна назва Юбилейный (RS-30)
COSPAR ID 2008-025A
NORAD ID 32953
Організація Роскосмос
Виготівник ОАО «ІСС» ім. М. Ф. Решетньова"
Штучний супутник Земля
Дата запуску 23 травня 2008 15:20 UTC
Ракета-носій Рокот
Космодром Плесецьк, СК № 133 «Радуга»
Тривалість польоту 13 років, 8 місяців, 
Технічні параметри
Маса 48 кг
Потужність 30 Вт
Джерела живлення GaAs СБ + Ni-MH
Платформа негерметична
Час активного існування 1 рік
Орбітальні дані
Тип орбіти низька колова
Велика піввісь 7872 км
Нахил орбіти 82,5°
Період обертання 115,8 хв
Апоцентр 1510 км
Перицентр 1480 км
Транспондери
Транспондери 435,215 и 435,315 МГц

У створенні апарата взяли участь НІЛАКТ (Калуга), ВАТ НВП «Геофізика-Космос» (Москва), НВО ім. С. О. Лавочкіна (Москва), ВАТ «РПКБ» (Раменське), Державний космічний науково-виробничий центр імені М. В. Хрунічева (ГКНПЦ, Москва), СибДАУ імені академіка М. Ф. Решетньова (Красноярськ).

Запуск планувався восени 2007 року, але був відкладений до 2008 року. Космічний апарат виведено в космос у травні 2008 року ракетою-носієм «Рокот» з космодрому Плесецьк.[2][3]

Корисне навантаження

Архітектура супутника — експериментальна негерметична платформа. Передавачі і наукова апаратура забезпечують трансляцію аудіозапису сигналу (позивного) першого штучного супутника Землі, цифрових фото — і відеоматеріалів про історію космонавтики.

Нині мовлення відбувається в режимі CW на частотах 435,2150 і 435,3150 МГц[4]

Критика

На борту апарата «Ювілейний» також встановлено «рушій без викиду реактивної маси» (див. Інерцоїд), на який «Роспатентом» видано відповідний патент[1]. Ініціатором встановлення був генерал Валерій Меньшиков[5], в той час директор НДІ космічних систем[6], який витратив на цей експеримент багато часу і коштів. Експеримент фінансувався в рамках міждержавної російсько-білоруської програми «Космос СГ», де головним виконавцем був також Валерій Меньшиков (однак інші джерела стверджують, що, всупереч поширеній думці, апаратура не проходила сертифікації в Роскосмосі, супутник — студентський, і, в принципі, будь-яка техніка могла взяти участь у науковій програмі супутника[7]).

Вчені неодноразово попереджали, що подібний рушій не може створити тяги в космосі, оскільки це суперечило б одному з фундаментальних фізичних законів, — закону збереження імпульсу[1]. Доводи фахівців, які пояснювали В. Меньшикову і його однодумцям, що робота рушія — це фокус, заснований на нелінійному терті, що виникає в підшипниках, і що в невагомості він працювати не буде, не подіяли. Однак автори «дива техніки» запевняли, що в НДІ КС рушій працював і створював тягу 28 грам. У ЗМІ цей рушій незабаром прозвано «гравіцапою»[8].

Після прийняття рішення про встановлення, співробітники Роскосмосу написали кілька негативних експертних висновків. Проте було пізно — якщо зняти «гравіцапу», порушилося б центрування апарату. Щоб уникнути конфузу, вирішено залишити її на супутнику, але не вмикати. У червні-липні того ж року проведено перші випробування, результати яких названо «неоднозначними»[9], а в лютому 2010 року, за ініціативи якогось «суспільного ЦУПа»[10][11], увімкнення все ж відбулося і почалися повномасштабні експерименти[5].

Як і очікували вчені, наука підтвердила свою правоту — виведений у космос рушій не зміг змінити орбіти супутника. На думку академіка Едуарда Круглякова, голови Комісії РАН з боротьби зі псевдонаукою, експеримент завдав відчутної шкоди як фінансам, так і науковому престижу Росії[1]. На думку академіка Володимира Захарова, сам експеримент державі обійшовся недорого, проте ДКНВЦ, заступником директора якого є В. Меньшиков, несе відповідальність за низку невдач у ракетно-космічній галузі Росії. Захаров припускає, що ці невдачі пов'язані з засиллям у ДКНВЦ псевдовчених[12].

Посилання

Примітки
  1. Кругляков Э. П. Совместимы ли мракобесие и инновации? // Бюллетень «В защиту науки». — № 9, с. 2—3. (pdf, 253 Kb)
  2. Мы не изобретаем вечный двигатель // «Время новостей», № 18, 4 лютого 2010
  3. В космос без топлива. На орбиту выведен «вечный» двигатель // АиФ, 8 жовтня 2008
  4. статус спутника RS-30 (NORAD 32953) на сайте AMSAT. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 6 липня 2019.
  5. Сараев, Виталий. Вечный движитель лженауки : [арх. 15 жовтня 2011] : Снижение качества экспертизы в стране и влиятельности научного сообщества приводит к процветанию всевозможных околонаучных жуликов и проходимцев. Ученые пытаются с этим бороться / Виталий Сараев, Татьяна Сафарова. — Эксперт. — 2011. — № 29 (763) (25 липня).
    Статтю передруковано в: В защиту науки. — № 10. — С. 6—7.
  6. Научно-исследовательский институт космических систем — филиал ГКНПЦ им. Хруничева
  7. Вечный двигатель испытал космос на прочность
  8. «Гравицапа» с проблемами // Газета.Ru, 22 лютого 2010
  9. Российский «Вечный двигатель» прошел первые испытания в космосе
  10. «Мы не изобретаем вечный двигатель» // «Время новостей», № 18, 4.02.2010.
  11. «Гравицапа» с проблемами // Газета.Ru, 22.02.2010
  12. Захаров В. Е.. Испытание Петриком. // «В защиту науки», 2012.— № 11.— с. 17. Архів оригіналу за 4 липня 2013. Процитовано 18 квітня 2013.
    (Копия (рос.). на сайті Комісії з боротьби зі псевдонаукою. Архів оригіналу за 2 липня 2014.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.