Queen

Нагорода «PRS» за «музичний спадок» у пам'ять про перший публічний виступ гурту «Queen» (Лондон, 18 липня 1970 року)

У 1968 році гітарист Браян Мей, студент Імперського Коледжу в Лондоні, і бас-гітарист Тім Стеффелл вирішили створити музичний гурт. Мей повісив у коледжі на дошці оголошення, що їм потрібний ударник «на зразок Мітчелла або Бейкера»; на нього відгукнувся студент-стоматолог Роджер Тейлор. Утворений гурт став називатися «Smile» («Усмішка»)[1].

Навчаючись у художньому коледжі Ealing, Тім Стеффелл подружився з Фаррухом Бульсарою — своїм товаришем по навчанню, що взяв собі англійське ім'я Фредді. Бульсара відчував спорідненість смаків з учасниками гурту і незабаром став гарячим шанувальником «Смайлу». У 1970 році, після переходу Стеффелла до гурту «Humpy Bong», решта учасників «Усмішки», натхненні Бульсарою, перейменували гурт на «Queen», провівши свій перший виступ 18 липня[2]. У гурті в цей час змінилося кілька бас-гітаристів, що не зовсім відповідали його духу. Так тривало до лютого 1971 року, коли зупинилися на кандидатурі Джона Дікона і почали репетиції для запису першого альбому. Записали перші чотири власних пісні: «Liar», «Keep Yourself Alive», «The Night Comes Down» і «Jesus». Всі вони залишилися тоді демо-версіями: жодна зі звукозаписувальних компаній не ризикнула мати справу з молодими музикантами[3]. Саме в той же час Фредді поміняв прізвище на «Мерк'юрі»: під враженням від рядка «Mother Mercury, look what they've done to me» з пісні «My Fairy King»[4]. 2 липня 1971 року «Queen» зіграли свій перший концерт у класичному складі «Мерк'юрі, Мей, Тейлор, Дікон» у коледжі Сюррей під Лондоном[5].

Бувши студентом художнього коледжу, Мерк'юрі розробив логотип для гурту (відомий як «гребінь Queen») —перед виходом їхнього першого альбому [6]. Логотип був утворений символами знаків Зодіаку всіх чотирьох учасників: двома Левами (Дікон і Тейлор), Раком (Мей) і двома феями, що символізували знак Діви (Мерк'юрі)[6]. Леви обіймають стилізовану літеру Q, краб (символ знаку Рака) поміщений нагорі літери, з язиками полум'я, що підіймаються над ним, а феї туляться під левами[6]. Також присутня корона всередині літери Q, а весь логотип осіняє величезний фенікс. У цілому символіка має схожість з Гербом Сполученого Королівства, яка, зокрема, проявляється в левах-підтримниках[6]. Первісний логотип, розміщений на зворотному боці обкладинки першого альбому, був виконаний простими рисами. Пізніші варіанти на конвертах платівок були кольоровими і більш примхливими[6][7].

Гітара гурту «Queen» (праворуч, поруч із гітарою гурту «The Rolling Stones») у Ліверпулі в клубі Cavern Club, відзначаючи виступ гурту у цьому приміщенні 31 жовтня 1970 року.

У 1972 «Queen» вступили у переговори із компанією «Trident Studios» після того, як музикантів помітив на студії «De La Lane Studios» продюсер Джон Ентоні. У ході переговорів Норман Шеффілд запропонував гурту укласти контракт з «Neptune Productions», дочірньою компанією «Трайденту». Компанія зобов'язувалася забезпечити музикантів технічними засобами для звукозапису, а гурт надавав їй право на використання знаку «Queen». Це влаштувало обидві сторони, і за контрактом гурт отримав у своє розпорядження таке ж високотехнічне обладнання для запису нових пісень, яке вже використовували «Бітлз» і Елтон Джон[8].

У 1973 році «Queen» підписує контракт з «Trident»/«EMI». На липень того ж року вони випускають свій однойменний дебютний альбом «Queen»; у ньому відчувається вплив хеві-металу і прогресивного року[9]. Альбом схвально зустріли критики; Гордон Флетчер з журналу «Rolling Stone» назвав його «пречудовим» (superb)[10], чиказька газета «Daily Herald» зауважила, що він «вище середнього рівня дебютних альбомів» (above average debut)[11]. Втім, широкої уваги публіки він не привернув, і дебютний сингл «Keep Yourself Alive» продавався погано. З нинішнього погляду ця пісня вважається родзинкою альбому і 2008 року журнал «Rolling Stone» помістив її на 31 місце в рейтингу «100 найзначніших гітарних пісень всіх часів», описавши її як «варту рифів цілого альбому, вміщених в одну пісню»[12]. Альбом отримав золотий сертифікат у Британії та США.[13][14].

Друга платівка гурту, «Queen II», вийшла в 1974 році — з фотографією учасників на обкладинці, виконаною відомим британським фотографом Міком Роком[15]. Тема фотографії надалі використана як основа для відеокліпу на пісню «Bohemian Rhapsody»[15][16]. Альбом посів 5-те місце в «UK Albums Chart», ставши першим альбомом гурту, що увійшов у британські чарти[13]. Написаний Фредді Мерк'юрі сингл «Seven Seas of Rhye» посів 10 місце за популярністю у Британії, давши гурту його перший хіт[13]. Альбом «Queen II» став першим справжнім свідченням їхнього чіткого багаторівневого звуку, відрізняючись довгими складними інструментальними пасажами, текстами на тему фентезі, виконавчою віртуозністю[17][18]. Окрім синглу, до альбому увійшла пісня «The March of the Black Queen», шестихвилинна епопея без приспіву. Газета «Daily Vault» описала пісні як «загрозливі»[19]. Реакція критиків була неоднозначною: «Winnipeg Free Press», що схвалив їхній перший альбом, описав «Queen II» як «перевироблену страхітливість» (over-produced monstrosity)[20], база даних «Allmusic» описала альбом як улюблений серед шанувальників стилю хардкору «Queen»,[21] він був згаданий першим з трьох альбомів гурту в книжці «1001 Albums You Must Hear Before You Die» («Тисяча і один музичний альбом, який треба прослухати, перш ніж ви помрете»)[22].

У травні 1974 року, якраз коли учасники «Queen» брали участь у підтримці гурту «Mott the Hoople» для їх першого туру по США, Браян Мей відчув себе гірше, у нього виявили гепатит. Це спричинило скасування намічених заходів[17]. Внаслідок хвороби Мей не міг взяти участь у початку роботи гурту над їхнім третім альбомом, приєднавшись до товаришів лише тоді, коли половина була вже записана[23]. Альбом вийшов у 1974 році, під назвою «Sheer Heart Attack» і посів друге місце за популярністю у Британії[24]. Він добре продавався у Європі, здобув золотий сертифікат у Сполучених Штатах[14], давши тим самим гурту перший справжній міжнародний успіх і ставши хітом по обидві сторони Атлантики[25]. У ньому гурт експериментував у різноманітних жанрах, включаючи британський м'юзик-холл, важкий метал, баладу, регтайм і карибські мотиви. У цей час Queen почала еволюціонувати від тенденцій прогресивного року перших двох альбомів до орієнтованої на широку публіку музики[26]. У «Sheer Heart Attack» були впроваджені нові звуки й мелодійні рисунки, що мали бути відточені у їхньому наступному альбомі «A Night at the Opera».

Пісня «Killer Queen» з альбому «Sheer Heart Attack» сягнула другого місця у британських чартах[13] і стала першим їхнім хітом, що посів 12 позицію в «Billboard Hot 100».[27]. Вона поєднувала в собі кемп, водевіль, британський м'юзик-холл разом з гітарною віртуозністю Мея. Друга пісня, «Now I'm Here», витримана в традиційному стилі хардроку, мала 11-те місце за популярністю у Британії. Ще одну пісню, «Stone Cold Crazy», відрізняють ритмічні рифи Мея; вона вважається попередницею спід-металу[23][28]. Альбом заслугував визнання і сучасних музичних видань: у 2006 році журнал «Classic Rock» помістив його на 26 місце в рейтингу «100 найзначніших британських рок-альбомів за всю історію» («The 100 Greatest British Rock Albums Ever»),[29] і у 2007 році, журнал «Mojo» дав йому 88-ме місце в рейтингу «100 музичних витворів, що змінили світ» («The 100 Records That Changed the World»).[30]. Він також є другим з трьох згаданих альбомів гурту в книжці «1001 Albums You Must Hear Before You Die»[22].

