Focke-Wulf Fw 189

Курт Танк, березень 1941

У 1937 Рейхсміністерство авіації Третього Рейху (RLM), видало технічне завдання на тактичний тримісний літак-розвідник малої дальності, з гарним круговим оглядом, для підтримки німецької армії, на заміну Henschel HS 126. За реалізацію завдання взялися три фірми — «Arado Flugzeugwerke», «Focke-Wulf» та пізніше «Hamburger Flugzeugbau». Проект «Арадо» отримав позначення Аг 198, «Гамбургер Флугцойгбау» — Bv 141.

Fw 189 створено інженером фірми Е. Козелєм (нім. E. Kösel), під загальним керівництвом Курта Танка[3]. З самого початку розроблявся в трьох варіантах: А — розвідник-корригувальник, В — навчальний літак, С — штурмовик. У квітні 1937 RLM замовило фірмі три дослідних літака в конфігурації розвідника. 23 липня 1938, через 15 місяців після отримання технічного завдання на проектування, головний конструктор та головний льотчик-випробувач фірми «Фокке-Вульф» Курт Танк, підняв перший прототип Fw 189V1 (V — Versuchsmuster, експериментальний) в повітря. Літак мав цивільну реєстрацію D-OPVN[6]. Прототип отримав власне ім'я «Eulen» (Сова), яке в серійному виробництві замінили на «Uhu» (Пугач).

Fw 189 A1

На Східному фронті

Початок німецько-радянської війни Люфтваффе зустріли із застарілим розвідником Henschel HS 126. Fw 189A1 надійшли в бойові ескадрильї восени 1941 — першою, у листопаді 1941, їх отримала ескадрилья 2(F)/11.

Зазвичай спостерігачі-розвідники, з висоти близько 1000 м, слідкували за перекиданням піхоти і танків, виявляли резерви, коректували вогонь артилерії, фотографували стоянки літаків, склади тощо. Працювали практично в будь-яких метеоумовах, а якщо протидія ППО виявлялася сильною, то розвідники піднімалися на висоту до 3000 м.

Більшість Fw 189 переважно оперувало на Східному фронті. Літак відзначався надзвичайною живучістю, міг повернутися на свій аеродром з важкими пошкодженнями. Високо оцінювався німецькими пілотами та польовими військами, а серед радянських винищувачів, «Рама» вважалася почесним та важким трофеєм[6].

• ВПС Словаччини — 14 Fw 189A1 отримано взимку 1942/1943, експлуатувалися по 1944
• ВПС Угорщини — 14 Fw 189A1 отримано навесні 1943, експлуатувалися по 1945[3]
• ВПС Болгарії — декілька машин
• ВПС Румунії — декілька машин, використовувався як навчальний літак. Один з цих літаків, після того, як Румунія оголосила війну Німеччині, було передано для вивчення в НДІ ВПС Радянського Союзу[3].

Фюзеляж суцільнометалевої конструкції, моноплан, складається з центральної скляної, із пласких листів плексигласу, гондоли, і двох окремих хвостових балок. Над нижнім склом монтувалися металеві ґрати для запобігання продавлювання плексигласу ногами. Кабіна екіпажу обладнана системою обігріву. У передніх частинах балок розміщені двигуни і основні опори шасі. Хвостове оперення суцільнометалеве. Шасі літака прибирається.

Силова установка складалася з двох 12-циліндрових двигунів повітряного охолодження Argus As-410A1 злітною потужністю 465 к.с. при числі обертів мотора 3100 об/хв. Обертальний момент двигуна через редуктор з передавальним відношенням 2:3 передавався на дволопатевий дерев'яний повітряний гвинт змінюваного кроку; діаметр повітряного гвинта 2600 мм. Двигун кріпився до мотора́ми. У кожній мотогондолі встановлено по паливному баку на 110 літрів та по два дистанційно керованих вогнегасника.

До складу радіообладнання Focke-Wulf Fw 189 входили радіоприймач Е-17, радіопередавач S-17, комутаційна апаратура BG-17 і перетворювач сигналів U-17. Також літак комплектувався фоторозвідувальним обладнанням.

Озброєння складалося з кулеметів і бомб на зовнішній підвісці. У товщі центроплана по бортах центральної гондоли монтувалось по одному спрямованому вперед нерухомому кулемету MG 17 калібру 7,9 мм. Рухомий оборонний кулемет MG 15 монтувався на кормовій поворотній турелі «Ікарія» кругового обертання. Турель кріпилася до фюзеляжу болтами, привід — електричний. Ще один кулемет MG15 встановлено на закінцівці центральної гондоли, стрільба з нього велася через зсувний люк.

Бомбове навантаження складалось з чотирьох 50-кг бомб, що підвішувались на змонтовані на нижній поверхні центроплана бомботримачі ЕТС-50. Передбачалася підвіска на бомботримачі димогенератору[Вин. 1] S-125, призначеного для постановки димової завіси.

OV-10A Bronco зі штурмової ескадрильї VAL-4 «Чорний поні» у В'єтнамі

Радянський Союз (ДКБ Сухого) на базі Fw 189 розробив та у 1947 збудував Су-12 — експериментальний двомоторний розвідник-коригувальник артилерійського вогню, проте далі держвипробувань справа не пішла.

У 1964 США розробили OV-10 Bronco — легкий штурмовик та розвідник.

• Спостереження (військова справа)