Юліус Штрайхер

Юліус Штрайхер народився 12 лютого 1885 р. Він був дев'ятою дитиною в сім'ї Фридриха Штрайхера, вчителя римсько-католицької початкової школи. Перед війною зголосився добровольцем до Німецької армії, попрацювавши перед цим певний час учителем у початковій школі.

В ході Першої світової війни Штрайхер показав себе хоробрим солдатом і заслужив Залізного хреста I і II ступенів, а також отримав звання лейтенанта. Одначе після року служби його було звільнено з армії за недисциплінованість із забороною надалі служити у збройних силах.

Після війни Штрайхер почав далі викладати в початковій школі, одначе незабаром почав брати участь у політичному житті країни на боці ультраправих сил.

У 1919 р. Штрайхер створив власну політичну організацію — Соціалістичну партію Німеччини (нім. Deutschsozialistische Partei). У 1921 р., коли Гітлер виїхав з Мюнхена до Берліна налагоджувати контакти з лідерами нацистських організацій Північної Німеччини, низка членів НСДАП, включаючи і її засновника Антона Дрекслера, звинуватили Гітлера в диктаторстві й намагалися встановити контакти з Соціалістичною партією. Гітлер терміново повернувся до Баварії і домігся кінця загравань із групою Штрайхера. Це спричинило серйозну кризу в партії, одначе Гітлер зміг утвердити себе як лідера. Незабаром Штрайхер зміг знайти з лідером націонал-соціалістів спільну мову (Гітлер вирішив, що йому все одно, які люди його оточують, аби вони допомагали його справі[1]) і 8 жовтня 1922 р. влився разом з членами Соціалістичної партії до лав НСДАП.

Коли він почув про Пивний путч, то, не бажаючи лишатися осторонь, приєднався до Гітлера і йшов поруч нього в перших лавах. Деякі свідки стверджували, що коли натовпу учасників маршу загородила дорогу поліція, саме Штрайхер першим вистрілив у поліцейських. Сам він згодом казав, що саме завдяки своїй участі в путчі фюрер завжди його підтримував надалі. «Можливо, знайдуться одна чи дві людини, яким не подобається форма носа Штрайхера. Але в той день, коли він лежав поряд зі мною на бруківці Фельдхернхалле, я поклявся, що не кину його, допоки він не кине мене», — говорив про нього опісля Гітлер.

З 16 квітня 1923 р. він розпочав випускати власну газету «Der Stürmer» («Штурмовик»), яка згодом отримала репутацію найрадикальнішого антисемітського видання Німеччини. Він друкував розповіді про ритуальні вбивства від євреїв арійських дітей, а також звинувачував євреїв у таких речах, як вибух дирижабля «Гінденбург» 1937 р. В газеті було дуже багато карикатур, інколи відверто порнографічних, а також скарги на євреїв, що заважають жити арійцям: пацієнт психіатричної лікарні жалівся, що його туди незаконно запроторили євреї; покупець писав, що йому не принесли сорочку з крамниці, що належить єврею й так далі в кожному номері. У своїх статтях Штрайхер використовував найвідвертіші образи. Він надавав антисемітизму наукового відтінку, доводячи, що арійка, чия кров пошкоджена євреєм, уже ніколи не зможе народити повноцінних арійських дітей. Юліус був талановитим оратором і активно виступав по всій Німеччині з антисемітськими промовами.

Коли 1925 р. Штрайхера було призначено гауляйтером Нюрнбергу, він усе ще викладав у школі, і його учні мусили вітати його підняттям руки зі словами «Гайль Гітлер!». У 1928 р. його звільнили зі школи за пропаганду антисемітських ідей, але це не завадило його дальшій кар'єрі: 1929 р. він став гауляйтером об'єднаної Франконії і його було обрано до баварського парламенту від нацистів, а 1933 р. і до Рейхстагу. У 1934 р. він отримав звання группенфюрера СС.

На посаді гауляйтера Штрайхер мав лиху славу, за твердженням У. Шірера, любив гуляти містом із батогом, міг робити в межах свого гау практично все, що хотів. Штрайхер прославився, як некоронований король Франконії зі штаб-квартирою в Нюрнберзі, де його слово було законом і де будь-хто, хто ставав на його шляху або викликав у нього невдоволення, міг опинитися за ґратами й бути підданий катуванням. Тільки на лаві підсудних у Нюрнберзі, де проходив суд над військовими злочинцями, я побачив Штрайхера без батога, зазвичай же він тримав його в руці або за поясом.[2]. Штрайхер мав величезну кількість коханок і постійно шантажував їхніх чоловіків.