У січні 1975 року гурт вирушив у світове турне, учасники виступали в костюмах від Зандри Родес, на концертах застосовувалися світлові спецефекти. У США вони привернули широку увагу публіки, також уперше виступали в Канаді[31], після вирушили в Японію і дали там концерти в сімох містах — від середини квітня до початку травня. У вересні, після болісного непорозуміння з «Трайдентом», гурт розірвав контракт з «Trident Studios» і став шукати нового продюсера. Одною з розглянутих ними кандидатур був менеджер гурту «Led Zeppelin» Пітер Грант, який умовляв їх підписати контракт зі «Swan Song Records», продюсерською компанією цього колективу. Учасники «Queen» знайшли цю пропозицію неприйнятною і замість цього уклали договір з Джоном Рідом, менеджером Елтона Джона[32].

Наприкінці 1975 року гурт записав і випустив альбом «A Night at the Opera», назва якого взята з популярного фільму «Ніч в опері» братів Маркс. На момент виходу він був найбільш витратним з усіх записаних альбомів[33]. Подібно своєму попереднику, він відрізняється різноманітними стилями й експериментуванням зі стереозвуком. У пісні «The Prophet's Song», восьмихвилинній епопеї, середня частина проспівана каноном: у простих фразах, вишикуваних таким чином, щоб створити повнохоровий ефект. Написану Мерк'юрі баладу «Love of My Life» відрізняють звуки арфи і накладені вокальні співзвуччя[34]. Альбом мав успіх у Британії,[13] і став тричі платиновим у Сполучених Штатах.[14] У 2004 році за підсумками опиту, проведеного британським каналом Channel 4, він посів 13-те місце серед альбомів всіх часів[35]. Високо оцінили альбом і міжнародні опити: у всесвітньому опиті Guinness він посів 19-те місце,[36] в австралійському ABC — 28-ме місце.[37] «A Night at the Opera» часто з'являвся у списках «найзначніших альбомів», що відбивають погляди критиків. В опублікованому журналом «Q Magazine» у 2004 році рейтингу «50 найкращих британських альбомів всіх часів» він посів 16-те місце, а в рейтингу «100 найзначніших альбомів всіх часів» мексиканської версії журналу «Rolling Stone» у 2004 році — 11 місце[38]. Він також присутній у списку «500 найзначніших альбомів всіх часів» журналу Rolling Stone за 2003 рік — на 230-й позиції[39]. «A Night at the Opera» є третім альбомом гурту, згаданим у книжці «1001 Albums You Must Hear Before You Die»[22].

Примітною піснею альбому є і «Bohemian Rhapsody», яка очолювала британські хіт-паради протягом дев'яти тижнів[13]. Друг і порадник Мерк'юрі, диджей радіостанції «Capital London» Кенні Еверетт зіграв значну роль у виставленні її на ротацію[40][41]. Сингл «Bohemian Rhapsody» посідає третє місце в історії британської музики, поступаючись тільки «Do They Know It's Christmas?» гурту «Band Aid» і «Candle in the Wind 1997» Елтона Джона. Сингл посів дев'яте місце за числом проданих екземплярів у Сполучених Штатах (перевидання 1992 року сягнуло другого місця в «Гарячій десятці» у «Billboard» і залишалося на цій позиції 5 тижнів)[27]. Це єдиний сингл, проданий у кількості мільйона екземплярів у два випуски,[42] став «різдвяним синглом № 1» двічі у Британії — єдиний, кому це вдалося зробити. «Bohemian Rhapsody» також кілька разів номінували на звання найзначнішої пісні всіх часів[43][44]. Гурт вирішив створити на цю пісню відеокліп, зйомки якого доручили «Trilion»[45] — дочірній компанії «Trident Studios». Виконане з використанням найновіших технологій, це відео вважається першим «справжнім» кліпом в історії,[46][47][48], його широко популяризували в ЗМІ[49]. Вважається, що в першій пісні альбому «Death on Two Legs», написаній Мерк'юрі, йдеться про Нормана Шеффілда і «Trident Studios»[8][50]. Хоча інші гурти, включаючи «The Beatles», мали рекламні ролики або відеокліпи доти, більшість з них транслювалися тільки на спеціалізованих телепередачах. Під враженням від кліпу «Bohemian Rhapsody», журнал «Rolling Stone» писав: «Його значення неможливо переоцінити, бо він практично придумав музичне відео — за сім років до появи музичних телеканалів»[48]. Друга пісня альбому, «You're My Best Friend», була другою з написаних на музику Джона Дікона і його першим синглом. Вона посіла 16-те місце за популярностю в Сполучених Штатах[27] і входила в десятку світових хітів[42]. У межах концертного туру «A Night at the Opera Tour», що начався в листопаді 1975 року, гурт відвідав країни Європи, Сполучені Штати, Японію й Австралію[51].

На 1976 рік гурт вже знову був у своїй студії, працюючи над записом нового альбому «A Day at the Races», який часто вважають продовженням ранішого «A Night at the Opera».[52][53]. Його назва теж бере початок з фільмів братів Маркс, обкладинки альбомів вельми схожі і засновуються на логотипі «Queen»[54]. Найбільш показний з братів-акторів, Граучо Маркс, у березні 1977 року запросив учасників до себе в гості в Лос-Анджелес. Під час свого візиту музиканти особисто подякували господареві і проспівали а капела пісню «'39» з альбому «A Night at the Opera»[55]. Альбом «A Day at the Races» був високо оцінений шанувальниками й критиками, посівши перше місце за популярністю в Британії і Японії, п'яте — у США[13][54]. Головним хітом альбому стала пісня «Somebody to Love», навіяна євангельськими мотивами. У ній Мерк'юрі, Мей і Тейлор записали свої голоси на багатьох доріжках, щоб створити враження 100-голосового хору. «Somebody to Love» сягнула другого місця за популярністю в Британії[13][27]. Альбом також містить одну з «найважчих» пісень гурту, написану Меєм «Tie Your Mother Down», що стала невід'ємним елементом їхніх «живих» виступів[56][57].

У 1976 році гурт провів один зі своїх найвідоміших заходів, вільний концерт у лондонському Гайд-парку[58]. Його організував продюсер Річард Бренсон, офіційне число глядачів оцінювалося в 150 000 осіб [58][59]. 1 грудня 1976 року «Queen» мала взяти участь у лондонській вечірній програмі Today, але в останню хвилину музиканти мусили відмовитися. Замість них у студію спішно запросили панк-гурт «Sex Pistols», учасники якого дали скандальне інтерв'ю ведучому Біллу Гранді[60][61]. Під час турне «A Day at the Races Tour» у 1977 році гурт провів аншлаги в нью-йоркському Медісон-Сквер-Гарден (лютий), і лондонському Ерлс Корті (червень)[16][62].

Шостий студійний альбом «News of the World», випущений у 1977 році, став чотирикратно платиновим у Сполучених Штатах і двічі платиновим у Британії[14]. Він містить багато пісень, написаних Тейлором для живого виконання, у тому числі два з найбільш впізнаваних рок-гімнів, «We Will Rock You» і рок-баладу «We Are the Champions», які обидва стали міжнародними спортивними гімнами. «We Are the Champions» сягнула четвертого місця за популярністю у США[27][63]. «Queen» розпочала своє турне «News of the World Tour» в жовтні 1977 року. Роберт Гілберн у газеті «Los Angeles Times» назвав його «найбільш театралізованим і доведеним до досконалості» з усіх концертних турів гурту[64].

Queen у Нью-Гевені у листопаді 1977.

