Юхновський Олександр Іванович

Після початку війни і приходу німців в Україну Іван Юхновський сформував з надійних людей місцеву поліцію, куди пристроїв і свого 16-річного сина Олександра. З вересня 1941 по березень 1942 Юхновський-молодший, будучи грамотним і знаючи мови, служив писарем і перекладачем при німецькому штабі, зрідка стаючи в оточення під час проведення розстрілів осіб, засуджених до смертної кари. Сам в стратах участі не брав.

У березні 1942 року в Ромни прибув штаб таємної польової поліції — ГФП (нім. Geheime Feldpolizei, GFP). За порадою батька Юхновський вже в квітні був зарахований у загін перекладачем, також брав участь у допитах осіб, підозрюваних у співпраці з «червоними». В кінці 1942 року нагороджений німцями відзнакою для східних народів I ступеня без мечів. У січні 1943 року був заохочений місячної поїздкою в Третій Рейх.

У серпні 1944 року під час відступу вермахту, 19-річному Олександру Юхновському в районі на захід від Одеси вдалося дезертирувати з свого підрозділу (за іншими даними він випадково відстав від своєї частини). Олександру вдалося роздобути цивільний одяг і знищити документи, які свідчать про його службу в німецьких військах.

Вже у вересні 1944 року Олександр Юхновський добровільно вступив в Червону армію під прізвищем своєї мачухи — Мироненко. На призовному пункті Юхновський розповів вигадану історію про те, що нібито його батько Юрій був убитий на фронті, а мати загинула під час бомбардування, тоді ж нібито згоріли і всі документи, що посвідчують його особу. Дуже прискіпливі співробітники військкомату, почасти через юний вік оповідача, не стали серйозно розбиратися і повірили на слово Олександру. Там же йому успішно відновили документи, які ніколи не існували, за якими Олександр Іванович Юхновський став Олександром Юрійовичем Мироненко. Крім того, дату свого народження Юхновський-Мироненко зсунув на 18 червня 1925 року. Спочатку Юхновський служив кулеметником, потім писарем при штабі 191-ї стрілецької дивізії 2-го Білоруського фронту.

Лише через кілька місяців після прибуття в дивізію Юхновський був пізнаний червоноармійцем Шумейко, який був на окупованій території і знав його в обличчя. Юхновський запропонував останньому пройти до командира і у всьому розібратися, але по дорозі в штаб Юхновський напав на Шумейко і заколов його ножем. Далі продовжував служити кулеметником і перекладачем з німецької. Брав участь у визволенні Варшави і Кенігсберга. Був поранений при штурмі Берліна і нагороджений медаллю «За відвагу». Крім того, отримав медаль «За звільнення Варшави», «За взяття Кенігсберга», «За взяття Берліна». Імовірно був нагороджений Орден Слави III ступеня (за іншими даними — присвоїв собі нагороду невстановленим чином).

За час служби писав антифашистські вірші і друкувався у фронтових газетах зі статтями, що викривають німецько-фашистських загарбників. У командирів Юхновський-Мироненко був на хорошому рахунку, його часто ставили в приклад, крім того, без перепон прийняли в комсомол в 1946 році.

Існує кілька версій викриття Юхновського. За однією з них, описаної Леонідом Каневським в телепередачі «Слідство вели...», викриттю передувала випадкова зустріч Ібрагіма Хатямовича Аганіна (розвідника, який працював під час війни під прикриттям) з Мироненко-Юхновським в Московському метрополітені[3].

Щоб підтвердити свої здогадки, співробітники КДБ СРСР запропонували Юхновському вступити в КПРС (при вступі він повинен був вказати свою біографію і таким чином його можна було б звинуватити в неточності та неспівпадання). Так все і вийшло, Мироненко-Юхновський був викритий на допиті в КДБ, коли з'ясувалося, що він приховав факт перебування на окупованій території і носив нагороду з підробленими документами (орден Слави 3-го ступеня). Були знайдені додаткові свідки його служби, що впізнали колишнього колабораціоніста[4].

Юхновський був арештований 2 червня 1975 року і поміщений в слідчий ізолятор Лефортово. Спочатку Олександр все заперечував, однак згодом розповів про свою службу перекладачем. Слідство тривало більше року.

У 1976 році суд визнав Олександра Юхновського винним у пособництві вбивства понад 2000 радянських громадян і засудив його до вищої міри покарання — розстрілу. Юхновський писав прохання про помилування у всі можливі інстанції, де посилався на підневільний характер служби у німців, юний вік і «тиск з боку батька-зрадника». Однак прохання були відхилені, і 23 червня 1977 року вирок Олександру Юхновському був приведений у виконання[5].