Homo Sovieticus

Homo Sovieticus (псевдо-lat. — «гомо совєтікус») — саркастичний і критичний термін, що вживається до середньостатистичної людини, яка народилася в Радянському Союзі або в одній з країн Східного блоку[1] і яка сприймає навколишній світ, використовуючи виключно систему мітів Радянського Союзу.

В українському сленгу 21 сторіччя вживається схожий термін — совок, який має те ж саме значення, що й гомо совєтікус,[2] але на відміну від останнього більше вживається в розмовній українській мові аніж в науковій літературі.[3] Подібне, але ще більш саркастичне значення має слово «вата», яке набуло поширення в 2013-14 роках як символ агресивного антизахідного, проросійського обивателя[4].

Вважається, що поняття «Homo Sovieticus» набуло поширення в науковій та популярній літературі завдяки однойменному соціально-психологічному роману російського та радянського філософа, логіка та письменника-сатирика Олександра Зинов'єва (1922–2006).[3]

Визначення

З комуністичної апологетичної точки зору, гомо совєтікус — це історично та цивілізаційно «новий» тип людини — «будівник світлого майбутнього всього людства» комунізму; це досягнення селективних та педагогічних зусиль Комуністичної партії і радянської влади з виховання носія вищих суспільних цінностей і нової комуністичної моралі. З історико-критичної та аналітичної точки зору — це абстрактний конструкт або утопічний суспільно-історичний «проєкт», такий самий як безкласове суспільство — «комунізм» і «радянський народ», але водночас це й реальний продукт обробки особи — «людського матеріалу», наслідок діяльності комуністичної влади в СРСР[5].

Причини появи «гомо совєтікус»

Тоталітарне суспільство Радянського Союзу підштовхувало або й силоміць перетворювала всіх громадян СРСР на одноманітну масу, так звану «радянську людину», або саркастично «гомо совєтікус». Цьому посприяли знищення людей які сповідували розвиток індивідуальних культур, мов та звичаїв країн-членів СРСР через Голодомор,[6] масові переселення народів СРСР, етапування та розстріли інтелігенції у різних таборах Союзу, зокрема у ГУЛАГу.[7]

В додачу до фізичного знищення людей які пропагували розвиток індивідуальних культур націй СРСР, та заміщення їх так званим «гомо совєтікусом» без національності та виключно російськомовним, були також й інші методи перетворення людей. В першу чергу це освіта. Як пише Марина Ткачук «Попри низку формальних новацій у сфері організації освіти і науки на теренах СРСР, здійснених у подальші роки радянської влади, її освітня парадигма залишалася незмінною аж до часів „перебудови“. Стратегічним завданням радянської системи освіти, сформульованим за часів її зародження, поставало формування „нового, вищого типу людини розумної — Гомо Совєтікус“, а його засоби відповідали методиці „комуністичного виховання“, запровадженій і апробованій у 1920—1930-ті рр. Пільги та квоти за соціальним і національним походженням, тотальний контроль партійних і каральних органів, ідеологічна зашореність навчальних програм, підтримка стану перманентної боротьби з ідейним ворогом, що раз від разу ховався за іншу „личину“ — „троцькістів“, „вейсманістів-морґаністів“, „космополітів“, „буржуазних націоналістів“ тощо, непримиренність до будь-якого вільнодумства, політизований, атеїзований і мілітарний характер виховання — ці й інші згадані вище ознаки, набуваючи нових форм, зберігали свою незмінну сутність.»[8]

Тривале нищення в часи СРСР мотиваційних чинників економічного характеру охоплення населення системою соціального забезпечення, зрівнялівка, придушення ініціативи, нищення економічно-активної частини населення тощо призвели до утворення так званої «радянської людини» — особи з розвинутою економічною, соціальною та громадянською апатією.

«Гомо совєтікус» в сучасній Україні

Українські громадські діячі та інтелігенція скептично ставиться до «гомо совєтікусів», через низку історичних та культурних факторів. Більшість з них критично говорять про осіб, які продовжили проживати в Україні після розпаду Радянського Союзу, але залишилися частково або повністю гомо совєтікусами і не зробили нічого аби асимілюватися та влитися до української нації.

  • Письменник та громадський діяч Юрій Андрухович:
    Причиною помаранчевої революції… став драматичний конфлікт між двома людськими, соціальними типами. …Між «новими українцями» (в сенсі нових людей, що виросли в незалежній Україні) та «гомо совєтікус»[9].
    Мені здається, що в цій багатокультурній, багатонаціональній, прекрасній за задумом країні зникають, скажімо, азовські греки, зникають кримські татари, зникають турки, гагаузи, євреї, поляки і молдавани саме в сьогоднішній Україні. Чому? Бо насправді не поділено суспільство на цих багато-багато етносів, а поділено на оці два — власне «гомо совєтікус» і «гомо українікус»[10].
  • Філософ та культуролог Мирослав Попович:
    [цей, 2013, рік] подарував нам нове покоління з виразним голосом. Цей голос ще є достатньо кволим, він ще не може втримати той тиск, який звалився на нього. Але він належить молоді, яка є першим поколінням не гомо совєтікус[11]
  • Професор українських студій та політолог Тарас Кузьо:
    Типови[й] homo sovieticus […завжди…] демонструє нетолерантність до всього, із чим не погоджується.[12]
  • Український журналіст, член редакційної колегії часопису Критика Микола Рябчук:
    Теоретично, ми не повинні відкидати й можливості того, що різні частини України абсолютно не довірятимуть одна одній і не бажатимуть співіснувати. Це може стати реальністю хоча б тому, що насправді в Україні існують дві народності — не росіяни та українці, а, радше, українці та малоросіяни. І річ не в тому, що вони мають різні ідентичності: у цих людей також різні системи цінностей. Ідеться не просто про різні мови — це не є головним. Важливішим є ставлення до мови. Людина може бути російськомовною, але з повагою ставитися до української мови та мати українську ідентичність. І навпаки, людина може іноді розмовляти українською, але глибоко зневажати цю мову та все українське. Йдеться, отже, про набагато глибшу відмінність — про різні культури, різне бачення історії та політичного устрою — авторитарного чи демократичного, різні геополітичні орієнтації — євразійську чи європейську. Поєднати такі цінності було б так само важко, як у часи рабовласництва поєднати північноамериканські штати з південноамериканськими. А в цьому випадку ментальність «гомо совєтікус» — це різновид рабства. Тут не може бути компромісу. Або в нас буде європейська та українська Україна (українська — в політичному, а не етнічному сенсі), або вона й надалі буде країною «гомо совєтікус».[13]