У 1978 році гурт випустив свій черговий альбом, «Jazz», що посів друге місце за популярністю в Британії і шосте місце за версією Billboard 200 у США[65]. Він включав такі хіти, як «Fat Bottomed Girls» і «Bicycle Race». «Queen» орендувала на день Вімблдонський стадіон, щоб зняти відеокліп, де 65 оголених дівчат-моделей взяли участь у велосипедних перегонах[66]. В останні роки альбом отримав більш сприятливі відгуки[67]. Іншою примітною піснею альбому «Jazz» є «Don't Stop Me Now», що теж являє собою приклад яскравої вокальної гармонії гурту[68].

У 1978 році «Queen» вирушили на гастролі «Jazz Tour» по США і Канаді. Більшу частину наступного року гурт гастролював по Європі і Японії[69]. У 1979 вийшов їхній перший «живий» альбом, «Live Killers», він двічі ставав платиновим у Сполучених Штатах[70]. Також був випущений дуже успішний сингл «Crazy Little Thing Called Love», навіяний стилем рокабілі і виконаний у стилі Елвіса Преслі[71][72]. Пісня увійшла у десятку найпопулярніших у багатьох країнах, очолювала австралійський «ARIA Charts» протягом семи тижнів підряд. Він став першим синглом, що досяг першого місця в американських хіт-парадах, очолювавши «гарячу сотню» «Billboard» протягом чотирьох тижнів[27][73]. Написавши пісню для гітари і записавши ритм, Мерк'юрі використовував техніку ритм-гітари під час живого виконання пісні, що стало першим випадком його гри на гітарі на концерті[72]. У грудні 1979 року, «Queen» уперше виконала сингл на Концерті для кампучійського народу в Лондоні: на прохання його організатора Пола Маккартні[72].

Виступ «Queen» у Драммені, Норвегія, під час «Hot Space Tour», квітень 1982 року

На початку 1980-х років «Queen» представили альбом «The Game». До цієї платівки увійшли сингли «Crazy Little Thing Called Love» і «Another One Bites the Dust», які очолили чарти США[27]. Майкл Джексон, відвідавши концерт «Queen» у Лос-Анджелесі, запропонував Мерк'юрі представити як сингл пісню «Another One Bites the Dust»; у жовтні 1980 року ця композиція вже як сингл 3 тижні очолювала чарт США.[74] Альбом перебував на вершині чарту «Billboard 200» 5 тижнів[75] із показником у 4 мільйони проданих копій у США[14]. Під час запису «The Game» музиканти вперше використали синтезатор, хоча в анотаціях на конверті платівки було чітко зазначено «No Synthesisers!» (укр. «Без синтезаторів!»). Припускається, що ця нотатка відображає антисинтетичну, прихильну до важкого року позицію гурту[76], проте пізніше продюсер Рой Томас Бейкер пояснив, що це було спробою пояснити, що багатошарові соло альбому були створені із допомогою гітар, а не синтезаторів[77]. У червні 1980 року гурт вирушив на гастролі «The Game Tour», які з перервами тривали до листопада 1981 року. У вересні 1980 року «Queen» відіграли три аншлагові шоу у Медісон-сквер-гарден[16]. У 1980 році гурт також представив саундтрек, який вони записали для фільму «Флеш Гордон»[78]. У січні 1981 року на «American Music Awards» за композицію «Another One Bites the Dust» гурт отримав перемогу у номінації «Найкращий поп/рок сингл», а самих «Queen» було номіновано на «Найкращий поп/рок гурт»[79].

У лютому 1981 року «Queen» відправились виступати у Південну Америку, ставши першим рок-гуртом, який відіграв свої концерти на стадіонах Латинської Америки[69]. Під час турне гурт відіграв 5 концертів у Аргентині, один із яких зібрав найбільший натовп людей в історії країни (300 000 людей у Буенос-Айресі)[80]. Два концерти на стадіоні Сісеру Помпеу ді Толеду у Сан-Паулу, Бразилія, зібрали 131 000 людей у перший вечір[81] та більш ніж 120 000 людей наступного[82]. У жовтні того ж року «Queen» відіграли концерт перед 150 000 фанів 9 жовтня на Естадіо Універсітаріо та 17 і 18 жовтня — у місті Пуебла (Estadio Zaragoza), Мексика[83]. 24 та 25 листопада «Queen» відіграли два аншлагові концерти у Монреаль-Форум, Квебек, Канада[84]. Один із найбільш відомих виступів Мерк'юрі під час виконання останньої композиції альбому «The Game», «Save Me», якраз було виконано у Монреалі, а сам концерт було записано та представлено як концертний альбом «Queen Rock Montreal»[85].

У 1981 році «Queen» записали першу спільну композицію із Девідом Бові під назвою «Under Pressure». Перша колаборація з іншим музикантом було досить спонтанною, оскільки «Queen» та Бові випадково зустрілись у студії звукозапису[87]. «Under Pressure» набула широкої популярності, очоливши чарт Великої Британії та зайнявши 31 позицію у списку каналу VH1 «100 найкращих пісень 1980-х років»[88].

У жовтні 1981 року гурт представив свій перший збірник «Greatest Hits», до якого увійшли найвідоміші пісні періоду 1974—1981 років[89]. Цей збірник став найпродаванішим в історії у Великій Британії і провів 450 тижнів у UK Album Chart[90][91]. Платівка стала 8 разів платиновою у США, а загалом по всьому світу було продано понад 25 мільйонів копій[14][92]. Тейлор став першим членом гурту, який випустив власний сольний альбом «Fun in Space» у 1981 році.

У 1982 році гурт представив платівку «Hot Space», яка ознаменувала певний відхід від фірмового звучання «Queen» 1970-х років. Цей альбом став певною сумішшю таких жанрів як рок, поп-рок, танцювальна музика, фанк та R&B[93]. Більша частина альбому була записана у Мюнхені під час найбільш нестабільного періоду в історії гурту. Тейлор та Мей критикували нове звучання і обом дуже не подобалось, наскільки персональний менеджер Мерк'юрі Пол Прентер впливає на музиканта[94]. Мей дорікав Прентеру, менеджеру Мерк'юрі від початку 1980-х до 1984 року, що той не звертав уваги на важливість радіостанцій, їхній зв'язок між музикантом та слухачами і за відмову станціям у зустрічі із Мерк'юрі[95]. 14 і 15 вересня 1982 року гурт відіграв свої два останні шоу у США (Інґлвуд, Каліфорнія) із Мерк'юрі як вокалістом[96]. «Queen» перестали їздити у турне по США після свого туру «Hot Space Tour», оскільки їхня популярність пішла на спад, хоча вони і виступили на американському телебаченні один раз під час прем'єри восьмого сезону «Суботнього вечора у прямому ефірі» 25 вересня того ж року[97]; цей перформенс став останньою публічною появою гурту у Північній Америці до смерті їхнього лідера. «Queen» припинили співпрацю із лейблом «Elektra Records» (із яким вони працювали у США, Канаді, Японії, Австралії та Новій Зеландії) і підписали контракт із «EMI»/«Capitol Records».

Після більш ніж 10 років безперервної діяльності «Queen» вирішили не виступати протягом 1983 року[98]. В цей час вони записали новий альбом на студії «Record Plant» у Лос-Анджелесі і «Musicland Studios» у Мюнхені; декілька членів гурту працювали над іншими проектами та сольними роботами. Тейлор представив свій другий альбом «Strange Frontier». Мей у співпраці із Едді Ван Халеном представив міні-альбом «Star Fleet Project»[99].

«Queen» на сцені у Франкфурт-на-Майні 26 вересня 1984.

У лютому 1984 року «Queen» представили одинадцятий студійний альбом «The Works», до якого увійшли відомі сингли «Radio Ga Ga», «Hammer to Fall» і «I Want to Break Free»[100][101]. Незважаючи на ці хіти, альбом не отримав широкої популярності у США, у той час як у Великій Британії він став тричі платиновим та залишався у чартах протягом двох років[102].

У тому ж році «Queen» розпочали «The Works Tour», що стало першим турне для клавішника Спайка Едні як додаткового концертного музиканта. Під час туру гурт відіграв 9 аншлагових концертів у Бопутатсвані, що у Південній Африці, на арені Сан-Сіті[103][104]. Після повернення до Англії гурт став предметом обурення, оскільки відіграв свої шоу у країні під час активної політики апартеїду та незважаючи на культурний бойкот з боку міжнародної спільноти та ООН. Учасники гурту заявили критикам, що грали свою музику для шанувальників у Південній Африці[105]. «Queen» надали фінансову підтримку школі для глухих та сліпих дітей як філантропний жест, однак були оштрафовані та потрапили у «чорний список» артистів ООН[106].

