Strelitzia caudata

Вічнозелена трав'яниста рослина заввишки 4-6 (зрідка до 8) м, загалом дуже схожа на банани й Ensete ventricosum. Корені товсті, розгалужені. Несправжній стовбур, утворений основами черешків, прямий, голий, завтовшки 10-15 см, у старих особин вкритий залишками відмерлого листя. Листки чергові, черешкові, прості, еліптичні, цілокраї, шкірясті, сизо-зелені, голі, на верхівці опушені та виїмчасті, завдовжки до 1,5-2 м, завширшки 60-85 см. Черешки завдовжки 1,5-1,7 м, голі, товсті, жолобчасті, їх продовженням є товста центральна жилка. Жилкування пірчасте. У старих особин листки зберігаються лише на верхівці стебла, з віком їх краї рвуться під дією вітру так, що листкова пластинка набуває пірчастого вигляду. Оскільки усі листки розміщуються в одній площині, у сукупності вони нагадують віяло.

Суцвіття — видозмінений малоквітковий завиток, піднесений на довгому квітконосі. Приквіток великий, цупкий, човникоподібної форми, чорний з червонувато-коричневим краєм (біля основи часто темно-фіолетово-червоний), у повному розквіті розташований майже горизонтально. Його довжина сягає 30 см, ширина — 6-6,5 см, товщина — 3,5 см. Під час розкриття приквітка його краї виділяють слиз, який допомагає випростатись щільно упакованим квітам. Квітки великі, сидячі, двостатеві, зигоморфні, без запаху. Оцвітина тричленна, дворядна. Чашолистки довгасто-яйцеподібні, вільні, білі, інколи біля основи рожеві, з них частина стирчить, а інші спрямовані убік. Верхні чашолистки лінійно-ланцетні, завдовжки 15-20 см, завширшки 3 см; бічні чашолистки човникоподібні, з добре помітним кілем, видовженим у своєрідний «хвіст» завдовжки 1,5-2,5 см (саме йому рослина зобов'язана своєю латинською назвою «caudata» — «хвостата»). Пелюстки блідо-блакитні, з них дві зростаються разом на кшталт стріли й охоплюють пружний стовпчик і 5 тичинок. Тичинкові нитки завдовжки 3-4 см, пиляки завдовжки 5,5-9 см. Маточка завдовжки 16-17,5 см.

Плід — дерев'яниста, трилопатева, розкривна коробочка завдовжки 5-7 см, завширшки 2-3 см. Насінини великі, кулясті, чорні або коричневі, з одного боку мають принасінник у вигляді смужки помаранчевих волосків.

Листя, квіти та насіння Strelitzia caudata мають слабкі отруйні властивості.

Strelitzia caudata — світлолюбна, помірно вологолюбна рослина, яка зростає у прохолодних, вологих гірських лісах на ділянках, де накопичується багато опалого листя, а також на більш сухих трав'янистих схилах. Цвітіння і плодоношення можливе протягом усього року, але найчастіше цвітіння припадає на травень-червень, а плодоношення — на листопад-лютий. Квіти запилюються нектарницями, самозапилення у природних умовах не відбувається, при штучному самозапиленні зав'язується дуже мало насіння. Розмножується насінням.

Ареал цього виду охоплює терени Есватіні та східні гірські райони Зімбабве, зокрема долини річок Лімпопо і Мпумаланга. На півдні зона розповсюдження цієї рослини сягає Мозамбіку і південноафриканської провінції Трансвааль. Популяції цього виду досить численні і не потребують охорони.

Практичне значення цього виду невелике, оскільки, на відміну від інших представників роду, він майже не використовується у садівництві. Поодинокі випадки вирощування Strelitzia caudata зафіксовані в африканських країнах, де її рекомендують висаджувати у великих садах у складі великогабаритних квіткових композицій.

Насіння треба сіяти на глибину, яка дорівнює 1-1,5 діаметрам насінини. Перед посівом насіння треба скарифікувати для прискорення проростання. Для цього його замочують протягом 5 хвилин у 90%-ому розчині сульфатної кислоти, опісля ретельно промивають водою. Для прискорення проростання можна також застосовувати стимулятори росту. Оптимальною температурою для вирощування сіянців є 25 °C, тримати їх краще у напівзатінку. Перед першою пересадкою рослина повинна мати кілька добре розвинених листків. Для вирощування необхідні горщики великого об'єму та добре дренований субстрат.

Цей вид був описаний останнім серед представників свого роду. Він систематично наближений до стрелітції величної та Strelitzia nicolai і відрізняється від них переважно блідо-блакитним кольором пелюсток (у стрелітції величної вони білі, а у Strelitzia nicolai, як правило, сині). Жодних синонімів для цього таксона не наводиться.[1]

• Mapaura, A. & Timberlake, J. (eds) (2004). A checklist of Zimbabwean vascular plants Southern African Botanical Diversity Network Report No. 33 Sabonet, Pretoria and Harare. — P. 112.
• Schmidt, E., Lötter, M. & McCleland, W. (2002). Trees and shrubs of Mpumalanga and Kruger National Park Jacana, Johannesburg, S Africa. — P. 64-65.
• Van Wyk, B. & Van Wyk, P. (1997). Field Guide to Trees of Southern Africa. Struik, South Africa. — P. 56-57.