Юрій Чорторийський

Юрій Іванович Чорторийський (пол. Jerzy Czartoryski), (1560-1626) — український князь, магнат, державний і політичний діяч Речі Посполитої, князь на Клевані, урядник, луцький староста. Спочатку — православний, потім греко-католик.

Юрій Чорторийський
Народився 1560(1560)
Клевань, Україна
Помер 1626(1626)
Клевань, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Поховання Клеванський костел
Країна  Річ Посполита
Місце проживання Клевань
Діяльність Ландрат
Титул князь
Посада Луцький староста (~1623)
Конфесія православ'я / унія (1598)
Рід Чорторийські
Батько Іван Федорович Чорторийський
Мати Анна Княгиня Заславська з Острогу
Родичі брат Іван, Михайло Васильович Чорторийський (дід)
У шлюбі з Олександра Княгиня Вишневецька (1)
Гальшка Головичова (2)
Діти Олександр (†1605) (1)
Андрій Адріан (1)
Микола Юрій (1)

Погоня Литовська

Життєпис

Походив з впливової родини князів Чорторийських. Син старости луцького Івана Чорторийського та його дружини — княжни Анни Заславської з Острога (пом. 5.1.1590).

Навчався у Віленській єзуїтській колегії.

У 1562—1563 роках перебував в Італії та за кордоном. По поверненні до рідного краю зайнявся господарськими справами маєтків, які до того часу були в руках опікунів, що спричинило їх піднесення та розквіт. Отримав від батька в спадщину Клеванське князівство, великі маєтки в Кременецькому, Луцькому повітах та Київському воєводстві. Викупив від Понятовського білевські маєтки, які його брат Іван (загинув у 1573 році під Псковом) віддав під заставу.

Близько 1580 року одружився, посагом були Олексинець та Моравичі, після смерті тестя 1593 року дружина записала Юрію Вишнівець із замком і прилеглостями.

Від князя Юрія Михайловича Чорторийського в 1604 році отримав маєток Зимне з половиною монастиря. В тих роках розлучився з дружиною, що потягнуло за собою процес за Вишневецький замок, які закінчились 1613 року. Продав замок князю Михайлу Вишневецькому, дружині виплатив 3000 злотих. Двір з Луцька переніс на постійно до Клевані. Був ревним православним; в 1590 році фундував будівництво церкви, парафіяльний будинок в Клевані. При плебанії заклав окремий шкільний будинок, визначив пенсіон для її бакалаврів, ректора; тут викладали вчителі з-за кордону. В 1595 році подарував монахам для утримування шпиталю для вбогих село Пересопницю.

У 1593—1595 роках організовував оборону проти татарських нападів. У 1600 році брав участь у військовому поході Яна Замойського до Мультан. У 1605 році підтримував та супроводжував похід Дмитра Самозванця на Москву.

В 1598 році став греко-католиком. Був посередником під час перемовин між православними та уніятами. В 1601 році підписав постанову волинську про оборону православ'я.

До кінця життя брав участь в публічних справах. Організовував оборону від нападів татар у 1593-95 роках. Брав участь у молдавському поході Я. Замойського 1600 року, Лжедмитрія 1605 року. 1621 року власним коштом відправив до Хотина кільканадцять коругв під командуванням сина Миколи-Юрія. В грудні 1622 року сеймик Волинського воєводства доручив послам на сейм у Варшаві виробити для нього привілей на тримання якийсь час мит київського, волинського, брацлавського. Правдоподібно, з 1623 року став луцьким старостою. Був похований в підземеллях костелу в Клевані.[1]

Поряд з участю в політичному та військовому брав участь у релігійному духовному житті. Виступав посередником між уніатами та їхніми противниками. Після переходу на Унію допомагав православним братствам. В 1601 році підписав постанову про охорону православної церкви. У 1602—1603 роках згаданий як доброчинець Люблінського православного братства.

У 1610 році позивався до суду з приводу повернення йому у володіння дібр, які належали його предку, Немирі Резановичу, луцькому старості і були передані Немирею у заставу якомусь Солтанову. До дідичних дібр належали оба села Вербоє, Гнойно, Могилно, монастир Блаженик та Руда.[2]

У 1616 році був присутнім на релігійному диспуті між аріянами і босими кармелітами в Любліні.

Помер у 1626 році, був похований в підземеллях костелу у Клевані. Завдяки його приязним стосункам з князем Михайлом Радзивіллом добре склалась кар'єра сина Миколи Юрія, внуків.[3]

Доброчинність

Свою резиденцію він переніс з Луцька до Клеваня, який значно розбудував. Оплачував убогим вихованцям єзуїтських колегій навчання своїм коштом. Був віруючою та добродійною людиною, багато коштів перераховував закладам грецького, латинського обрядів.

1595 року з метою утримування шпиталю для убогих подарував поселення Пересопницю разом з монастирем  руським монахам. 1598 року перейшов на унію.

У 1590 році фундував костел у Клевані, хоча тоді ще був православним.[4] При костелі заклав школу, в якій ректорові та бакалаврам призначив пенсії. В цій школі його синів у 1592—1593 роках навчали іноземці. 1608 року склав фундуш на уніатський монастир у Сарнах (Луцький повіт).

Перераховував значні кошти на єзуїтські колегії у Вільні, Барі, Вінниці. Найбільші суми отримувала Луцька колегія, якій він крім того подарував власний луцький маєток з прилеглими ґрунтами, та виділив кошти на розбудову колегії.

Сім'я

Перша дружина — княжна Олександра Вишневецька, донька волинського воєводи Андрія Вишневецького. Одружилися у 1580 році. В посаг отримав Олексинець та Моравиці, після смерті воєводи Андрія дружина записала на нього Вишневеький замок з прилеглими землями. Після розлучення вийшла за волинського каштеляна Івана (Яна) Лагодовського.[5] Діти: Олександр (помер перед 1605), Андрій Адріян, Микола-Юрій — волинський воєвода[6] Софія — дружина млавського старости К.Пясочинського.[7] Друга дружина — Гальшка Головицька[6] (чи Головинська[7]).

Примітки
  1. E.Latacz. Czartoryski Jerzy (ur. оk. 1560 †1626)… S. 277–278
  2. Horin, Serhiĭ.; Горін, Сергій. (2007). Monastyri Zakhidnoï Volyni : (druha polovyna XV-persha polovyna XVII stolitʹ) (укр). Lʹviv: Vydavnyt︠s︡vo Ot︠s︡iv Vasylii︠a︡n "Misioner". с. 61. ISBN 978-966-658-105-4. OCLC 187953017.
  3. Latacz E. Czartoryski Jerzy… — S. 278.
  4. Klewań // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 140. (пол.) — S. 140. (пол.)
  5. Książęta Wisniowieccy (01) Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine. (пол.)
  6. E.Latacz. Czartoryski Jerzy (ur. оk. 1560 †1626)… S. 277
  7. KSIĄŻĘTA CZARTORYSCY (01) Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine. (пол.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.