У січні 1985 року гурт відіграв як хедлайнер два шоу на першому фестивалі «Rock in Rio» у Ріо-де-Жанейро, Бразилія, перед 300 000 людей кожного вечора[107]. Газета «The Boston Globe» описали ті виступи як «гіпнотизуючі перформенси»[108]. Вибрані моменти із двох виступів були представлені у форматі VHS під заголовком «Queen: Live in Rio», а пізніше транслювались на MTV у США[108][109]. У квітні і травні 1985 року «Queen» завершували «The Works Tour» аншлаговими шоу в Австралії та Японії[110].

Під час благодійного фестивалю «Live Aid» 13 липня 1985 року перед 72 000 людей на стадіоні та 1.9 мільярда людей телеудиторії «Queen» виконали декілька із своїх найвідоміших хітів[112][113]. Організатори фестивалю Боб Гелдоф і Мідж Юр, інші музиканти (такі як Елтон Джон, Кліф Річард, Дейв Грол), музичні журналісти таких видань як BBC, CNN, «Rolling Stone», MTV, «The Telegraph» заявили, що «Queen» «вкрали» шоу[114][115][116][117]. На основі опитування, проведеного у 2005 році, це шоу було названо найкращим рок-перформенсом усіх часів[114][118]. Могутні, стійкі ноти Мерк'юрі в а капельній частині прославилися як «чутні на весь світ».

Під час інтерв'ю для журналу «Mojo» учасники гурту зазначили, що найкраща мить виступу на «Live Aid» — це момент, коли натовп аплодував під «Radio Ga Ga». Браян Мей заявив: «Я ніколи не бачив нічого подібного у своєму житті… Ми розуміли свою аудиторію і грали для них, проте це був інший випадок через відео. Я пам'ятаю як думав: „як добре, що це все знімають“, а потім думка, що „це не аудиторія Queen“. Це були люди, які купили квитки до того, як дізнались, що ми входимо у рахунок. Проте вони всі підспівували. Звідки вони знали? Ніхто не казав їм це робити»[119].

Після успішного виступу на фестивалі «Live Aid» гурт закінчив 1985 рік релізом синглу «One Vision», який став третім синглом після «Stone Cold Crazy» і «Under Pressure (із Девідом Бові)», де авторами виступили усі члени «Queen»[120][121]. Також обмеженим накладом було представлено бокс-сет із всіма на той час альбомами гурту під назвою «The Complete Works». У цю збірку також увійшли раніше невидані композиції, зокрема сингл «Thank God It's Christmas»[122].

«Queen» записали шість студійних альбомів на Mountain Studios в Монтре, Швейцарія, з 1978 по 1995 рік. У грудні 2013 року студія була відкрита для шанувальників

На початку 1986 року «Queen» представили альбом «A Kind of Magic», до якого увійшли декілька перероблених пісень, написаних для фільму «Горець»[123]. Альбом став комерційно дуже успішним, а пісні стали хітами (зокрема титульна композиція «A Kind of Magic»). Також у чарти потрапили такі пісні як «Who Wants to Live Forever» (яка була записана із оркестром під диригуванням Майкла Кеймена), «Friends Will Be Friends» та де-факто головна тема фільму «Горець» «Princes of the Universe»[124].

Влітку 1986 року гурт відправився у свій останній тур із Фредді Мерк'юрі[125][126]; Спайк Едні знову був найнятий як концертний музикант[127][128]. Гурт розпочав тур на стадіоні Росунда у Стокгольмі, Швеція. Примітним став концерт у замку Слейн (Ірландія) перед 95 000 фанів, що стало рекордом для цієї локації[129], а також шоу за межами «Залізної завіси» на стадіоні «Ференц Пушкаш» у Будапешті перед 80 000 фанів, яке стало одним із найбільших рок-перформенсів, що коли-небудь відбулись у Східній Європі[130]. Більше мільйона людей відвідали концерти «Queen» під час цього туру, зокрема приблизно 400 000 лише у Великій Британії, що стало рекордом на той час[104]. Найвизначнішим моментом турне став виступ на стадіоні Вемблі у Лондоні, знятий та представлений пізніше як подвійний альбом «Queen at Wembley» на CD та як концертне відео на VHS/DVD. Ця платівка стала 5 разів платиновою у США та чотири рази — у Великій Британії[14][131]. Гурту не вдалось забронювати Вемблі для третього поспіль шоу, тому третього дня вони виступили у парку Небворт. Усі квитки на цю подію було продано протягом двох годин і 120 000 фанів заповнили парк для того, щоб подивитись на шоу, яке стало останнім концертом для «Queen» із Фредді Мерк'юрі[132].

Після різноманітних сольних проектів протягом 1988 року (включні із колаборацією Мерк'юрі та Монсеррат Кабальє над платівкою «Barcelona»), «Queen» представили альбом «The Miracle» у 1989 році. На цій платівці гурт продовжив напрямок альбому «A Kind of Magic», а саме використання поп-рок звучання разом із досить «важким». У «The Miracle» гурт представив такі хіти як «I Want It All», «Breakthru», «The Invisible Man», «Scandal» та «The Miracle». Цей альбом започаткував зміну філософії написання пісень гурту. Із самого початку заснування практично кожна пісня мала свого конкретного автора, внесок інших музикантів у неї був мінімальним; у цьому ж альбому написання пісень стало більш командним завданням, а фінальний результат більше «приписувався» гурту в цілому, а не окремим учасникам[133].

Після того, як шанувальники звернули увагу на дедалі більш змарнілий вигляд Мерк'юрі, у ЗМІ з'явилися повідомлення про його серйозну хворобу, причому ймовірним діагнозом частіше за все називався СНІД. Сам Мерк'юрі гаряче заперечував це, запевняючи, що просто «виснажився» і надто зайнятий, щоб давати інтерв'ю. Тоді йому було 42 роки і він серйозно займався музикою протягом майже 20 років[135]. Насправді ВІЛ-аналіз дав у Мерк'юрі позитивні результати в 1987 році, але артист вирішив не робити цю тему публічною, заперечуючи, що з ним щось не так. Незважаючи на хворобу Мерк'юрі, гурт прийняв рішення продовжити випуск альбомів, почавши з«The Miracle» (вийшов улітку 1989 року), за яким надійшов «Innuendo» (вийшов на початку 1991 року). Попри дедалі гірший стан здоров'я, соліст продовжував брати участь у роботі. Згадані два альбоми були записані ще за життя Мерк'юрі, гурт вважав всі пісні плодом колективної творчості, не бажаючи приписувати їх окремим учасникам — для уникнення конфлікту і розбіжностей. У 1990 році у «Queen» закінчився контракт з «Capitol» і музиканти підписали новий з «Hollywood Records» (лейблом «Disney»), що відтоді залишався власником каталогу гурту в США і Канаді[136][137]. У лютому цього ж року Мерк'юрі в останнє з'явився на публіці, коли разом із іншими учасниками взяв участь у врученні «Queen» премії Brit Awards за «Видатний внесок у британську музику». Протягом всього 1990 року медіа продовжували писати про серйозну хворобу Мерк'юрі, однак музикант заперечував всі чутки[138][139].

«Innuendo» гурт представив на початку 1991 року із однойменним хітом, який досяг найвищої позиції у британському чарті, а також інший сингл дещо пізніше того ж року, до якого увійшла композиція «The Show Must Go On». Ця пісня-попередник збірки «Greatest Hits II», представленої у жовтні 1991 року, містила архівний запис виступів гурту 1981—1989 років, і разом із змістом слів продовжувала надавати медіа причини для публікації статей про хворобу Мерк'юрі, хоча це все ще офіційно заперечувалось[140][141]. Хвороба Мерк'юрі прогресувала і він ледь міг ходити коли гурт записував «The Show Must Go On» у 1990 році. У зв'язку із цим Мей мав певні сумніви щодо того, чи Мерк'юрі фізично здатний співати[142]. Решта гурту були готові до запису і чекали на той момент, коли Мерк'юрі буде здатний прийти до студії на годину чи дві за раз. Мей розповідав про Мерк'юрі: «Він продовжував наполягати: „Напишіть мені більше. Напишіть щось. Я просто хочу заспівати це, і коли мене не стане, ви зможете закінчити запис“. Він насправді не відчував страху»[143]. Друга збірка найкращих хітів гурту, «Greatest Hits II», була представлена у жовтні 1991 року; ця платівка наразі є 8-ою у списку найбільш продаваних альбомів усіх часів у Великій Британії із загальним накладом у 16 мільйонів копій[144][145][146].

