Євангельські християни (прохановці)

На 2-му Всеросійському з'їзді євангельських християн у грудні 1910 року — січні 1911 року (тому ж з'їзді, що заснував ВСЄХ) було затверджено офіційне віровчення євангельських християн, складене Іваном Прохановим[1]. Це віровчення не суперечило загальнобаптистському.

Крім того, у 1913 році було опубліковано віровчення Івана Каргеля, — неофіційне, але авторитетне у середовищі євангельських християн[2].

Засновник євангельського руху Гренвілл Редсток був хрещений в англіканській церкві й ніколи не розривав з нею зв'язку. Деякий час Редсток перебував під впливом плімутських братів. Вважається, що керівник руху «пашковців» Василь Пашков прийняв хрещення у 1883 році від плімутських братів. Деякі члени євангельського руху перших десятиліть не поривали формально з православною церквою, не заперечували дітохрищення, категорично неприйнятного у баптизмі.

Наступний лідер руху — Іван Проханов прийняв баптистську самоідентифікацію. Зокрема він розробив й домігся затвердження на з'їзді 1910-1911 років Віровчення, що поклало кінець різнодумству щодо необхідності хрещення виключно у свідомому віці за твердою вірою. У Віровченні стверджувалося, що перед виконанням хрещення Церква зобов'язана впевнитися, що віруючий, що бажає охреститися пережив народження згори й діє свідомо. «Хрещення для дітей, які не можуть свідомо вірувати або свідомо пережити смерть для гріха й воскресіння для праведності, не має ніякого значення», — сказано у Віровченні.

Таким чином було усунуто раніше допустиме різнодумство у питанні, принциповому для баптистів. Проханов не брав особистої участі у 2-му Всесвітньому конгресі баптистів у Торонто в 1911 році, проте надіслав туди свій реферат «Огляд Росії», де визначив євангельських християн як «щирих баптистів»[3]. Це дозволило в 1911 році на Всесвітньому конгресі баптистів прийняти Всеросійський союз євангельських християн у члени Всесвітнього баптистського альянсу[4][3], а самому Івану Проханову — заочно стати його віце-президентом.

За сталінського гоніння у 1930-х роках на християн-"сектантів", євангельські християни були майже повністю знищені.

У 1944 році під тиском радянського уряду євангельських християн й баптистів об'єднали в одну конфесію, — євангельських християн-баптистів, що залишається єдиною дотепер.

Зародженню руху у Санкт-Петербурзі й на північному заході Російської імперії сприяла діяльність місіонера з числа плімутських братів лорда Гренвіля Вальдигрева Редстока, що проповідував Євангеліє у аристократичних будинках, а також в англо-американській й реформаторській церквах, на проповіді у які приходили слухачі з аристократичного середовища. В результаті його проповідей увірував ряд вищих аристократів Петербурга: церемоніймейстер царського двору граф М.М. Корф, відставний полковник гвардії граф Василь Пашков, міністр шляхів сполучення граф Олексій Бобринський, великосвітські дами княгині В.Ф. Гагаріна, Н.Ф. Лівен, генеральша Є.І. Чорткова. Після вимушеного за наполяганням влади від'їзду місіонера, керівництво рухом взяв на себе Василь Олександрович Пашков[5].

Учнями Редстока була організована місіонерська діяльність серед робітників Санкт-Петербурга, що згодом була поширена на Московську, Тверську, Тульську, Нижегородську, Псковську та інші центральні губернії Росії.

У 1884 році під керівництвом Пашкова було скликано об'єднавчий з'їзд євангельських християн. Захід було заборонено поліцією, а лідери руху, включаючи самого Пашкова, були змушені залишити країну.

Тим не менш, громади пашковців продовжували існувати й новий етап розвитку руху пов'язаний з ім'ям Івана Проханова, хрещеного у 1886 році у баптистській громаді Володикавказа. Проханов прибув до Петербурга (для навчання в Технологічному інституті) у 1888 році. У 1895 році, під час посилення державних заходів примусу релігійного характеру, Проханов змушений виїхати за кордон, отримав там богословську освіту, після чого повертається у Санкт-Петербург у 1901 році й приступає до активної проповідницької та видавничої діяльності. Тим часом у пашковській громаді почали відбуватися серйозні зміни, наприклад, до 1902 році було прийнято рішення не брати в церкву без хрещення (що раніше було цілком припустимо)[6]. Проте в цілому пашківський рух протягом ще декількох років допускав різноголосся з цього питання. Були громади, що ще не визначилися. Московська громада пашковців, навпаки, у 1913 році прийняла догматичний документ, що підтверджував прийнятність хрещення дітей[3].

У 1909 році у Санкт-Петербурзі було проведено Перший з'їзд євангельських християн, а у 1911 році — Другий, на якому було засновано Всеросійський союз євангельських християн (ВСЄХ) головою якого став Іван Проханов. На тому ж з'їзді було прийнято складене Прохановим Віровчення євангельських християн, що є варіацією баптистського віровчення. Зокрема, «прохановське» віровчення декларувало недійсність хрещення по відношенню до дітей.

На 2-му Всесвітньому конгресі баптистів у 1911 році ВСЄХ увійшов у Всесвітній баптистський альянс, а Проханова було обрано одним з шести віце-президентів цього міжнародного об'єднання.

У роки Першої світової війни відновилися переслідування євангельських християн з боку державної влади, що припинилися з перемогою Російської лютневої революції 1917 року. Керівництвом було взято курс на суспільно-політичну активність, зокрема, заснована християнсько-демократична партія «Воскресіння».

П'ятий далекосхідний з'їзд євангельських християн, що пройшов у Владивостоці у 1926 році.

Важливим напрямом діяльності ВСЄХ стала організація сільськогосподарських комун, деякі з яких продовжували своє існування до кінця 1920-х років. Велися переговори з органами радянської влади про заснування євангельськими християнами великого поселення в азійській частині країни, яке планувалося назвати містом Євангельське.

Тим не менш, вже у 1928 році громадська активність союзу була під тиском влади й практично повністю згорнута, а його керівник Іван Проханов був вимушений залишитися закордоном.

Рада Всесоюзної ради євангельських християн (прохановців). Близько 1927 року. У центрі — Іван Проханов, праворуч від нього — Іван Каргель. Крайній зліва — Олександр Карєв.

У період 1930-х років й до початку Другої світової війни євангельські християни піддавалися тотальному гонінню. Якщо до гоніння громади євангельських християн у деяких краях існували майже у кожному селі (особливо на Далекому Сході), то внаслідок переслідування громади існували підпільно лише у великих центрах. Багато членів ВСЄХ були засуджені до різних термінів позбавлення волі. Проте ВСЄХ не було розпущено й продовжував існувати формально.

Після ліквідації у 1935 році Союзу баптистів, частина його членів увійшла до складу ВСЄХ, а у 1942 році ряд баптистських керівників офіційно звернулися до керівництва євангельських християн з проханням взяти під свою опіку баптистські громади, що збереглися.[7].

В жовтні 1944 року на нараді представників обох церков було прийнято рішення про об'єднання, врегулюванні спірних питань і формуванні Всесоюзної ради євангельських християн і баптистів. Надалі євангельські християни в СРСР організаційно входили в загальні з баптистами структури й, по суті, являли собою одну конфесію.