Яйло Леонід Олександрович

У дитячому віці Леоніда запросили в групу баскетболу ДЮСШ Маріуполя. У 17 років він не був найвищим у юнацькій команді, але продовжував додавати у зрості ще не один рік. Тоді ж Яйла включили до складу одеської команди, яка тоді була чемпіоном України і в її складі грали Олександр Чаусов та Віталій Усенко, для участі в юнацькому чемпіонаті СРСР, який проходив в Алма-Аті. Згідно з положенням турніру в команду можна було включати гравців з інших команд. Одесити тоді виграли призове місце[2].

Яйло демонстрував хорошу гру у «Азовмаші». У домашньому матчі проти «Будівельника» Леонід набрав 32 очка і одразу ж отримав пропозицію перейти в стан киян. У той же час він мав більш вигідну у фінансовому плані пропозицію від донецького «Шахтаря». Тодішній тренер азовців Валентин Романець порадив гравцю перейти до складу саме столичної команди[3] і влітку 1993 року, після молодіжного чемпіонату Європи, Яйло перейшов до київського «Будівельника». У столичному клубі він тричі виграв чемпіонат і двічі Кубок України.

Одразу по закінченню Євробаскету-97 Яйло перейшов у «БІПА-Моду», яку тоді очолив відомий російський фахівець Юрій Селіхов[3]. Після сезону в Одесі, Леонід вирішив спробувати свої сили закордоном і наступний сезон відіграв в російському клубі «ЦСК ВВС-Самара».

Влітку 1999 брав участь у літньому таборі в Тревізо, після чого отримав пропозицію від головного тренера «Реджіо Калабрії». Пробувши місяць на перегляді, Яйло підписав контракт, але не грав через те, що представляв країну, яка не є членом Євросоюзу. В кінці сезону один з легіонерів команди отримав травму і Яйло, зайнявши його місце, зіграв декілька матчів в кінці регулярного чемпіонату, а також усі матчі плей-оф. По закінченні сезону тренер команди Гаетано Джеббіа пропонував подовжити контракт ще на рік, але Леонід відмовився, оскільки не було гарантій того, що він би зайняв «легіонерське» місце[3].

Сезон 2000/2001 провів в казаньському «УНІКСі», з яким дійшов до фінальної серії чемпіонату Росії, але там казанці поступилися пермському «Урал-Грейту» з рахунком 0:3. Наступний сезон провів у Туреччині у складі «Даруссафаки».

Після трьох років проведених закордоном, у 2002 році відгукнувся на пропозицію «Азовмаша» і повернувся на Батьківщину. У складі «азовців» провів три сезони, за які встиг двічі стати чемпіоном України. В цей же час поїхав на перегляд в пірейський «Олімпіакос», але не підійшов і повернувся в розташування азовської команди[2]. В сезоні 2004/2005 «Азовмаш» програв у фінальній серії БК «Київ» і після цього стосунки Леоніда з президентом клубу Олександром Савчуком розладналися, тож гравець перейшов у стан «вовків», з якими пробився у «Фінал чотирьох» Кубку Виклику ФІБА[3].

У вересні 2007 року перейшов в інший київський клуб «Будівельник»[4], в який повернувся через 10 років. В той же час розмірковував про завершення кар'єри, але прийняв пропозицію Валентина Берестнева і перейшов в МБК «Миколаїв». 19 грудня 2011 року у матчі МБК «Миколаїв» — «Ферро-ЗНТУ» Леонід Яйло досягнув позначки у 500 зібраних відскоків у Суперлізі[5]. По завершенні сезону 2011/2012 оголосив про завершення кар'єри гравця[6] і почав тренувати дітей[7], а також став асистентом головного тренера команди. Влітку 2013 року увійшов до тренерського штабу «Будівельнику»[8].

Леонід Яйло дебютував за збірну України у матчі з Боснією і Герцеговиною у 1994 році у відборі до Євробаскету-95 і набрав 15 очок[3].

У липні 2013 року зіграв на чемпіонаті світу серед ветеранів за збірну України (40+)[9], де виграв бронзову медаль, причому в кожному матчі ставав найрезультативнішим гравцем української дружини[10].