Після смерті Мерк'юрі 24 листопада 1991 року, 20 квітня 1992 року у Лондоні відбувся концерт його пам'яті на старому стадіоні «Вемблі» (зовнішній вигляд на фото), на тому ж місці, де «Queen» виступали на концерті «Live Aid» у липні 1985 року.

23 листопада 1991 року у підготовленій на смертному ложі заяві Мерк'юрі підтвердив, що у нього СНІД[147]. Протягом 24 годин після цієї заяви Мерк'юрі помер від пневмонії, яка стала ускладненням СНІДу[148]. Приватні похорони музиканта відбулись 27 листопада на цвинтарі Кенсал-Грін, що у західній частині Лондона, відповідно до релігійних вірувань його сім'ї[149][150]. «Bohemian Rhapsody» було перевидано як сингл незабаром після смерті Мерк'юрі разом із композицією «These Are the Days of Our Lives»; музичне відео до пісні «These Are the Days of Our Lives» складається із фінальних сцен Мерк'юрі перед камерами. Ця пісня цього ж року увійшла до альбому «Innuendo», а відео було відзнято у травні 1991 року (що доводить, що це остання робота Мерк'юрі із гуртом). У США пісня вже була представлена як сингл у вересні 1991 року[151]. Композиція очолила британський чарт, залишаючись на вершині протягом 5 тижні, що дозволило їй стати єдиною піснею, яка очолювала чарт у період різдвяних свят двічі і яка очолювала чарт у 4 різних роки (1975, 1976, 1991 і 1992 роки)[152]. Перші прибутки від синглу (а це приблизно £1 000 000) були передані благодійній організації Terrence Higgins Trust[153].

Після того, як «Bohemian Rhapsody» з'явилась у комедії 1992 року «Світ Вейна», популярність «Queen» помітно зросла у Північній Америці[154]. Ця поява допомогла композиції досягти 2 позиції у чарті «Billboard Hot 100» і протриматись там 5 тижнів (якщо додати ще появу у чарті у 1976 році, то ця пісня загалом залишалась у «Hot 100» протягом 41 тижня), а гурт отримав нагороду MTV Video Music Award[155]. Збірка «Classic Queen» досягла 4 позиції у «Billboard 200» та стала тричі платиновою у США[14][154]. Поява у фільмі «Світ Вейна» стала нагодою для гурту створити нове музичне відео для «Bohemian Rhapsody», і в результаті гурт та менеджмент були задоволені цією роботою[156].

20 квітня 1992 року на стадіоні Вемблі перед 72 тисячами глядачів відбувся концерт пам'яті Фредді Мерк'юрі[157]. Запрошені музиканти та гурти («Def Leppard», Роберт Плант, «Guns N' Roses», Елтон Джон, Девід Бові, Джордж Майкл, Енні Леннокс, Seal, «Extreme» та «Metallica») виконали різноманітні пісні «Queen» із рештою членів гурту і Спайком Едні. Цей концерт увійшов у «Книгу рекордів Гіннеса» як «найбільший благодійний рок-концерт»[158], оскільки загальна телевізійна аудиторія перевищила 1.2 мільярди людей по всьому світу і загалом вдалось зібрати понад £20 000 000 на анти-СНІД благодійність[153].

Статуя Фредді Мерк'юрі на березі Женевського озера у Швейцарії.

Останній альбом гурту «Queen» із вокалом Мерк'юрі «Made in Heaven» було представлено у 1995 році, через чотири роки після його смерті[159]. До цієї платівки увійшов матеріал із записів попередніх альбомів, а також перероблені композиції із сольних робіт Мея, Тейлора та Мерк'юрі. Цей альбом містить композицію «Mother Love», яка є останнім вокальним записом Мерк'юрі[160]. Після того, як Мерк'юрі закінчив запис передостанньої частини пісні, він повідомив, що «почувається не надто добре» і що закінчить роботою над останньою частиною, коли повернеться наступного разу; більше у студії він так і не з'явився, тому роботу над цією останньою частиною закінчив Мей[143]. Обидві частини запису платівки (до і після смерті Мерк'юрі) були зроблені у студії гурту у місті Монтре, що у Швейцарії[161]. Одразу після релізу платівка очолила британський чарт, а загалом було продано понад 20 мільйонів копій по всьому світу[162][163]. 25 листопада 1996 року статуя Мерк'юрі була встановлена у Монтре на березі Женевського озера, практично через 5 років після смерті музиканта[161][164].

У 1997 році «Queen» повернулись до студії для запису пісні «No-One but You (Only the Good Die Young)», присвяченої Мерк'юрі та усім тим, хто помер надто рано[166]. Композиція була представлена як додатковий трек збірки «Queen Rocks», що вийшла пізніше того ж року[167]. У січні 1997 року «Queen» виконали «The Show Must Go On» наживо із Елтоном Джоном та балетом Моріса Бежара у Парижі під час вечора пам'яті Мерк'юрі; цей виступ став останнім публічним перформенсом для Джона Дікона, який вирішив піти на пенсію[168]. Концерт у Парижі був лише другим виступом «Queen» після смерті Мерк'юрі, і це спонукало Елтона Джона спробувати переконати гурт виступати знову[165].

Браян Мей і Роджер Тейлор виступали разом на декількох церемоніях та благодійних концертах, роль вокаліста на цих виступах виконували різні запрошені співаки. На афішах до цих виступів вони оголошувались як Queen + ім'я запрошеного вокаліста. У 1998 році дует виступив на благодійному концерті Лучано Паваротті; під час виступу Мей виконав «Too Much Love Will Kill You» разом із Паваротті, а також «Radio Ga Ga», «We Will Rock You» та «We Are the Champions» із Дзуккеро. Гурт взяв участь у ще одному благодійному концерті Паваротті у Модені, що в Італії, у травні 2003 року[169]. Декілька запрошених вокалістів записали нові версії хітів «Queen» під іменем «Queen + ім'я співака» (для прикладу, Роббі Вільямс виконав вокальну партію пісні «We Are the Champions» для саундтреку до комедії «Історія лицаря»)[170].

Зірка Queen на Алеї Слави у Голлівуді.

У 1999 році було представлено альбом «Greatest Hits III». До цієї платівки, окрім інших пісень, увійшла реп версія композиції «Another One Bites the Dust», записана разом із Вайклефом Жаном, а також концерті версії «Somebody to Love» із Джорджом Майклом та The Show Must Go On із Елтоном Джоном[171]. Станом на той час вражаючі продажі платівок «Queen» зробили їх другими у списку артистів за цим показником, позаду «The Beatles»[163]. 18 жовтня 2002 року «Queen» отримали власну зірку на Алеї Слави у Голлівуді за їхній внесок у музичну індустрію[172]. 29 листопада 2003 року Мей та Тейлор виступали на антиСНІД концерті «46664», організованому Нельсоном Манделою у Кейптауні[173]. Музиканти провели певний час у домі Мандели, де обговорювали проблеми Африки та шляхи їх подолання; через два роки гурт став послом «46664»[173].

Виступ «Queen» під час «Queen + Paul Rodgers Tour» 2005 року

Наприкінці 2004 року Мей та Тейлор анонсували повернення до концертних виступів у 2005 році із Полом Роджерсом (засновником на колишнім вокалістом гуртів «Free» та «Bad Company»). На вебсайті Мея було зазначено, що Роджерс виступатиме разом із «Queen», а не замінятиме Мерк'юрі; Джон Дікон не братиме участі у цих виступах[174]. У листопаді 2004 року «Queen» були вибрані серед номінантів до Зали слави музики Великої Британії, де під час нагородження Роджерс вперше виступив разом із Меєм і Тейлором як вокаліст[173][175].

