Ян Замойський (коронний гетьман)

Погруддя Яна Замойського. Королівський палац у Варшаві

Народився 19 березня 1542 року в с. Скоківка. Син белзького старости, холмського каштеляна Станіслава Замойського та його першої дружини Анни Гербурт. Кальвінізм, який у той час був популярним серед шляхти, знайшов собі прихильника в особі батька Яна, що виховав свого сина також за законами цієї гілки християнства.

1560 року батько відправив сина за кордон для закінчення освіти. Побувавши в Парижі, Страсбурзі, віддався в Падуї старанному вивченню латинської мови, юриспруденції. Результатом його занять був твір «De Senatu Romano». Цілком ймовірно, під час перебування в Італії в його релігійних переконаннях почав відбуватися переворот, що незабаром привів його до переходу в католицизм. 23 вересня 1561 обраний «консиліяром польської нації» студентів Падуанського університету,[3] а 4 серпня 1563 року — ректором вишу[4].

Повернувшись на батьківщину, став працювати секретарем королівської канцелярії Сиґізмунда ІІ Авґуста, упорядкував державний архів, мав нагоду ґрунтовно познайомитися при цьому з державними законами Польщі, з різними важливими політичними документами.

Я. Замойський почав відігравати помітну роль на з'їздах і сеймах під час міжкоролів'я 1572 р. Після обрання на польський престол короля Генріха III Валуа в числі послів до нього був відправлений і він, тоді староста белзький. Йому вдалося здобути прихильність Генріха, що подарувало йому багате Книшинське староство. Під час другого міжкоролів'я Замойський став на чолі «партії п'ястівців», тобто бажаючих бачити у ролі короля поляка. Перехід його в ряди прихильників обрання Стефана Баторія пояснюється тим, що польська корона віддавалася останньому під умовою одруження із сестрою покійного короля Сiґізмунда II Авґуста Анною — єдиною на той час представницею колишнього польського королівського дому.

Ім'я Я. Замойського тісно пов'язане з правлінням короля Стефана Баторія, для якого він був неоціненним помічником за своєю енергією, нелюбов'ю до магнатів, великою популярністю серед шляхти. Новий король поспішив зробити Я. Замойського віце-канцлером, канцлером, великим коронним гетьманом. Користувався відтоді небувалою в Польщі владою й значенням, поріднився із королем, вступивши в третій шлюб із племінницею Баторія — Ґризельдою (1583[5]).
Був «душею» всіх проектів внутрішніх перетворень у Польщі, брав активну участь у військових походах Баторія.

Зі смертю останнього становище Я. Замойського стало важким (мав багато ворогів серед магнатів; особливо ненавиділи його Зборовські, зокрема, через страту Самійла Зборовського). Вдалося в період 3-го безкоролів'я провести обрання королевича шведського Сиґізмунда ІІІ Вази (походив по матері від Яґеллонів); військо обраного другою партією в королі польські ерцгерцога австрійського Максиміліана Я. Замойський розбив у битві під Бичиною (1588 р.), взяв у полон. З першої зустрічі зі Сиґізмундом III відчув до нього антипатію, зовсім з ним розійшовся. Зовнішній політиці короля, що знаходився під впливом Австрії, не співчував, вважав її згубною для Польщі, активно їй протидіяв. Зі своєї сторони, король заважав йому в реалізації планів.

Його проекти про видання закону щодо порядку обрання королів, як і щодо рішення справ на сеймах більшістю голосів, не зустріли підтримки; втратив свій колишній вплив.
На військовому поприщі йому вдалося зробити Польщі ряд великих послуг: два походи його в Молдавію (у 1595 і 1600 р.) призвели до зміцнення впливу Речі Посполитої у цій країні. У 1601 і 1602 р. брав участь у кампанії проти повсталих воєвод із блискучим успіхом.

Чимало старань доклав для розвитку наук, активно допомагав C. Баторію в запрошенні до Польщі відомих європейських учених. З багатьма вченими й письменниками перебував у добрих стосунках, любив оточувати себе ними, чинив їм заступництво.

У 1580 р. на місці свого рідного гнізда Скокувки (Скоківки) заснував м. Замостя. 1594 р.: улаштував там академію за зразком італійських університетів; перебудував Красниставський замок. Процвітати академія не могла (не мала належних засобів існування). Католицька реакція, що охопила Польщу в період правління Стефана Баторія, знайшла в особі Я. Замойського сильну опору. Ввів єзуїтів у свій будинок, друга дружина — Христина з Радзивіллів — перейшла із протестантизму до католицизму під їх впливом.

Заснував місто Івангород.[6] Після заснування Замойської ординації довірив опікунство малим сином Томашем Іванові-Томі Дрогойовському в 1589 році.[7]

Помер 3 червня 1605 року в Замості, де й був похований.[8]

• Вулиця у Львові (тепер вулиця Юліяна Романчука).[11]

• Дзюба О. М. Замойський Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 246. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Семенюк С. Історія Українського народу. — Львів : Апріорі, 2010. — 608 с. — С. 351—353. — ISBN 978-966-2154-14-6.
• Сікора Р. З історії польських крилатих гусарів. — К. : Дух і літера, 2012. — ISBN 978-966-378-260-7. Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця.
• Leśniewski S. Jan Zamoyski — hetman i polityk. — Warszawa : Bellona, 2008. — ISBN 978-83-11-11331-2. (пол.)
• Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 665—670. (пол.)
• Wasil M. Jan Sariusz Zamoyski. — 21 s. (пол.)

• Jan Zamoyski z Zamościa h. Jelita (ID: 1.504.9) (пол.)