Ставлення до Штрайхера в партії було суперечливим: Герінг, Гесс, Лей і Шахт одверто заявляли, що він своїми непристойними статтями й моральним виглядом завдає рухові набагато більше шкоди, ніж користі. У 1938 р. Гесс навіть тимчасово заборонив випуск «Штурмовика» після того, як Штрайхер вимагав гільйотинувати єврея, що одружився з арійкою, а Геббельс неодноразово забороняв його публічні виступи. З іншого боку Гітлер практично завжди його підтримував.

У 1937 р. Штрайхер уступив у серйозну конфронтацію з Герінгом, назвавши в одному з номерів «Штурмовика» його єдину дочку «плодом штучного запліднення». Цей випад на адресу Герінга був пов'язаний з тим, що той хотів бачити Мільха, якого Штрайхер вважав за єврея, своїм заступником і скоригував йому біографію. У відповідь Герінг домігся від Гітлера фінансової перевірки діяльності Штрайхера, результатом якої стало його зміщення з усіх партійних посад 1940 р. Після цього він прямо політикою не займався, зосередившись на редагуванні «Штурмовика». Газета видавалася далі до 1945 р.

23 травня 1945 р. його заарештували американці.

На Нюрнбергзькому процесі (проходив у головному місті Франконії, гауляйтером якої був Штрайхер) йому було висунуто звинувачення в підбурюванні до вбивств євреїв, що підпадало під Звинувачення 4 процесу — злочини проти людства. У відповідь Штрайхер назвав процес «тріумфом світового єврейства». Його було визнано за осудну особу і здатним відповідати за свої дії, хоча й констатовано наявність певних нав'язливих ідей. Він стверджував, що прокурори й судді — євреї, й не розкаявся.

Його адвокат — доктор Ганс Маркс намагався збудувати захист свого клієнта на тому, що його «Штурмовик» ніхто не сприймав усерйоз. Одначе Штрайхер виступав різко проти цього.

Коли його присудили до смерті, він сказав: «Звісно, смертна кара! Чого ще можна було чекати! Та й вони з самого початку це знали». Під час страти, він устав під зашморгом і гучно закричав: «Purimfest!» (єврейське свято Пурим — перемога над ворогами юдеїв). «Я вирушаю до Бога. Одного разу більшовики повісять і вас!». Після цього він кілька разів вигукнув: «Гайль Гітлер!». За свідоцтвом ката Джона Вуда, останнє «Гайль Гітлер!» доносилося вже з мішка. За свідченнями Присутнього під час страти журналіста Джозефа Кінгсбері-Сміта, вже з мішком на голові Штрайхер вигукнув «Адель, моя кохана дружино!». Після страти Штрайхерове тіло разом із тілами інших страчених було кремовано, а прах таємно вивезено й розвіяно.

Штрайхер був двічі одружений.

• Перша дружина — Кунігунда Рот, дочка булочника. Одружилися в 1913 році. Кунігунда померла в 1943 році. В шлюбі народились двоє синів:
  • Лотар (нар. 1915) — капітан вермахту, кавалер Німецького хреста в золоті (1 січня 1945);
  • Елмар (нар. 1918);
• Друга дружина — Адель Таппе, колишня секретарка Штрайхера. Вони одружились у травні 1945 року. На Нюрнберзькому процесі Адель виступила в якості свідка, захищаючи свого чоловіка: вона сказала, що той був чудовим сім'янином і хорошою людиною. За словами Альфреда Йодля, Адель була «надто мила для такого закінченого покидька, яким є її чоловік».

• Сьянова Є. «Десятка з колоди Гітлера» — Москва: Время, 2005.
• Гільберт Г. «Нюрнберзький щоденник» / пер. з нім. А. Л. Уткіна — Смоленськ: Русич, 2004.
• Єфімов Б. «Одноліток століття. Згадки» — Москва: Советский художник, 1987.
• Peter Hüttenberger: Die Gauleiter. Studie zum Wandel des Machtgefüges in der NSDAP, Stuttgart 1969
• Franz Pöggeler: Der Lehrer Julius Streicher. Zur Personalgeschichte des Nationalsozialismus, Frankfurt (M.) u. a. 1991
• Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
• David Irving: Nürnberg die letzte Schlacht Hinter den Kulissen der Siegerjustiz, Grabert-Verlag, Tübingen 2005, ISBN 3-87847-156-4 ISSN 0564-4186, S. 368

• Биография Штрейхера
• Фотография Штрейхера
• У. Ширер, «Взлёт и падение Третьего Рейха»
• Юлиус Штрайхер и антисемитская пропаганда в Третьем Рейхе
• Лотар Штрайхер на сайті Traces of War