2005 та 2006 роки «Queen» та Пол Роджерс провели у турне, яке стало першим для гурту із часів останніх виступів із Фредді Мерк'юрі у 1986 році[176]. Ударник гурту Роджер Тейлор так прокоментував ці виступи: «Ми не думали, що будемо виступати знову, долею випадку ми познайомились із Полом (Роджерсом) і у нас все вийшло. Пол чудовий вокаліст. Він не намагається бути Фредді.»[176]. Перша частина туру охопила Європу, надалі гурт відправився у Японію, а опісля відіграв серію концертів у США[177]. 25 травня 2006 «Queen» отримали нагороду «VH1 Rock Honors» у Лас-Вегасі[177]. Під час відкриття церемонії нагородження гурт Foo Fighters вшанували «Queen», виконавши пісню «Tie Your Mother Down» разом із Меєм, Тейлором та Полом Роджерсом, котрі також виконали декілька вибраних хітів «Queen»[178].

Концерт «Queen» + Пол Роджерс на Майдані Свободи у Харкові 12 вересня 2008 року

15 серпня 2006 року Браян Мей підтвердив, що «Queen» та Пол Роджерс збираються розпочати роботу на першим спільним альбомом у жовтні, залишивши у секреті місце запису[179]. Гурт та Пол Роджерс виступили на концерті, присвяченому 90-му дню народження Нельсона Мандели у Гайд-парку, що в Лондоні, 27 червня 2008 року[180]. Дебютний альбом «Queen» + Пол Роджерс «The Cosmos Rocks» було представлено 12 вересня 2008 року у Європі та 28 жовтня 2008 року — у США[162]. Після релізу платівки гурт відправився у турне Європою, розпочавши серії виступів концертом у Харкові на Майдані Свободи перед 350 000 українських фанів[181]. Запис цього концерту пізніше було представлено на DVD[181]. Після цього гурт відправився до Росії, де відіграв два аншлагові концерти у Москві на спорткомплексі «Олімпійський»[182]. Після першої європейської частини турне, під час якої «Queen» відіграли 15 аншлагових концертів поспіль у 9 країнах, квитки на британські концерти було продано протягом 90 хвилин від моменту початку продажів[183]. На завершення туру гурт та Пол Роджерс відправились у Південну Америку, де відіграли низку концертів включно із аншлаговим концертом у Буенос-Айресі[182].

Співпраця «Queen» та Пола Роджерса завершилась 12 травня 2009 року[184]. Роджерс заявив: «Моя домовленість (із „Queen“) по суті була схожа на мою співпрацю із Джиммі (Пейджом) у „The Firm“: це ніколи не розглядалось як щось постійне»[184]. Роджерс не розглядав більше можливості працювати із «Queen» знову[185][186].

20 травня 2009 року Мей та Тейлор виконали композицію «We Are the Champions» наживо у фінальному епізоді реаліті-шоу «American Idol» із переможцем Крісом Алленом та Адамом Ламбертом[187]. У середині 2009 року після завершення співпраці із Полом Роджерсом «Queen» анонсували нову збірку під назвою «Absolute Greatest». Платівка була представлена 16 листопада та досягла 3 позиції у британському чарті[188]. До альбому увійшло 20 найкращих хітів гурту, записаних протягом всього періоду їхньої діяльності. Платівку було представлено у 4 різних форматах: CD, подвійний диск (із коментарями), подвійний диск із додатковою книгою та як вінілова пластинка. Перед релізом гурт запустив онлайн змагання, де учасники мали вгадати композиції, які увійдуть у альбом[189].

30 жовтня 2009 року Мей повідомив на своєму вебсайті, що «Queen» не планують виступати у 2010 році, хоча для цього були всі можливості[190]. 15 листопада 2009 року Мей та Тейлор виконали «Bohemian Rhapsody» наживо на британському телебаченні в ефірі шоу «X-фактор» разом із фіналістами[191].

	Постійно ведуться розмови про те, коли ми наступного разу виступатимемо як «Queen». На даний момент, не зважаючи на безліч чуток, ми не плануємо виступати протягом 2010 року. В цьому є і позитивний момент — Роджер і я зараз маємо набагато ближче взаємне розуміння — як в особистому аспекті, так і в професійному… і всі ідеї ретельно продумуються. Музика завжди близька для нас. Як я зазначав раніше, є одна важлива пропозиція виступу у США, і ми все ще вирішуємо, чи приймемо її. Кожного дня двері відкриті для нас і кожного дня ми взаємодіємо із світом навіть більше ніж раніше. Це час хвилюючих змін як у рок-музиці, так і в «бізнесі». Добре, що серце досі б'ється.
— Браян Мей[190]

7 травня 2010 року Мей і Тейлор оголосили про припинення співпраці із лейблом EMI, із якими гурт працював протягом майже 40 років[193]. 20 серпня 2010 року менеджер «Queen» Джим Біч заявив, що гурт підписав контракт із Universal Music[192]. Під час інтерв'ю на каналі BBC 22 вересня Мей підтвердив співпрацю із Island Records, що є дочірньою компанією Universal Music[194][195]. Вперше з кінця 1980-х років каталог «Queen» отримав одного і того ж дистрибютора по всьому світу, тому що їхній поточний лейбл у Північній Америці («Hollywood Records») належить «Universal»[196].

14 березня 2011 року «Queen» «відзначили» свою 40-у річницю перевиданням перших п'яти альбомів у Великій Британії та у деяких інших країних (у США ці версії платівок були представлені 17 травня)[197]. Наступні п'ять альбомів були перевидані 27 червня по всьому світу, окрім США і Канади (у цих країнах реліз відбувся 27 вересня); останні п'ять платівок були перевидані у Великій Британії 5 вересня[198][199][200].

У травні 2011 року Перрі Фаррелл, вокаліст гурту «Jane's Addiction», зазначив, що «Queen» намагаються переманити їхнього басиста Кріса Шейні до себе в гурт. Фаррелл заявив: «Мені доводиться тримати Кріса подалі від Queen, які хочуть працювати із ним; вони його не отримають, хіба що ми не будемо нічого із цим робити»[201]. Цього ж місяця Пол Роджерс заявив, що знову існує імовірність його співпраці із «Queen»[202]. 4 жовтня на церемонії від компанії «Broadcast Music, Inc.» «Queen» отримали нагороду «BMI Icon Award» за свої успіхи на радіо у США[203][204]; а вже 6 листопада на «MTV Europe Music Awards» — нагороду «Global Icon», яку Кеті Перрі вручила Браяну Мею[205]. «Queen» закривали церемонію нагородження із Адамом Ламбертом, виконавши «The Show Must Go On», «We Will Rock You» і «We Are the Champions»[205]. Відновлення співпраці із Ламбертом отримало позитивний відгук як від критиків, так і від шанувальників «Queen», що вилилось у чутки щодо подальшої їхньої спільної роботи[206].

Концерт у рамках «Queen + Адам Ламберт» у «TD Garden», Бостон, липень 2014 року

25 і 26 квітня Мей і Тейлор взяли участь у 11 сезоні шоу «American Idol», виконавши свої композиції із шістьма фіналістами під час першого шоу, а наступного дня — пісню «Somebody to Love» із гуртом «Queen Extravaganza»[207]. «Queen» були оголошені хедлайнером фестивалю Sonisphere, де мали виступити 7 липня 2012 року із Адамом Ламбертом у Небуорт-хаус[208], проте фестиваль було скасовано[209]. Востаннє гурт виступав у цьому місці у 1986 році із Фредді Мерк'юрі. Браян Мей заявив: «Це гідний виклик для нас, і я певен що Фредді би одобрив цей виступ»[206]. «Queen» висловили своє розчарування від того, що виступ було скасовано, і заявили, що шукали інше місце для проведення концерту[210]. 11 і 12 липня 2012 року гурт разом із Ламбертом відіграли 2 шоу у Лондоні[211][212]; квитки на обидва концерти були розкуплені протягом першим 24 годин після старту продажу[213]. Третій концерт було заплановано на 14 липня[214]. 30 червня «Queen» та Адам Ламберт виступили у Києві разом із Елтоном Джоном на запрошення Фонду Олени Пінчук «АнтиСНІД»[215]. 3 липня гурт із Ламбертом відіграли шоу у Москві[216][217], а 7 липня 2012 року — у Вроцлаві[218].

