Мотоцикл

Мотоцикл Даймлера с ДВЗ (1885 год)

Перший відомий моторний двоколісний екіпаж — велосипед з паровою машиною — побудований у 1869 р. французом П'єром Мішо. Важкий кований остов і двигун усього в чверть кінської сили з громіздким котлом зробили машину малопридатною для їзди. Парові велосипеди, створені винахідниками-одинаками XIX століття, залишилися одиничними експериментами.

Перший мотоцикл з ДВЗ (Daimler Reitwagen) був побудований в Німеччині німецькими інженерами Готтлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом в 1885 році. Бензиновий карбюраторний двигун Даймлера і Майбаха мав потужність 1,5 к.с. і був встановлений на дерев'яній рамі з дерев'яними колесами. На перших випробуваннях мотоцикл розвинув швидкість 12 км/год. У цьому ж році він був запатентований Даймлером як «машина для верхової їзди з гасовим двигуном». Таким чином, мотоцикл в сучасному розумінні з'явився на рік раніше першого бензинового автомобіля.

Harley Davidson 1916 року зі двигуном 1000cc.

У 1894 році відкрилося перше серійне виробництво мотоциклів. Машина «Хільдебранд і Вольфмюллер» нагадувала велосипед з дамською рамою і була ще дуже недосконала. Зроблено було близько 2000 штук за три роки існування марки.

У перші роки XX століття мотоцикл набрав популярності завдяки дешевизні і спортивному духу. Заснування найстаріших з відомих у світі європейських та американських марок: 1899 — Matchless (Англія); 1901 — Royal Enfield (Англія), FN (Бельгія); 1902 — Triumph (Англія) і Indian (США); 1903 — Harley-Davidson (США), Husqvarna (Швеція); 1908 — NSU (Німеччина); 1910 — BSA (Англія); 1911 — Benelli (Італія).

Типовий мотоцикл 1900-х — середини 20-х років мав раму велосипедного типу з низько встановленим в передньому трикутнику тихохідним важким двигуном, часто з безпосереднім ремінних приводом на колесо. У 20-х активізувалися італійські та німецькі фірми, мотогонки стали масовим і видовищним спортом, прискоривши розвиток компонування і технології.

DKW RT 125 — легкий мотоцикл класичного періоду.

Lambretta — один з відомих італійських моторолерів 50-х

До середини 30-х компонування мотоцикла наблизилося до сучасного: алюмінієвий двигун в блоці з коробкою передач, рама підвищеної жорсткості на кручення, м'яка підвіска, повне електрообладнання, колеса 16-19 дюймів, привід ланцюгом або карданом, каплеподібний бензобак. 40-50 роки характерні посиленням поділу дорожніх машин на респектабельні і недорогі утилітарні, розвиненим капотуванням мотоцикла і появою моторолера — повністю капотованої машини з переднім вітровим щитом, поликом і «табуреточною» посадкою, як правило — на 10-дюймових колесах. Загальна автомобілізація США в результаті привела до того, що до 1953 в країні залишився єдиний значущий виробник мототехніки — Harley-Davidson.

На початку 60-х на світовий ринок виходять японські виробники — Honda, Yamaha, Suzuki, Kawasaki, які за 15 років пройшли шлях від гаражної збірки мотовелосипедів до створення масових ультрасучасних байків. У 60-70 рр. зростання потужності, популярність гонок і підігрівання японськими фірмами попиту на потужні динамічні машини призводить до формування спортивного, агресивного стилю в конструюванні і дизайні. У розвинених країнах мотоцикл поступово перестає грати роль утилітарного транспорту, залишаючись рекреаційним засобом. На противагу швидкісним з'являється клас машин типу чоппер — важкі, солідні і екстравагантні.

Honda CB 750 (1969 рік) — потужний японський мотоцикл періода переходу від дорожнього до спортивного стилю.

