Якопо делла Кверча

Якопо делла Кверча (італ. Jacopo di Pietro d'Agnolo di Guarnieri 1374 — 1438 ) — відомий італійський скульптор перехідної доби від середньовіччя до відродження. Один з попередників Мікеланджело Буонарротті, який вивчав твори Якопо делла Кверча.

Якопо делла Кверча
Jacopo di Pietro d'Agnolo di Guarnieri ( Якопо ді П'єтро д'Аньоло ді Гварнері )

Портрет-гравюра з видання Джорджо Вазарі «Життєписи»
Народився 1374(1374)
можливо, Кверчегросса біля Сієни
Помер 1438(1438)
Сієна, Тоскана, Італія
Національність Італія
Жанр сакральна і алегорична скульптура
Напрямок відродження
Роки творчості 1400 - 1438
Основні роботи сакральна і алегорична скульптура
Гранчата споруда — Баптистерій (Хрещальня) у Флоренції.
Сієна, п'яцца Кампо, « Джерело радості»
Фонтан Гайя, Сієна
Базиліка Сан Петроніо з незакінченим головним фасадом

Біографія

Походив з провінції. Тому ніхто не поклопотався про створення його життєпису за життя. Практично нічого не відомо про ранні роки Якопо: невідомі ні день і місце його народження, ні рік. За рік народження умовно прийнято дату 1374, хоча він швидше народився між 1371 та 1374 рр.

Якопо делла Кверча — прізвисько, за яким він і увійшов у історію мистецтва (його справжнє ім'я — Якопо ді П'єтро д'Аньоло ді Гварнері).

Лише в середині 16 століття Джорджо Вазарі створив спробу відтворити життєпис Якопо делла Кверча. За звістками Вазарі, Якопо народився в місті Кверчегросса, що неподалік від міста Сієна. Якщо це так, то зрозуміло, відкіля прізвисько Кверча (хоча це може бути черговою вигадкою самого Вазарі).

Батько, П'єтро д'Аньоло з родини Гварнері — мав відношення до ювелірства і різав з дерева. Тому перші художні навички Якопо отримав від батька. У 1386 році сина перевезли в місто Лукка, куди перебралася родина. В місті працював скульптор Антоніо Пардіні, за припущеннями, молодий Якопо міг навчатися в його майстерні. У 1394 р. Якопо втік з Лукки, аби уникнути переслідувань, бо скоїв бійку з громадянином міста.

Помер в Сієні.

Творчість

Ранні твори

1401 року — він брав участь в конкурсі на скульптурні оздоби північних воріт Баптистерію (Хрещальні) в місті Флоренція. За середньовічною традицією хрестити неофітів вважалося доцільним в окремому приміщенні по-за собором. Ця практика відома і в ранні роки у православних в Візантії та на Русі (Костянтинополь, хрещальня церкви Св. Георгія в Манганах, розкопана хрещальня біля собору Спаса Преображення в Чернігові тощо).

Конкурс тоді виграв Лоренцо Гіберті, проектні рішення якого і задовольнили прискіпливе журі. Якопо виконав якісь роботи в соборі Флоренції, але в місті не утримався. У 1403 році він працював в місті Феррара, де виконав з мармуру Мадонну з гранатом.

У 1406–1407 рр. — Якопо виконав замову володаря Лукки — Павла Джуніджи — і створив надгробок померлої дружини володаря Іларії дель Карретто (собор Сан Мартино, Лукка). Скульптор іде від давніх зразків надгробків можновладців північної Європи — померлий лежить на кришці труни в розкішному одязі наче під час сну. Але Якопо додав у надгробок собачку господині і путті-янголят з гірляндами. Крила янголят і розкішні гірлянди створили гармонійний декоративний ритм на бічних сторонах труни, якого не знали готичні зразки надгробків.

Фонтан в Сієні « Джерело радості»

У 1409 році Якопо отримав замовлення на створення фонтану Гайя на центральній площі Сієни. Роботи над створенням рельєфів і скульптур для фонтану тривали до 1419 року.

Фонтан мав прямокутний видовжений басейн, три боки якого облямовані мармуровими панелями з рельєфами. Центр був акцентований фігурою мадонни з немовлям в оточенні християнських чеснот. Фігури, що сиділи і нішах, спокійні і розважливі. Поодинці кожна з них могла би стати окрасою десятка фонтанів чи церковних фасадів. Про впливи готики нагадували декоративні деталі, комбіновані з ренесансними візерунками. Панелі, створені делла Кверча, були сильно поруйновані з часом. Оригінали сховали в музей.

У 1868 році панелі за давніми замальовками відновив італійський скульптор Тіто Сарроккі (1824–1900), дотримуючись стилістики неоренесанс.