Відеозапис Фредді Мерк'юрі, співаючого «Bohemian Rhapsody» під час концерту «Queen + Adam Lambert» в «United Center», Чикаго, 2014 рік

12 серпня 2012 року «Queen» виступали на церемонії закриття Літніх Оліймпійських ігор у Лондоні[219]. Цей виступ розпочався спеціальним відеокліпом із Мерк'юрі, імітуючи частину його виступу на концерті Вемблі у 1986 році[220]. Після цього Мей виконав соло із «Brighton Rock», після чого до нього приєдналися Тейлор і Джессі Джей для виконання «We Will Rock You»[220][221].

20 вересня 2013 року «Queen» та Адам Ламберт виступали на «iHeartRadio Music Festival» у готельно-розважальному комплексі MGM Grand у Лас-Вегасі[222]. Влітку гурт із Ламбертом відправились у тур Північною Америкою[223][224], а в кінці серпня — на початку вересня виступили у Австралії та Новій Зеландії[225]. В інтерв'ю журналу Rolling Stone Мей і Тейлор заявили, що вони готові до того, щоб Ламберт став офіційно членом гурту, а також до спільного запису нового матеріалу[226].

У листопаді 2014 року «Queen» представили новий альбом «Queen Forever»[227]. Дана платівка в основному є збіркою раніше виданого матеріалу, проте із 3 новими композиціями. Одна нова пісня, «There Must Be More To Life Than This», — це дует Мерк'юрі та Майкла Джексона[228].

Літо 2016 року стало періодом турне гурту із Ламбертом по музичних фестивалях Європи та Азії. Під час закриття «Isle of Wight Festival» у Англії 12 липня гурт виконав пісню «Who Wants to Live Forever» на згадку про жертв стрілянини у нічному клубі в Орландо[229]. 12 вересня гурт вперше виступив у парку Яркон, що у Тель-Авіві, Ізраїль, перед 58 000 шанувальників[230]. Частиною туру 2017—2018 років стали виступи гурту із Ламбертом у Північній Америці влітку 2017 року, Європі — в кінці 2017 року, а на початку 2018 року гурт відправиться до Австралії та Нової Зеландії[231].

Відзначається значний внесок «Queen» у багатьох музичних жанрах, зокрема у хард-рок та хеві-метал, багато музикантів заявляли про вплив гурту на свою творчість. Ці колективи і виконавці вельми різноманітні, вони представляють різні покоління, країни та жанри (включаючи хеві-метал):[286][287] «Judas Priest»[288], «Iron Maiden»[289], «Metallica»[290], «Dream Theater»[291], «Trivium»[292], «Megadeth»[293], «Anthrax»[294], «Faith No More»[295], «Melvins»[296], «Slipknot»[297] і «Rage Against the Machine»[298]; хард-рок: «Guns N' Roses»[299], «Def Leppard»[300], «Van Halen»[301], «Mötley Crüe»[302], Стів Вей[303], «The Cult»[304], «The Darkness»[305], Кід Рок[306] і «Foo Fighters»[307]; альтернативний рок: «Nirvana»[308], «Radiohead»[309], Трент Резнор,[310] «Muse»[311], «Red Hot Chili Peppers»[312], «Jane's Addiction»[313], «The Flaming Lips»[314] і «The Smashing Pumpkins»[315]; шок-рок: «Marilyn Manson»[316]; поп-рок: «Meat Loaf»[317], «The Killers»[318], «My Chemical Romance»[319], «Fall Out Boy»[320] і «Panic! at the Disco»[321]; поп: Майкл Джексон[322], Джордж Майкл[323], Роббі Вільямс[324], Адель[325], Lady Gaga[326], Кеті Перрі[327], Kesha[328], Grimes[329] і PSY[330].

На початку 1970-х років «Queen» стимулювали еволюцію жанру хеві-метал, в основному відходячи від його блюзової складової[331][332]. Пісню «Stone Cold Crazy» часто називають передвісником спід-металу[333]. «Metallica» записали кавер на «Stone Cold Crazy», який вперше можна було почути у альбомі Rubáiyát: Elektra's 40th Anniversary у 1990 році та отримали за це свою другу статуетку «Греммі» («найкращий метал-виконання») у 1991 році[334]. Том Йорк із «Radiohead» отримав свою першу гітару у віці 7 років, натхненний виступом Браяна Мея на концерті «Queen»[309]. У віці 10 років Йорк власноруч зробив собі гітару, імітуючи те, що Мей зробив із своєю «Red Special», проте залишився незадоволений результатом[335]. Як наслідок, «Queen» став першим гуртом, який вплинув на звучання «Radiohead»[309].

Статуя Мерк'юрі над театром «Домініон» у Вест-енді, де, з 2002 по 2014 роки, виконувався мюзикл «Queen» і Бен Елтона «We Will Rock You»

У травні 2002 року «рок-театральний» мюзикл «We Will Rock You», заснований на піснях «Queen», почали ставити у театрі «Домініон», у лондонському Вест-енді[249]. Цей музичний спектакль написав британський комік і актор Бен Елтон у співпраці із Браяном Меєм і Роджером Тейлором, продюсером став Роберт де Ніро. З того часу мюзикл було поставлено у багатьох місцях по всьому світу[249]. Прем'єра спектаклю співпала із «золотим» ювілеєм королеви Британії Єлизавети II. Як частину святкування ювілею, Браян Мей виконав гітарне соло із пісні «Боже, бережи королеву» на даху Букінгемського палацу[336]. Відео цього виступу було використано у DVD на честь 30-річчя виходу «A Night at the Opera»[337][338]. Після прем'єри у Лас-Вегасі 8 вересня 2004 року, «Queen» були включені до голлівудської рок-алеї на бульварі Сансет у Лос-Анджелесі.[339]

Мюзикл «We Will Rock You» в Японії, Токіо, листопад 2006 року

Останній показ мюзиклу було заплановано на суботу, 7 жовтня 2006 року, у театрі «Домініон», але через значний попит шоу показували аж до травня 2014 року[340]. «We Will Rock You» показували найдовше в історії цього одного із провідних лондонських театрів, обігнавши попереднього рекордсмена, мюзиклу «Бріолін»[341]. У 2008 році Браян Мей заявив, що вони розглядають можливість написання продовження до музичного спектаклю «We Will Rock You»[342]. У 2009 році цей мюзикл відправився у турне Великою Британією і був поставлений у таких місцях як Palace Theatre, Sunderland Empire Theatre, Birmingham Hippodrome, Bristol Hippodrome та Edinburgh Playhouse[343].

Шон Бовім створив рок-балет «Queen at the Ballet», як данину Мерк'юрі, що використовує музику «Queen» як саундтрек для шоу танцюристів, які інтерпретують історію треків, таких як «Bohemian Rhapsody», «Radio Ga Ga» і «Killer Queen»[344]. Музика «Queen» також з'являється у бродвейських постановках «Power Balladz», особливо пісня «We Are the Champions», з двома виконавцями, які вважають, що пісня була «вершиною мистецьких досягнень свого часу».[345].

У співпраці із компанією Electronic Arts «Queen» представили компютерну гру «Queen: The eYe» у 1998 році[346]. Музичний супровід гри, який складався як із оригінальних композицій гурту, так і дещо перероблених, був позитивно оцінений, проте власне ігровий сюжет був досить бідний. Додало проблем грі те, що цикл розробки був дуже тривалий і на момент релізу графічні елементи вже виглядали застарілими[347].

