25143 Ітокава

25143 Ітокава (25143 Itokawa) — астероїд групи Аполлона, відкритий 26 вересня 1998 року Програмою пошуку навколоземних астероїдів ім. Лінкольна.

Орбіта 25143 Ітокава

25143 Ітокава

Asteroid 25143 Itokawa observed by Hayabusa. Image provided by JAXA.
Відкриття
Відкривач	LINEAR
Місце відкриття	Сокорро
Дата відкриття	26 вересня 1998
Позначення
Позначення	25143 Itokawa
Названа на честь	Hideo Itokawa
Тимчасові назви	1998 SF36
Категорія малої планети	Аполлони
Орбітальні характеристики[1]
Епоха 23 липня 2010 (2455400,5 JD)
Велика піввісь	1,324108089 а. о.
Перигелій	0,953260888 а. о.
Афелій	1,694955290 а. о.
Ексцентриситет	0,280073209
Орбітальний період	556,523599 д 1,52 р
Середня орбітальна швидкість	25,4903 км/с
Середня аномалія	19,024400°
Нахил орбіти	1,6219004°
Довгота висхідного вузла	69,084761°
Аргумент перицентру	162,759600°
Фізичні характеристики
Розміри	0,535×0,294×0,209 км 0,33 км (діаметр)
Маса	(3,51±0,105)×1010 кг, (3,58±0,18)×1010 кг [2]
Середня густина	1,9 г/см³
Прискорення вільного падіння на поверхні	~0,0001 м/с²
Друга космічна швидкість	~0,0002 км/с
Період обертання	12,132 год
Альбедо	0,53
Температура	~206 K
Спектральний тип	S(IV) (SMASS)
Стандартна зоряна величина	19,2
25143 Ітокава у Вікісховищі

Найменша відстань перетину орбіт щодо Землі — 0,0129676 а. о.

Названий на честь аерокосмічного інженера Хідео Ітокава (1912—1999), який вважається батьком японського ракетобудування. Він ініціював перший у Японії запуск твердих ракет серії «Олівець» в 1955 році. Під його керівництвом японські ракети досягли космічного простору до 1960 року і вивели перший супутник Японії на орбіту в 1970 році.

Астероїд Ітокава — перше небесне тіло після Місяця, матеріал якого вдалося дослідити в лабораторних умовах. Для цього на астероїд було направлено космічний зонд «Хаябуса».

Вчені зупинили вибір саме на Ітокаві, оскільки, згідно з даними спектроскопії, він, швидше за все, відноситься до астероїдів S-типу, що знаходяться у внутрішній частині астероїдного поясу і містять кремній, та які вважаються джерелом переважної більшості падаючих на Землю метеоритів. Такі метеорити називають звичайними хондритами.

Місія тривала сім років. Незабаром після старту апарат був засліплений сонячним спалахом. Попри те, що були труднощі зі збором астероїдного пилу і поверненням назад на Землю, зразки матеріалу все ж були отримані. У розпорядженні дослідників виявилося понад півтори тисячі пилових частинок діаметром менше п'ятдесяти мільйонних метра.

Виявилося, що Ітокава, як і очікувалося, є джерелом звичайних хондритів, проте їх склад дещо відрізняється від звичного. Більшість метеоритів, що потрапляють на Землю, належать до Н- і L-хондритів (тобто метеоритів з відповідно високим і низьким вмістом заліза), а в складі пилу, що прибув з Ітокави, вміст заліза досить незначний. Його можна віднести до LL-хондритів, які найменше поширені на нашій планеті.

Дослідникам також вдалося виміряти ефект «космічного вивітрювання». Воно впливало на пил Ітокави не більше восьми мільйонів років.

Крім того, мінерали, що входять до складу пилу Ітокави, виявилися метаморфізованими. Це означає, що протягом тривалого часу мінерали Ітокави піддавалися нагріванню приблизно до 800 градусів за Цельсієм. На думку дослідників, джерелом тепла стала реакція розпаду алюмінію-26. Як вважає сучасна астрофізика, саме цей ізотоп служив основним паливом Сонячної системи на зорі її існування.

Між тим, астероїд занадто малий, щоб утримувати кількість алюмінію-26, достатню для метаморфізації порід. Для цього об'єкт повинен мати в діаметрі близько 20 кілометрів. Це вказує на те, що Ітокава являє собою фрагмент якогось тіла набагато більшого розміру.