Японські солодощі

• Анко — паста з адзукі — використовується як начинка для різних видів.
  • Ан-пан — випічка з анко
• Аманатто — сушені боби в цукровій глазурі (див. Натто)
• Анміцу — шматочки охолодженого желе з агар-агар з фруктами з солодкою поливкою
• Аме — вид карамелі, виготовлений з крохмалю і цукру
• Варабімочі — шматочки прозорого тіста, виготовленого із варабі (молодих пагонів папороті). Подається з солодким соєвим борошном кінако і сиропом з паленого цукру куроміцу
• Дораякі — два круглих бісквіти з начинкою з анко
• Імаґаваякі — смажений пиріжок з начинкою із анко
  • Таякі — різновид імагаявакі, виготовлений в формі рибки
  • Кастела — японський бісквіт португальського походження.
• Йокан — пастила з солодкуватої бобової пасти і агар-агар
• Карукан
• Кінкато — цукрова карамель
• Кінцуба — смажений пиріжок з прісного тіста з начинкою з анко
• Манджю — пиріжки, запечені в формі, з різноманітною солодкою начинкою
• Монака — дві тонкі хрусткі вафлі з начинкою з анко
• Рисів'яники (мочі) — рисові тістечка або коржики з вареного товченого рису.
  • Ботамочі — рисів'яники, ззовні покриті пастою з квасолі адзукі анко
  • Гюхі — більш м'який різновид рисів'яників. Як правило, готується з суміші рису і рисового борошна
  • Дайфуку — основний вид рисів'яників, начинений анко
  • Данґо — шматочки рисів'яників, нанизані на дерев'яні шпажки і политі сиропом
  • Кашівамочі — рисів'яники, обгорнуті в солені листки дуба
  • Вишневий рисів'яник (сакура-мочі) — рисів'яники (мочі), обгорнуті в мариновані листки японської вишні (сакура).
  • Ханабірамочі - плоскі, червоні й білі, рисів'яники обгорнуті навколо анко і зацукрованого гобо (японський їстівний лопух)
  • Юкімі дайфуку — бренд морозива в рисовому тісті.
• Смажений рисів'яник (сембей) — сухе печиво, аналог крекерів.
• Нерікірі — тістечка з білої квасолевої пасти, цукру і гюхі (див. вище) або тертого нагаімо (вид гірського ямсу)
• Ракуґан — тверді цукерки з великим вмістом цукру, використовуються під час чайної церемонії — див. Чайна церемонія
• Уїро — приготоване на парі тістечко з рисового борошна і цукру, схоже з рисів'яниками
• Шіруко (також дзендзай) — традиційний новорічний суп з солодкої квасолі з рисів'яниками
• Шьогато — зацукрований імбир

В період Яйой (300 р до н. е. — 300 р н. е.) як природні «солодощі» японці вживали в їжу свіжі фрукти, ягоди й горіхи. Але вже в епоху Нара (710–794) з Китаю разом з буддизмом передавалася й технологія обробки рису, і на Японських островах також почали виготовляти рисів'яники та данґо. В той час вони були рідкісними й дорогими ласощами, які навряд чи зміг би собі дозволити середньостатистичний японець, тому рисові пиріжки в основному використовувались під час релігійних ритуалів. Канони класичних солодощів в основному склалися в епоху Нара.

На схилі періоду Муроматі (1336–1573) японське кондитерське мистецтво зазнало суттєвих змін. Японія вступила в торгові відносини з Португалією та Іспанією, які стали для неї джерелом нових рецептів та інгредієнтів. Солодщі стали значно різноманітнішими та цікавими. Зокрема, при їх виготовленні став використовуватися цукор, що значно полегшило завдання кондитерів — адже раніше солодкість досягалась через інші компоненти, наприклад квасолі адзукі або сушених фруктів.

До початку періоду Едо (1603–1867) мистецтво солодощів вже повноцінно розвивалось і вдосконалювалось. У великих містах, таких як Едо і Кіото, виробники солодощів щосили конкурували між собою, а їхня продукція стала доступною для людей всіх класів. Солодощі тієї епохи практично ідентичні тим, що випускаються в Японії тепер. Крім цього, розширилась сфера впливу їх вживання: тістечка стали невіддільною частиною чайної церемонії, поширеним подарунком.

В період Мейдзі (1868–1912) на японські солодощі сильно вплинулизахідні солодощі, які з'явилися в Японії. Власне, саме слово «ваґаші» — «ва» (яп. 和, Японія) — увійшло в лексикон жителів тільки в роки Тайсьо (1912–1926), щоб відрізнити споконвічно японські солодощі від привезених із-за кордону. Сучасні японські солодощі часто поєднують в собі традиційні і західні елементи, але в цілому бачення кондитерського мистецтва, безумовно, залишається типово японським.

В Японії кажуть, що солодощі — найпривабливіша частина в мистецтві японської кулінарії. І це, перш за все тому, що кожне тістечко зроблено вручну за допомогою кінчиків пальців вмілих рук майстра і частки душі, яку він вкладає в свій витвір.

Як музичний твір неможливо зіграти однаково декілька раз, так неможливо створити однакові солодощі. В людини є п'ять відчуттів — зір, смак, нюх, дотик, слух. Цими відчуттями ми живемо і пізнаємо світ. Подивившись, ми бачимо красу. Спробувавши, ми відчуваємо смак. Взявши в руки, доторкнувшись кінчиком язика, ми смакуємо. Ці три відчуття ми задіюємо, коли їмо звичайну їжу, але солодощі — це мистецтво. В чому ж проявляються інші два відчуття? Запах солодощів — це запах природи. Всі рослини пахнуть по-різному — і рис, і квасоля, і м'ята, і імбир, і незрівнянний запах зеленого чаю, знайомий кожному японцю з дитинства. Саме аромат природи ми вдихаємо, підносячи до губ солодощі.

Японія — країна, яка дуже дбайливо ставиться до своєї історії, традицій. Щоб зберегти традиції приготування японських солодощів, в 1979 р. був назначений день японських солодощів, який святкується 16 червня. Історія цього свята бере початок в період Хеян. 848 року Японія була охоплена епідемією, і якось 16 червня імператор, зібравши 16 різних солодощів, приніс їх в жертву богам, молячись про дарування здоров'я своїй країні. Відтоді на це свято заведено пригощати друзів і близьких 16 різними видами солодощів і молитися про здоров'я і сімейне блогополуччя.

• Японська кухня

• Про солодощі
• Рецепт японських солодощів вагасі
• Солодощі за японськими рецептами