Під наглядом Мея та Тейлора у даний час здійснюються численні по оновленню аудіо- і відеокаталогу «Queen». DVD записи їхнього концерту на стадіоні Вемблі у 1986 році (під назвою «Live at Wembley Stadium»), концерт у Мілтон-Кінз у 1982 році («Queen on Fire - Live at Bowl») дві збірки найбільших відеохітів (1970-х та 1980-х років) отримали оновлення до об'ємного звуку 5.1 і DTS. Лише дві платівки гурту («A Night at the Opera» та «The Game») були повністю оновлені до високоякісного багатоканального звучання на DVD-Audio. У 2005 році «A Night at The Opera» був перевиданий з деякими оновленими 5.1-міксами і супроводжувався відео до 30-річчя початкового релізу альбому (CD+DVD-Video set). У 2007 році Blu-ray видання концертів «Queen» («Queen Rock Montreal» та «Live Aid») побачили світ, що стало першим проектом гурту у форматі 1080p HD[348].

Роботи «Queen» багато разів з'являлись у франшизі «Guitar Hero»: кавер на «Killer Queen» можна побачити у оригінальній «Guitar Hero», «We Are The Champions», «Fat Bottomed Girls» та «C-lebrity» у «Guitar Hero World Tour», «Under Pressure» із Девідом Бові у «Guitar Hero 5»[349], «I Want It All» у «Guitar Hero: Van Halen»[350], «Stone Cold Crazy» у «Guitar Hero: Metallica»[351] та «Bohemian Rhapsody» у «Guitar Hero: Warriors of Rock»[352]. 13 жовтня 2009 року Браян Мей заявив, що були «розмови» щодо окремої версії гри «Rock Band», присвяченої «Queen»[353].

«Queen» також можна було побачити у «Rock Band» франшизі: збірка із 10 пісень була у «Rock Band», «Rock Band 2» і «Rock Band 3». Їх хіт «Bohemian Rhapsody» був представлений у «Rock Band 3» з повною гармонією та підтримкою клавішних. Гурт також з'явився у відео грі «Lego Rock Band» як аватар, яким можна було грати[354].

У березні 2009 року Sony Computer Entertainment випустили брендовану під «Queen» версію караоке франшизи «SingStar». Гра, яка була доступна на PlayStation 2 та PlayStation 3 під назвою «SingStar Queen», містила 25 пісень на PS3 та 20 на PS2[355]. «We Will Rock You» та інші пісні також можна було побачити у «DJ Hero»[356].

Композицію «One Vision» можна було почути у відео грі «Grand Theft Auto IV» на вигаданій радіостанції «Liberty Rock Radio 97.8»[357], а пісня «Radio Ga Ga» стала трейлером персонажа Майкла і саундтреком наступної частини «Grand Theft Auto V»[358].

«Queen» зробили свій «музичний» внесок у такі фільми як «Флеш Гордон» (1980 рік) (саундтрек «Flash»), «Горець» (1986 рік[123][359]; композиції «A Kind of Magic», «One Year of Love», «Who Wants to Live Forever» та «Hammer to Fall») із саундтреком «Princes of the Universe», який також було використано у однойменному серіалі (1992—1998 роки)[360]. У США пісня «Bohemian Rhapsody» була перевидана як сингл у 1992 році після появи у комедії «Світ Вейна». Цей сингл досяг досяг 2 позиції у чарті «Billboard Hot 100» (із композицією «The Show Must Go On» як першим треком синглу) та допоміг гурту відновити популярність у Північній Америці[154][361].

Роббі Вільямс на сцені у 2015 році виконує пісню «We Are the Champions» для фільму Історія лицаря; на фоні — зображення учасників «Queen».

Пісні «Queen», виконані іншими артистами, можна почути у декількох фільмах. Зокрема, пісню «Somebody to Love» у виконанні Енн Гетевей можна почути у фільмі «Зачарована Елла» 2004 року[362], а у 2006 році цю ж пісню виконала Бріттані Мерфі для мультфільму «Веселі ніжки»[363]. Версію «The Show Must Go On» у виконанні Джима Бродбента та Ніколь Кідман можна зустріти у фільмі-мюзиклі «Мулен Руж!» 2001 року[364]. Фільм 2001 року «Історія лицаря» містить пісню «We Are the Champions» у виконанні Роббі Вільямса та «Queen», а також пісню «We Will Rock You» у виконанні середньовічного натовпу[365].

Пісню «I Was Born to Love You» було використано для японського телесеріалу «Pride», що транслювався по мережі «Телебачення Фудзі» у 2004 році, у якому знялися Такуя Кімура і Юко Такеші. Саундтрек цього шоу також містив і інші пісні «Queen»[366]. Пісню «Don't Stop Me Now» можна почути у британському розважальному шоу «Top Gear» каналу BBC, а 2005 року глядачі цього шоу обрали її як «найкращу пісню для прослуховування за кермом»[367].

Епізоди останнього восьмого сезону серіалу Шоу 70-х отримали назви пісень «Queen» (усі епізоди серіалу були названі так як відомі рок-пісні того часу); прем'єрна серія сезону називалась «Bohemian Rhapsody»[368]. В анімаційному серіалі «Сімпсони» можна побачити сюжетну лінію із згадками пісень «Queen», таких як «We Will Rock You», «We Are the Champions» (обидві виконує Гомер) та «You're My Best Friend»[369].

11 квітня 2006 року Браян Мей та Роджер Тейлор взяли участь у реаліті-шоу «American Idol». Кожному учаснику цього шоу необхідно було заспівати пісню із репертуару гурту «Queen». Того тижня учасники виконали «Bohemian Rhapsody», «Fat Bottomed Girls», «The Show Must Go On», «Who Wants to Live Forever» та «Innuendo». Браян Мей розкритикував шоу за редагування окремих сцен[370], після якого один із спільних виступів гурту та учасника Аса Янга став виглядати негативно, хоча в оригіналі виступ був позитивний. Тейлор та Мей знову з'явились у фіналі 8 сезону цього ж шоу, виконавши у травні 2009 року «We Are the Champions» із фіналістами Адамом Ламбертом та Крісом Алленом. 15 листопада 2009 року Мей та Тейлор також взяли участь у британському шоу «The X Factor»[371].

Восени 2009 року пісня «Somebody to Love» з'явилась у серіалі «Хор» у епізоді «The Rhodes Not Taken». Виконання хором цієї композиції увійшло у саундтрек «Glee: The Music, Volume 1»[372]. Також у цьому серіалі були виконані такі композиції як «Another One Bites the Dust», «Bohemian Rhapsody» та «We Are the Champions»[373].

Bohemian Rhapsody

У вересні 2010 року Браян Мей під час інтерв'ю каналу BBC повідомив, що Саша Барон Коен гратиме Фредді Мерк'юрі у фільмі про «Queen» під назвою «Богемна рапсодія»[374]. «Time» схвально прокоментував його спів та візуальну схожість з Мерк'юрі[375]. Проте вже в липні 2013 року Коен завершив працювати над цим фільмом через «креативні відмінності» між ним та учасниками «Queen»[376]. У грудні 2013 року було оголошено, що Бен Вішоу, відомий за роллю персонажа «Q» у фільмі «007: Координати «Скайфолл»», був обраний замість Коена на роль Мерк'юрі[377], проте через декілька місяців Вішоу заявив, що припиняє свою участь у проекті через певні розбіжності щодо того, як просувається робота над фільмом[378].

Проект набрав обертів у 2016 році. 4 листопада 2016 року було оголошено, що роботу над фільмом підтримали 20th Century Fox, Regency Enterprises та GK Films. На той момент стало відомо, що робочою назвою фільму є «Богемна рапсодія», а головну роль виконуватиме Рамі Малек[379]. Сценарій стрічки було написано Пітером Морганом, якого було номіновано на «Оскар» за роботу над фільмами «Королева» та «Фрост проти Ніксона».

Прем'єра стрічки відбулась у жовтні 2018 року. Основний акцент у фільмі зробленно на ранніх роках становлення гурту, а також періоду творчості колективу до виступу на концерті «Live Aid» у 1985 році[380]. Касові збори картини перевищили $635 мільйонів доларів, що зробило «Богемну рапсодія» комерційно найуспішнішим музичним біографічним фільмом всіх часів[381]. Музичні критики по-різному оцінили фільм, проте практично одноголосно схвалили гру Рамі Малека. Після виходу фільму однойменна композиція «Bohemian Rhapsody» втретє потрапила у чарт США (раніше у 1976 та 1992 роках), де перебувала на 33 позиції станом на 12 листопада 2018 року[382].