Plasmodium malariae

При укусі комара збудники малярії потрапляють в кров і звідти за 30 хвилин до печінки. Розвиваються спочатку в клітинах печінки в тканинні (екзоеритроцитарні) шизонти, що відбувається під час тканинної шизогонії. Утворюється велика кількість тканинних мерозоїтів, які виходять в кров і потрапляють всередину еритроцитів, де проходить еритроцитарна шизогонія. В еритроцитах плазмодії зростають, живлячись гемоглобіном, проходять кілька підстадій з утворенням еритроцитарних мерозоїтів, які розривають з середини еритроцит і виходять у плазму крові, знов проникаючи в незаражені до того еритроцити. Такі цикли еритроцитарної шизогонії без лікування можу повторюватися і тривати місяцями й, навіть, десятиліттями. Під час виходу мерозоїтів в кров і розриву еритроцитів до кровотоку потрапляє велика кількість пірогенів[7], що є як продуктами життєдіяльності самого плазмодія, так і компонентами внутрішнього вмісту еритроцитів. Через це у людини настають приступи малярії — підвищується з сильним ознобом до 39—41°С температура тіла, потім розвивається жар, а через певний час по зникненню пірогенів з крові температура тіла падає з сильним потом, гарячковий напад закінчується. Тривалість такого приступу (пароксизму) від 12 до 24 годин у різних видів плазмодія. Такі приступи повторюються через 1 день нормальної температури тіла (апірексія), але при малярії, яку спричинює Plasmodium malariae, повторення пароксизмів відбувається чітко з інтервалом 2 дні апірексії.

Вперше тканинні стадії плазмодійних малярій були виявлені та описані 1959 року. Біоптати печінки були взяті від 3 шимпанзе, які отримали від 72 до 110 слинних залоз Anopheles gambia, 33-50 % з яких були інфіковані спорозоїтами ліберійського штаму P. malariae. 8-денний тканинний шизонт знаходиться в гепатоциті зазвичай, але не завжди, у вакуолі. Гепатоцит збільшений в розмірах, а цитоплазма розташовується навколо шизонта у формі півмісяця. Ядро гепатоцита збільшене та ексцентроване. У більш ніж 50 % захоплених плазмодіями гепатоцитів є 2 або більше збільшених ядер. Цитоплазма тканинного шизонта на цій стадії, як правило, була однорідною, але іноді блідою або у вигляді пасом. Іноді по периферії виявляються крихітні вакуолі. Ядра виглядали, зазвичай, як невеликі крапки розміром приблизно 0,5 мкм або круглі компактні маси хроматину діаметром близько 1 мкм. Середній розмір 8-денного тканинного шизонта становив 12,5 мкм (діапазон 9,5-17 мкм). Середнє число ядер складало 25, коливаючись у межах від 7 до 49. 9-денні шизонти, як правило, подібні до 8-денних форм, за винятком розміру. , іапазон становив 8,5-21 мкм (середній 12,7 мкм). Середнє число ядер склало 27 (діапазон від 10 до 83). 10-денні шизонти зазвичай перебували у вакуолі, ядро було розташоване ексцентрично. Цитоплазма була однорідною та досить щільною. Приблизно в половині паразитів цитоплазма була злегка витягнута в окремій оболонці, приблизно в 40 % вона її не мала. У решти 10 % цитоплазма була нерегулярно вакуолізованою. Розмір 10-денної стадії був у діапазоні від 15 до 29 мкм. Середня кількість ядер склала 100 (діапазон від 33 до 201). 11-денні шизонти були меншими за 8- або 9-денні, в середньому — 11,7 мкм (діапазон від 9,5 до 14 мкм). Середнє число ядер склало приблизно 15 (діапазон від 6 до 30). 12-денний шизонт мав виразний конверт із щільною цитоплазмою в центральній частині паразита. Периферія складалася з вакуолей діаметром від 3 до 6 мкм. Цитоплазма містила ряд невеликих базофільних агрегатних включень. Шизонт іноді був трохи поділений на часточки. Середній розмір становив 41 мкм (діапазон від 34 до 47 мкм). Середнє число ядер склало 712 (діапазон від 435 до 1151). 13-денні форми мали середній розмір 44 мкм, що свідчить про значне їхнє зростання протягом 24 годин. Таке швидке зростання, ймовірно, пояснювало їхню яскраво виражену дольчастість. Внутрішня структура паразита була така ж, як і в 12-денного шизонта, за винятком того, що ядра були менш підкресленими. Цитоплазма та вакуолі зберігалися, і зазвичай спостерігалися розщілини. 14-денні шизонти досягли максимального середнього діаметра 47 мкм. Найбільш вражаючою особливістю було широке розщеплення цитоплазми в деяких шизонтів. Цитоплазма була конденсована у довгі нитки. Ядра досягали приблизно 2 мкм в діаметрі, вакуолі були очевидними. На 14-й день шизонти були на стадії морули, в яких були видні мерозоїти.