Це не єдиний твір Кверча в Сієні. Він брав участь в створенні рельєфів і для хрещальної купелі в Баптистерії тепер вже Сієни. Рельєф «Захарія в храмі» — справжня картина ренесансного майстра, передана скульптурним засобом: чим далі від першого плану, тим менше висота рельєфу, що створює враження перспективи, яку так старанно вивчають і розвивають різні італійські майстри кватроченто.

Рельєфи в Болоньї

Праця по замовленням привела немолодого вже скульптора в місто Болонья. Він отримав замову на створення скульптурних оздоб головного порталу міського (готичного за формами) собору. Скульптор вже завоював повагу і визнання, про що свідчать замовлення відомих релігійних громад і провінційних можновладців. Але дійсно потужні творчі потенції Якопо делла Кверча розкрилися в Болоньї при створенні невеликих прямокутних рельєфів, призначених для окраси головного порталу готичної базиліки. Їх теми — Старий Заповіт. Скульптор працював з дуже твердим істрійським каменем, що не сприяв створенню тонких деталей і дрібниць. На рельєфи роботи делла Кверча це вплинуло найкраще: всі композиції подані узагальнено, а скульптор зосередився на головних подіях і фігурах, лише натяками, знаками (як на іконах) подаючи оточення.

Рельєфи отримали якості неперевершених композицій — формул. Навіть колір матеріалу створював враження бронзи чи якогось металу. Вертикальні пілястри з рельєфами Якопо делла Кверча стануть художньою школою для багатьох генерацій художників і скульпторів Західної Європи, розійдуться світом у зліпках, малюнках, гравюрах, поштівках, фото. Рельєфи стануть класичними взірцями мистецтва Італії 15 століття і Європи доби Відродження.

  • Убивство Авеля
  • Жертвоприношення Авраама сином, припинене янголом
  • П'яний Ной і три сини
  • Бог створює Єву
  • Вигнання з Раю
  • Ноїв ковчег

Вибрані твори
Панель фонтану Гайя, Сієна, центральна частина «Мадонна з немовлям і християнські чесноти»
Головний портал собору Сан Петроніо, Болонья

Див. також

Посилання

Джерела
  • Всеобщая история искусств, т 3, М, «Искусство», 1962, с.92-93
  • Marco Paoli, Jacopo della Quercia e Lorenzo Trenta: nuove osservazioni e ipotesi per la cappella in San Frediano di Lucca, in Antichità Viva, XIX, 1980, 3, pp.27-36.
  • James H. Beck, Jacopo della Quercia, Columbia University Press, New York 1991. ISBN 0-231-07200-7
  • Fabio Gabbrielli, La rimozione della fonte di Jacopo Della Quercia dalla Piazza del Campo e la sua ricomposizione nella loggia del Palazzo Pubblico, in Bullettino senese di storia patria, 101.1994(1995), p. 312—352.
  • Robert Munman, I monumenti funebri rinascimentali — e gotici — di Jacopo della Quercia, in Ilaria del Carretto e il suo monumento: la donna nell'arte, la cultura e la società del '400 / Stéphane Toussaint [Hrsg.]. — Lucca: Edizioni S. Marco Litotipo, 1995, p. 57-78.
  • Marco Paoli, Il monumento di Ilaria Del Carretto di Jacopo Della Quercia, Lucca, Pacini Fazzi, 1999.
  • Pierluigi De Vecchi ed Elda Cerchiari, I tempi dell'arte, volume 2, Bompiani, Milano 1999. ISBN 88-451-7212-0
  • Massimo Ferretti, Fonte Gaia di Jacopo della Quercia — Santa Maria della Scala Siena, Protagon, 2001.
  • Gabriele Fattorini, Pietro Lorenzetti, Jacopo della Quercia e gli altri grandi maestri per un itinerario autunnale alla ricerca di «capolavori ritrovati» in undici musei senesi, in Accademia dei Rozzi, 12.2005, 23, p. 31-36.
  • Luciano Bellosi, Jacopo della Quercia e la scultura in terracotta, in Prospettiva, 112.2003(2005), p. 2-17.
  • Gabriele Fattorini, Jacopo della Quercia, Roma, Gruppo Editoriale L'Espresso, 2005.
  • Vittorio Sgarbi, Jacopo della Quercia, in Fotologie: scritti in onore di Italo Zannier / a cura di Nico Stringa. — Padova, Il Poligrafo, 2006. — (Miscellanea; 10). — ISBN 88-7115-522-X, p. 345-34.
  • Gabriele Fattorini, Jacopo della Quercia e l'inizio del Rinascimento a Siena: Domenico di Niccolò 'dei cori', Francesco di Valdambrino, Giovanni di Paolo, Sassetta, Sano di Pietro, Pietro di Giovanni d'Ambrogio, Domenico di Bartolo, Vecchietta, Firenze [u.a.], E-Ducation.it [u.a.], 2008.
  • Комеч А. И. " Древнерусское зодчество конца 10 — начала 12 веков. Византийское наследие и становление самостоятельной традиции ", М, «Наука», 1987
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.