У США до кінця 60-х, а в СРСР — до середини 70-х складна суспільна ситуація і розвиток молодіжних субкультур призводять до формування характерного образу бунтаря, і зокрема — до негативного сприйняття мотоцикліста, в очах пересічних громадян, як людини здатної поставити особисту свободу і інтереси вузької спільноти вище закону. Обидві держави за допомогою поліцейських заходів та піару намагалися боротися з наявними правопорушеннями з боку угруповань байкерів шляхом тиску на мотоциклетне співтовариство взагалі, включаючи і звичайних законослухняних користувачів. Зі спадом агресії в суспільстві і деяким підйомом економіки подібні настрої пішли, але поява байкерських outlaw-«банд» (в тому числі і в СРСР наприкінці 80-х) залишилося яскравим фактом історії мотоцикла, що вплинув на розвиток мотоциклетного руху в світі.

Suzuki GSX550 — типовий вигляд мотоцикла 1985 року.

У 80-ті під впливом неослабної популярності мотоспорту входять в моду обтікачі рубаної форми, з ростом швидкостей широко застосовуються легкі наджорсткі просторові рами і дискові гальма. Від кросових мотоциклів відокремлюються споживчі «ендуро», з'являються квадроцикли, а моторолер 50-х відроджується у вигляді сучасного «скутера» з пластиковим облицюванням, литими колесами і двигуном зменшеної кубатури при збереженні потужності. Серед «просто мотоциклів» відбувається все більша диференціація — виділяються «заряджені» стрітфайтери, наближені до гоночних спортбайки, комфортні масивні і не потребуючи ідеальних доріг турери, неокласики — варіації на тему пізніх 60-х, від крузерів відокремлюються химерні чоппери, на базі серійних моделей всіх видів вручну виготовляються ще більш вигадливі кастоми.

1990-ті — початок 2000-х років характерні зростанням технологічної досконалості машин провідних марок, обумовлені повсюдним впровадженням комп'ютерів в проектування, матеріалознавство і дизайнерську роботу. З іншого боку, бурхливий ріст економік Китаю та інших країн Південно-східної Азії майже повністю витіснив імениті фірми з ринку дешевої утилітарної мототехніки і повністю задовольнив найвищий попит на легкі мотоцикли в країнах, що розвиваються. Європейські виробники традиційних марок, втрачаючи силу, зникають або поглинаються більшими; мотопромисловість колишнього СРСР, що на рубежі 80-х досягла другого місця в світі за об'ємами випуску, представлена ​​архаїчними моделями і тому практично перестає існувати.

У 2010-ті в Європі і США росте кількість дрібносерійних ексклюзивних виробництв, іноді використовують знамениті в минулому марки. Яскравою рисою новітнього часу стала поява масових електромотоциклів всіх класів — завдяки доведенню до споживчого ринку технологій літій-іонних акумуляторів, потужних безконтактних електродвигунів і закономірній моді на екологічні ідеї. Масові електроцикли особливо малих класів широко випускаються в Китаї. У той же час на азійських та латиноамериканських конвеєрах, як і раніше, стоять моделі з ДВЗ, які ведуть свій лік часу з ранніх 60-х.

За призначенням мотоцикли підрозділяються на:

• дорожні (транспортні);
• спортивні.

За конструкцією, формою та компоновкою рами, двигуна та коліс (і, відповідно, за посадкою мотоцикліста), на такі основні групи:

• шосейно-дорожні;
• шосейно-спортивні;
• позашляхові (ендуро);
• кросові;
• гоночні;
• чоппери.

Дорожні мотоцикли, завдяки малим габаритам і масі, хорошій маневреності, високій прохідності і простоті обслуговування використовуються як засіб індивідуального транспорту. До спеціальних мотоциклів відносяться патрульні, ескортні, торгові і т. ін.

• Перші мотоцикли не мали гальм. Розігнавшись, мотоцикліст для зупинки міг покладатися тільки на свої ноги. Лише в 1902 році філадельфійська компанія «Steffey Motorcycles» придумала перші гальма, які дозволяли зупиняти або сповільнювати мотоцикл. Механізм був гранично простим: шматочок листової сталі терся об передню покришку, в результаті чого байк сповільнювався. Система працювала так само ефективно, як і сама машина, яка, по суті, являла собою велосипед Hartford з невеликим моторчиком[3].

• Скутер
• Pierce-Arrow (мотоцикл)
• Мотоцикл у військовій справі
• Мотоцикл з коляскою
• Мотовсюдихід