Регулярний сезон

Сезон	Команда	GP	GS	MPG	FG%	3P%	FT%	RPG	APG	SPG	BPG	PPG
1999–00	Віола Реджіо Калабрія	4	4	33:25	57,7	0,0	77,8	2,5	1,5	1,0	0,5	9,25
2004–05	Азовмаш	30	27	23:14	62,9	42,9	69,7	4,2	1,6	0,6	0,1	11,1
2005–06	Київ	34	14	16:25	56,3	55,3	82,6	2,6	1,8	0,2	0,2	6,8
2006–07	Київ	10	1	12:17	48,0	45,0	78,3	2,4	0,7	0,6	0,0	6,9
2007–08	Будівельник	20	?	22:38	54,0	27,0	79,0	4,8	1,4	0,3	0,3	7,9
2008–09	Миколаїв	25	?	18:45	51,0	26,0	72,0	4,0	1,1	0,5	0,2	6,2
2009–10	Миколаїв	26	15	22:26	57,3	42,2	79,2	5,1	1,7	0,3	0,8	9,0
2009–10 (Кубок Суперліги)	Миколаїв	10	5	20:35	59,1	14,3	75,0	4,2	1,5	0,2	0,8	7,3
2010–11	Миколаїв	48	39	20:43	48,4	20,3	63,7	3,9	1,9	0,6	0,8	5,9
2010–11 (Кубок Суперліги)	Миколаїв	2	1	16:49	28,6	0,0	83,3	1,5	3,0	0,0	1,0	4,5
2011–12	Миколаїв	38	18	19:38	55,6	25,6	70,4	4,3	1,6	0,2	0,5	6,1

Плей-оф

Сезон	Команда	GP	GS	MPG	FG%	3P%	FT%	RPG	APG	SPG	BPG	PPG
1999–00	Віола Реджіо Калабрія	8	8	23:25	33,3	60,0	72,7	4,4	0,5	1,25	0,75	5,9
2009-10	Миколаїв	10	8	29:15	57,1	37,1	75,9	7,5	2,2	0,7	0,4	15,2
2009–10 (Кубок Суперліги)	Миколаїв	4	2	22:14	44,4	0,0	61,5	5,5	2,0	0,25	0,5	6,0
2010-11	Миколаїв	5	3	18:18	66,7	0,0	60,0	4,4	1,6	0,4	0,4	7,0

• Чемпіон України (7): 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 2003, 2004
• Срібний призер чемпіонату України: 2005, 2006, 2007
• Володар Кубку України (2): 1995, 1996
• Срібний призер чемпіонату Росії: 2001
• Бронзовий призер Єврокубку ФІБА: 2006
• Чемпіон Європи серед ветеранів (40+): 2014[11]
• Бронзовий призер чемпіонату світу серед ветеранів: 2013

• Середня освіта: Маріупольський технікум міськектротранспорту
• Вища освіта: Інститут фізкультури, м. Переяслав-Хмельницький (2006)
• Мови, якими володіє: українська, російська, англійська
• Улюблений вид спорту: баскетбол
• Улюблений вид спорту для перегляду: теніс
• Найвидатніший спортсмен: Сергій Бубка
• Найвидатніший баскетболіст: Меджик Джонсон
• Найкращий баскетболіст, проти якого грав: Деян Бодірога
• Улюблена страва: салат Олів'є
• Улюблений напій: квас
• Улюблена музика: Queen

• Профіль на сайті РФБ (рос.)
• Профіль гравця на офіційному сайті Суперліги
• Профіль гравця на старому сайті ФБУ
• Досье: Леонид Яйло (рос.)
• Профіль на сайті УНІКСу (рос.)
• Профіль на сайті МБК Миколаїв (рос.)
• Профіль на сайті Серії А (італ.)
• Профіль на сайті Archive FIBA (англ.)
• Профіль на сайті РФБ^{[недоступне посилання з серпня 2019]} (рос.)
• Баскетбол: 38-річний Леонід Яйло завершив кар'єру гравця