Dunaliella salina

Dunaliella salina — вид одноклітинних зелених водоростей, що розповсюджені переважно в солоних морях. Відомі своїми антиоксидантними властивостями, завдяки здатності до вироблення каротину у великих кількостях, який широко використовується у виробництві косметики і БАД. Один з небагатьох організмів, здатних виживати в таких засолених умовах, як солоні ставки, що висихають. Виживати в таких умовах їм дозволяє висока концентрація β-каротину, захищаючи водорості від інтенсивного світлового випромінювання і висока концентрація гліцерину, захищаючи від осмотичного тиску. Ці якості дозволять вирощувати водорості в комерційних цілях.

? Dunaliella salina
Dunaliella salina. A: Вегетативна клітина; B: Зооспори в клітинному поділі; C: Гамети, що спарюються D: Зріла зигоспора, E: Проростання зигоспори
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Зелені рослини (Viridiplantae) Відділ: Зелені водорості (Chlorophyta) Клас: Chlorophyceae Порядок: Chlamydomonadales Родина: Dunaliellaceae Рід: Дуналіелла (Dunaliella) Вид: D. salina
Біноміальна назва
Dunaliella salina (Dunal) Teodor., 1905
Посилання
Вікісховище: Dunaliella salina EOL: 921153 ITIS: 5421 NCBI: 3046

Вперше культивування Dunaliella для отримання β-каротину було налагоджено в СРСР в 1966 р. Комерційне культивування Dunaliella для виробництва β-каротину у всьому світі — безсумнівний успіх галофітної біотехнології. При цьому використовуються різні технології — від примітивного екстенсивного вирощування водоростей в лагунах до інтенсивного розведення культур високої щільності в ретельно контрольованих умовах. Незважаючи на те, що Dunaliella salina виробляє велику кількість β-каротину в середовищі, яке дуже засолене, за забарвлення солоних озер в рожевий і червоний колір відповідальні археї, такі, наприклад, як Halobacterium, а не Dunaliella[1]. Лише іноді колонії Dunaliella можуть додавати помаранчеві плями.

Так само робилися спроби використовувати високі концентрації гліцерину, що накопичує Dunaliella, як основу для комерційного виробництва цього з'єднання. Незважаючи на те, що отримання гліцерину з цих водоростей виявилося технічно можливим, таке виробництво є економічно невигідним. На липень 2005 не було жодного біотехнологічного підприємства, яке б використало водорості для отримання гліцерину.