Юрківці (Могилів-Подільський район)

У селі річка Юрківка впадає у Серебрійку, ліву притоку Дністра.

Населення — 1034 осіб станом на 2018 рік.[4] (в 1980-ті роки населення становило понад 3 тис.осіб). По етнічному складу населення переважають українці, інші групи представлені в одиничних суб'єктах або відсутні взагалі

• рельєф складний, гористий, мало рівних ділянок;
• особливо виділяють в рельєфі підвищення, що по народному названо «Біла гора» через особливості структури і кольору складових (вапняк);
• неподалік від села розташований Грабарківський заказник.

Згадується з 1440 р. Грушевский М.С. Барское староство. – К. : 1894 г. на стр.32 пише: "Юрковцы (на Серебріи) извѣстны со времени Владислава ІІІ: въ 1440г. Игнату Нешевичу выдана была грамота на haereditas Jurkowcze. Отец этого Игната – а может быть онъ же самъ шл. Неш (nob. Niesz) получил въ 1448г. пустыню Агдашовъ вмѣстѣ съ р. Серебріею и ея устьемъ; изъ люстраціи 1570 г. узнаемъ, что пустыня эта лежала надъ самымъ Днѣстромъ, но ближе ея мѣстоположенія не знаемъ." Список з цієї грамоти Владислава III Варнського (1424-1444) знаходимо в "Архиве Юго-Западной России" частина 8 том 2 стор.608-609. В грамоті говориться про Jurkowcze, super fluvium Dziahluy (Юрківці, вверху річки Джаглуй). (Джаглуй (або Джаглуйка) - стара назва річки, що протікає через село. Пізніше на географічних картах цю річку називають Серебрією - так виявилось зручніше складачам карт, які самовільно назвали велику кількість малих річок по назві сіл, в яких розміщено гирло річок.) Далі в цій же книзі на стор.637 бачимо підтвердження існування такої грамоти на основі даних перепису шляхтичів в 1564 році: "Macziey Mythko, Jurkowcze — i Mikolai Dimidowicz ukazali list stari od Wtadystawa crola na lenno wsi Jurkowcze, w powiecze Camienieczkim liezaczey, niyakiemu Ichnathowy Nassewiczowi de Biemankowcze dany, dobry list stari, quatenus in usu, et si non clefecit proles masculina in linea paterna legittime descendens."

За адміністративним поділом 16 століття село належало до Летичівського повіту, 19 століття до Могилівського повіту, 20 століття до Могилівського (потім Могилів-Подільського) району.[6]

Власником села був Юзеф Потоцький (львівський каштелян, щирецький староста).[7]

Поміщицький будинок перебудовано зі старовинного замку поміщицею Юлією Сулятицькою. Неподалік від нього була католицька каплиця зі склепом Сулятицьких. У яру Грабовий були залишки великих льохів — за переказом, схованки на час нападів ворогів [8].

На кінець 19 ст. тут знаходиться помістя одного з крупних землевласників Могилівського повіту К. Я. Сулятицького, якому належало близько 8.000 десятин (Андреев П. Иллюстрированный путеводитель по юго-западной железной дороге. 1897 г.)

На сьогодні поміщицький будинок знищено(в часи колективізації?), на його місці в центрі села — пустир, залишилась лише брама (ворота) до того будинку (триповерхова масивна споруда), мури, ставок (обкладений камінням), млин біля ставка (колись водяний), льохи (використовувались радгоспом під свої потреби) та обмуровані глибокі (4-5м.) ями. Будови, що тягнулись вздовж поміщицького будинку (по формі нагадували стайні, чи амбари), в часи Радянської влади перетворено на ферми по відгодівлі худоби, а за часи набуття незалежності України (1990-ті роки) знищено, залищились руїни. Найбільш динамічно село розвивалось в 1950-і роки за рахунок видобування вапняку на Сулятицькому кар'єроуправлінні. В цей час керував підприємством Пішенін О.М., який зробив великий внесок в розбудову селища.

На 2008 рік сільське господарство наявне у формі приватних господарств і не проводиться на загальному рівні. Більшість великих полів знаходяться в необробленому стані і покинуті вже кілька років.

Лісове господарство розвинуте на доброму рівні, проводиться посадка нових лісонасаджень і агітаційна робота по темі збереження лісів та природи. В 2007—2008 році на території одного з озер (третій став) було споруджено місця для відпочинку які обладнано інформаційними стендами по темі природоохоронної діяльності.

На сьогоднішній момент економіка селища перебуває в занепаді: на місці місцевого радгоспу — руїни, промислові підприємства — не працюють.

Юрківецький спиртзавод після 1990-тих років переживає фінансові труднощі.

Мобільний зв'язок в селищі забезпечують оператори UMC і Київстар.

На  території села розташована залізнична станція "Сулятицька" та проходить залізничний шлях "Жмеринка-Окніца" Південно-Західної залізниці. Двічі на добу курсує приміський поїзд. Також наявні швидкі поїзди, в тому числі на Київ, Москву і Молдову, але на них потрібно сідати в Могилеві або Вендичанах.

Також досить зручно проїхати на дизелі до великої вузлової станції Жмеринка, а там зробити пересадку в потрібному напрямку (розклад складено таким чином, щоб на поїзди до Львова, Тернополя, Хмельницького, Одеси, Києва, Білої Церкви, Дніпропетровська, Запоріжжя, Маріуполя, Харкова, Полтави та інших міст можна було пересісти, не очікуючи більше 1-2 годин у Жмеринці).

Станцію названо прізвищем місцевої поміщиці Сулятицької, яка в 1893–1895 рр. надала свої землі для будівництва залізничної колії в напрямку від станції Копай до станції Могилів-Подільський.

Серед пенсіонерів і студентів популярно добиратися в місто саме на дизелі, хоча кілька раз на день курсують маршрутки до Могилева-Подільського.

В східному напрямку від села на відстані 3.5 км пролягає автомобільна дорога міжнародного значення  Житомир-Вінниця-Могилів-Подільський (М-21).

До закладів соціальної сфери належить школа і лікарня.

Школа розрахована на 10-літнє навчання і розташована у двох (раніше у трьох) приміщеннях, відібраних у куркулів в часи розкуркулювання.

• 
  Пісковики по дорозі до села від автотраси
• 
  Автобусна зупинка біля залізничної станції
• 
  Панська будівля
• 
  Фортифікаційні елементи
• 
  Станція Сулятицька
• 
  Тунель поблизу залізничної станції
• 
  Пам'ятник воїнам-односельчанам
• 
  Головна вулиця села
• 
  Бювет
• 
  Церква Архистратига Михаїла
• 
  Недільна служба у церкві
• 
  Панорама села

• Jurkowce nad Serebryją // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 634. (пол.)

• Юрківці́ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.453