Honda NSR500

Honda NSR500 був розроблений на заміну мотоциклу попередньої моделі NS500, який оснащувався трициліндровим двигуном. Враховуючи недоліки його трициліндрового попередника, новий V4 комплектувався одним колінчастим валом, що робило його легшим і компактнішим в порівнянні з оснащеним подвійним валом NS500. Хоча його технології несиметричного шасі супроводжувались поломками у своєму першому сезоні, NSR500 у наступному сезоні, 1985 року, приніс Honda титул чемпіона світу. Збільшення кута розвалу циліндрів (V) до 112 градусів в 1987 році дало можливість розмістити між ними квартет 36 мм карбюраторів Keihin, що сприяло подачі у камери згоряння більш холодного повітря. Перехід на нову систему також дозволил двигуну більш ефективно випускати відпрацьовані гази. До кінця року Honda виграла свій третій чемпіонат світу в класі 500сс і другий на мотоциклі NSR500.

Повністю перероблений для сезону 1988 року, NSR500 отримав більш жорстке алюмінієве шасі і зазнав різних змін двигуна. Ще більш поліпшений у сезоні 1989 року, двигун NSR500 видава потужність понад 165 кінських сил (123 кВт) при 12 000 обертах на хвилину - вдвічі більше, ніж модель 1966 року Honda RC181, який був чотиритактним. Він розвивав максимальну швидкість понад 190 миль на годину (310 км/год) — у 1989 році за максимальною швидкістю та потужністю йому не було рівних на треку. Це дало можливість Едді Лоусону виграти четвертий титул для хонда у 1989 році.

Мік Дуейн на Гран-Прі Японії, 1990 рік

Двигун 499 CC V-4, який міг видавати понад 200 кінських сил (150 кВт) потужності, вдосконалене шасі, застосування сучасних технологій управління двигуном та австралійський гонщик Мік Дуейнн зробили NSR500 легендою в 1990-тих роках. Всебічне тестування в 1991 році призвело до застосування нового алюмінієвого шасі за зразком успішної моделі RVF750. У 1992 році Honda застосувала у конструкції двигуна революційну систему управління запалюванням у циліндрах, названу «Big-bang» — для кожної пари циліндрів підпал пального здійснювався практично одночасно, але між першим і другим спалахами був зроблений невеликий часовий проміжок, який дозволяв колесам «перепочити»; відразу після цього на колеса подавався подвоєний заряд потужності.[1] Це був прорив. Мік Дуейн, використовуючи цей двигун, виграв п'ять із семи перших гонок сезону 1992 року в класі 500сс. На жаль, під час кваліфікації на восьмому Гран-Прі сезону у Ассені австралієць зазнав аварії, у якій отримав перелом правої ноги. Це позбавило його шансів на титул у цьому році. Починаючи з 1994 року Мік Дуейн виграв на NSR500 п'ять чемпіонатів світу поспіль. Вигравши 12 з 15 гонок у 1997 році, він за кількістю виграних Гран-Прі протягом одного сезону, перевершив досягнення у 11 перемог, яке встановив у​ 1972 році Джакомо Агостіні. Загалом вигравши 54 гонки на NSR500, Дуейн досяг результату, якого не можуть досягти жоден гонщик на одному мотоциклі у сучасній історії MotoGP. Починаючи приблизно з 1997 року деякі заводські гонщики повернули у свої NSR500 традиційну систему запалювання «Screamer».

Постійне вдосконалення NSR500 дозволило гонщикам ще двічі виграти чемпіонат світу: у 1999 році це зробив Алекс Крівіль, у 2001 — Валентіно Россі. Тим часом, у 2002 році відбулися зміни у правилах — на зміну двотактним двигунам з робочим об'ємом до 500 см³ були введені чотиритактні з об'ємом до 990 см³, дозволена кількість циліндрів зросла до шести. Змінилась також назва класу з «500сс» на «MotoGP». Через ці зміни Honda у 2002 році представила новий мотоцикл RC211V.