Див. також

Примітки
  1. Rise and Fall of the Soviet Union 1st Edition (Study Guide). Уривок: «homo soveticus is a sarcastic and critical reference to a category of people with a specific mindset that were allegedly created by the governmens of the Eastern Bloc.»
  2. http://www.css.ethz.ch/publications/pdfs/RAD-109-12-15.pdf Russian Analytical Digest No. 109, 8 березня 2012. Уривок: «… in the end, following decades of Soviet experiments, a different type of individual emerged, labeled by the emigre-author Alexander Zinoviev as Homo Sovieticus, and in common language is usually dubbed „sovok.“
  3. http://tyzhden.ua/Politics/17617 Тиждень: „Совок“ і його реаніматори (24 лютого, 2011). Уривок: »…як і сам розвиток феномена «совка» (термін, вигаданий наприкінці 1960-х рок-музикантом Олександром Градським, його науковий еквівалент — homo sovieticus — у ті самі часи запровадив філософ Олександр Зинов'єв)".
  4. Радіо Свобода про акцію «Не пустимо в хату російську вату»
  5. Гєллєр М. Я. Машина та гвинтики. Історія формування радянської людини. Москва: МіК, 1994 (рос.).
  6. http://rep-ua.com/14661.html Дмитро Полюхович. Точка зору: Голодомор як акт творіння «гомо совєтікус»
  7. http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_nehaj-prezidentom-bude-hto-zavgodno-abi-ne-piv-i-ne-spiznyuvavsya-na-robotu/532435?mobile=true gazeta.ua: «Нехай президентом буде хто завгодно, аби не пив і не спізнювався на роботу» (17 грудня 2013). Уривок: «Антропологічний ефект українського Голодомору, голоду на Поволжі, масових переселень народів, етапів і розстрілів — це виведення популяції з вихолощеними фундаментальними основами людської сутності. Такими, як співчуття, співпереживання, солідарність, альтруїзм. Усі ці важливі якості забезпечують людям переваги в еволюції та конкуренції видів. У homo soveticus їх немає. Масові репресії, розстріл як норма повсякдення, 10 років таборів за щастя — і в результаті зацькована, постійно залякана людина занурюється в хаос зруйнованої соціальності. Смерть і абсурд забрали в народу совість і розум. А позбавити людину моральних емоцій означає позбавити її мотивації до самого життя. Звідси і соціальна апатія та нігілізм, і суто радянська реакція на будь-яку проблему. Включно з власним життям. Усі ці „пох**“, „нах**“, „забий“ чи „насрати“ — похідні від соціально-політичної апатії. Вони й відрізняють раба від громадянина. Усі ми, як колишні раби, тією чи іншою мірою опромінені цією „радіацією“.».
  8. http://www.filosof.com.ua/Conference/Philos_dumka/2010/6-2010.pdf Національна Академія Наук України, Інститут Філософії. Журнал «Філосовська Думка», #6 2010
  9. «Мистецтво, революція, контреволюція» — Круглий стіл, 26.01.2005 Архівовано 30.01.2016, у Wayback Machine.(укр.)
  10. ТВі «Юрій Андрухович: Наше суспільство поділено на „гомо совєтікус“ і „гомо українікус“» — 10.09.2013(укр.)
  11. Мирослав Попович: В Україні з'явилося перше покоління, яке не є «гомо совєтікус», — Маринович. — Ініціативна група «Перше Грудня», 28.12.2013(укр.)
  12. Тарас Кузьо: Нетолерантність до західних експертів в Україні , 04.05.2014(укр.)
  13. Центр Разумкова, журнал «Національна Безпека і Оборона» № 7(79) 2006 Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.(укр.)

Література
    • рос.мовою: Зиновьев, А. А. Гомо советикус. Пара беллум. М.: Моск.рабочий, 1991
  • Зиновьев, А. А. Зияющие высоты: Роман. — Собрание сочинений в 10 т., Т.1., М.: ЕврАзия+, 1999
  • Зиновьев, А. А. Коммунизм как реальность. — М.: Центрополиграф, 1994Каганов Ю. О. Конструювання "радянської людини" (1953-1991): українська версія. — Запоріжжя: Інтер-М, 2019. — 432 с.
  • Каганов Ю. О. Конструювання "радянської людини" (1953-1991): українська версія. — Запоріжжя: Інтер-М, 2019. — 432 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.