Головною клінічною особливістю еритроцитарної шизогонії збудника, який спричинює чотириденну малярію — Plasmodium malariae, є те, що він відтворює такий характер гарячкових приступів, при якому між ними є саме два дні нормальної температури тіла (апірексії). Таким чином, поява нового нападу гарячки відбувається на 4-й день від попереднього. Частина плазмодіїв ще на початку еритроцитарної шизогонії перетворюється на гамети (гамонти, гаметоцити), які під час укусу потрапляють в організм комара. Життєвий цикл розвитку плазмодія таким чином без кінця повторюється.

Юний трофозоїт Plasmodium malariae всередині еритроцита має вигляд «пташиного ока».

Перша стадія еритроцитарної шизогонії, яка з'являється в червоних кров'яних клітинах периферичної крові, — кільцева (перснева) стадія, але справжнього кільця не утворюється; серпоподібну цитоплазму паразита, а також сферичний хроматин (малярійний пігмент) покриває вакуоль. При зростанні паразит займає від чверті до третини ураженого еритроцита, іноді з'являється додаткова точка хроматину. Хоча Plasmodium malariae, як правило, має більш щільну цитоплазму і хроматин, ніж Plasmodium vivax, їх важко відокремити на цьому етапі розвитку, оскільки вони приблизно однакового розміру. Plasmodium malariae росте повільніше, ніж будь-який інший малярійний плазмодій людської малярії. Вакуоля зникає через кілька годин. У життєвих умовах рух самого плазмодія є млявим. Пігментні гранули з'являються на початку його росту, але іноді можуть з'явитися пізніше. Пігмент швидко збільшується в розмірах. У половини зрослих плазмодіїв може виявлятися від 30 до 50 чорних гранул пігменту, на відміну від стрижневого пігменту, притаманного P. vivax. Коли паразит зростає, він набуває різних форм. Деякі з них витягуються, як стрічка. Стрічкові форми зустрічаються й в інших видів, але частіше це відбувається в P. malariae і, отже, вважається діагностичною ознакою. Ці форми можна побачити до того часу, поки плазмодій практично не заповнить увесь еритроцит, якій при цьому не збільшується в розмірах і не вибілюється. Приблизно до 54-ї години сегментація починається, а до 65-ї години шизогонії еритроцит заповнюється весь або майже весь, а паразит містить від 5 до 6 мас хроматину. Під час подальшого росту утворюється остаточне число ядер, і з кінцевим числом цитоплазма розділяється, щоб створити для кожного ядра оточення невеликого об'єму цитоплазми. На цьому етапі пігмент може виявлятися сегрегованим, а потім сконцентрованим у вільній масі в центрі клітини, оточеної більш-менш симетрично розташованими мерозоїтами, щоб складає характерний для стадії морули Plasmodium malariae вигляд «розетки». Кількість мерозоїтів може бути від 6 до 12, іноді до 14, в середньому 8.

Макрогематоцит в еритроциті.

Молоді гаметоцити (статеві клітини) дуже схожі на безстатеві форми, тому їх практично неможливо точно відрізнити до приблизно 54-ї години шизогонії, коли статеві форми починають сегментувати. Зрілий макрогематоцит (жіноча клітина) демонструє чітко окреслену цитоплазму з яскравим забарвленням і невеликим, ексцентрично розташованим, чітко визначеним забарвленим ядром. Пігмент в ньому розкиданий. Макрогематоцит повністю заповнює еритроцит. Цитоплазма дорослого мікрогематоцита (чоловіча клітина) має світло-блакитно-рожеве забарвлення. Пігмент обмежується лише самим мікрогематоцитом, всередину еритроцита не потрапляє. Ядро дифундує і може займати близько половини мікрогематоцита, а сам він зрештою заповнює весь еритроцит. Зазвичай, кількість мікрогаметоцітів перевершує чисельність макрогаметоцитів, але це може змінюватися у різних штамів. Еритроцитарна шизогонія у цього плазмодія триває 72 години.