Anthology of Interest I

Професор Фарнсворт збирає команду «Міжпланетного експреса» для демонстрації свого нового винаходу: подовжувача для пальців під назвою «довготелес». Випробовуючи його, професор вмикає інший пристрій: машину «а-що-якби?», яка створює коротенькі фільми з гіпотетичним сценарієм у відповідь на питання «Що було б, якби… ?» Професор пропонує всім членам команди скористатися новинкою.

(укр. 500-футовий жах)

Першим Бендер питає в машини, що сталося б, якби він мав зріст 500 футів. Починається гіпотетична історія, в якій сотні звичайних роботів-згинальників будують велетенського Бендера на далекій планеті. Бендер досягає Землі й падає у став посеред Центрального парку, де зустрічає недавно розмороженого Фрая. Робот і Фрай швидко стають добрими друзями. Під час їхніх ігор Бендер руйнує майже весь Центральний парк, і проти нього висувається військо.

Втім, земна армія безсила проти Бендера, натомість солдати вражають електричним струмом Фрая, який намагається захистити друга. Розлючений цим Бендер починає трощити місто з подвійною силою. Для боротьби з ним професор перетворює доктора Зойдберґа на такого самого велетня (за допомогою «променю збільшення»). Проте Зойдберґ, охоплений жагою помсти за своє життя, сповнене невдач, сам заходиться руйнувати місто, доки не стикається з Бендером, який вбачає в цьому зазіхання на «свою» територію. Між велетнями зав’язується жорстокий двобій, в якому Бендер зрештою перемагає, зіштовхнувши Зойдберґа у стадіон, наповнений окропом.

Увагу впевненого в перемозі Бендера раптом відволікає Фрай. В цей момент з води вистрибує Зойдберґ, який перерізає клешнями ноги Бендера. Той, втративши рівновагу, падає, наштрикнувшись на Емпайр-Стейт-Білдінґ. Вбитий горем Фрай звинувачує в бендеровій трагедії жителів Нью-Йорка. Помираючи, Бендер повідомляє, що найбільше шкодує про неможливість здійснення своєї завітної мрії: повбивати всіх людей. На цьому сценарій завершується.

(укр. Натисніть Л, щоби викликати Лілу)

Професор пропонує Лілі поставити своє питання машині «а-що-якби?» Ліла цікавиться, як би склалося її життя, якби вона була «трішки» більш імпульсивною.

Нова імпульсивна вдача Ліли спершу проявляється в тому, що вона демонструє друзям нові чоботи, придбані під дією імпульсу — єдине, що відрізняє їх від старих чобіт це зелена смужка. Згодом професор викликає Лілу до себе, щоби повідомити новину: він обрав її своєю спадкоємицею (саме через брак імпульсивності). Дізнавшись про це, Ліла без вагань зіштовхує професора у яму з мурахоїдами-людожерами. Коли Гермес з’ясовує участь Ліли у загибелі професора (завдяки відеозапису), Ліла примушує його замовкнути, розчленувавши його живцем і запхавши шматки тіла в каналізацію. Це виявляє Бендер, який шантажує Лілу, і та «імпульсивно» знищує його за допомогою мікрохвильової печі, зібравши з уламків невеличкий кар для пересування в приміщенні. Після цього Ліла дає собі обіцянку втримуватися від убивств, заспокоюючи себе жуванням ґумки. Побачивши Лілу на карі, Емі кепкує з неї, й оскільки в неї не знаходиться ґумки, Ліла вбиває її, сховавши тіло у високому кімнатному годиннику.

Доктор Зойдберґ, який береться рослідувати низку загадкових убивств, збирає рештки команди для обговорення. Тим часом як Зойдберґ аналізує свідчення, К'юберт, Сліпень і Жуйка намагаються вказати на Лілу, як винуватицю всіх смертей, але по черзі гинуть, заколоті одним мечем, для чого Ліла щоразу на мить вимикає світло. Зойдберґ виявляє труп Емі в годиннику з пасмом фіолетового волосся в руці, а також лист, написаний покійним Бендером, але Фрай, який знудився від цього всього, перериває його і йде геть дивитися телевізор. Ліла вбиває (і з’їдає) Зойдберґа. Наступного дня Фрай нарешті розуміє, хто винний в усіх убивствах, що змушує Лілу вдатися до дечого «по-справжньому імпульсивного»: переспати з Фраєм, щоби змусити його мовчати. Реплікою, яку Фрай вимовляє в темряві, («Мені це страшенно подобається!») завершується другий сценарій.

(укр. Розморожування життя)

Фрай запитує в машини, що сталося б, якби його не було заморожено.

Дія повертається у 31 грудня 1999 року. Фраю вдається уникнути падіння в кріогенну камеру, але внаслідок цього утворюється розрив у просторово-часовому континуумі, через який Фрай бачить команду «Міжпланетного експреса» в майбутньому. Наступного дня він розповідає про свою пригоду містерові Пануччі, чим привертає увагу відвідувача піцерії Стівена Хокінґа (відомого британського фізика), який влаштовує викрадення Фрая. У секретному пересувному штабі, замаскованому під звичайний шкільний автобус, Фрая знайомлять із командою, задачею якої є захист просторово-часового континууму: до неї, крім Стівена Хокінґа, входять тогочасний віце-президент США Ал Ґор, зірка серіалу «Зоряний Шлях» Нішель Ніколс, винахідник гри «Підземелля і дракони» Ґері Ґайґекс і шаховий комп’ютер Deep Blue.

Фрай пояснює, що сталося з ним у новорічну ніч у лабораторії. Команда віце-президента вирішує, що для відновлення послідовності подій Фрай мав би померти і намагається вбити його. В цей час просторово-часовий розрив з’являється знов, і Нішель Ніколс пропонує заморозити його у кріогенній камері. Ґері Ґайґекс дає Фраю булаву для захисту від п’яних роботів у майбутньому, але Фрай розбиває нею скло у камері, зробивши цим своє замороження неможливим. Внаслідок цього Всесвіт зазнає колапсу, втягнувшись у просторово-часову діру. Фрай разом із віце-президентською командою опиняється у невизначеному вимірі десь за межами Всесвіту. Наприкінці сюжету Ґері Ґайґекс пропонує присвятити наступний квадрильйон років грі «Підземелля і дракони», на що всі охоче погоджуються.

По закінченні сценарію, створеного машиною для Фрая, професор піддає їх нищівній критиці та кидає машину «а-що-якби?» до смітника. Натомість він пророкує «довготелесу» великий успіх, з чим його вітають усі члени команди. Після чого глядач бачить, що всі показані раніше події були лише гіпотетичним сценарієм, згенерованим машиною «а-що-якби?» у відповідь на питання професора «що сталося б, якби я винайшов довготелес?».