Єлінскас Валентин Вацловасович

Починав грати у футбол в клубі «Зарево» з Макіївки в 1970 році. Перший тренер — В.Петров. Навчався у спортивному інтернаті з Ворошиловграда, тренери — В. Фесенко та В. Першин. Не отримавши серйозних пропозицій, він поїхав вчитися в тернопільський фінансово-економічний інститут, де Валентин провчився два роки[2]. Виступав за тернопільський «Буревісник». Потім був призваний в армію, потрапив у полк зв'язку КДБ[2]. Після львівський СКА взяв Єлінскаса до себе. Незадовго до демобілізації його перевели до хмельницького «Поділля», де головним тренером був Володимир Онисько, там він грав близько двох сезонів[2].

Пізніше його запрошували в такі клуби, як київське «Динамо», харківський «Металіст» та одеський «Чорноморець»[2]. До складу «Динамо» футболіст не перейшов, адже був певний, що не зможе заграти[2]. У 1980 році перейшов до «Чорноморця», який тоді очолював Микита Симонян. Запрошенням Єлінскаса в «Чорноморець» займався Матвій Черкаський. Основним воротарем команди тоді був Іван Жекю, але незабаром Валентин відвоював собі місце основному складі[2].

Під час чергових зборів він отримав струс мозку. В Одеській лікарні йому зробили укол і занесли гепатит А[2]. Єлінскас довго лікувався, але, коли повернувся до складу клубу, зміг відвоювати місце в складі у Юрія Роменського.

У 1982 році Єлінскас не пропускав м'ячів у 12 матчах чемпіонату СРСР, за підсумками року був визнаний футболістом року в «Чорноморці» за опитуванням газети «Вечірня Одеса»[3]. Після закінчення сезону у нього були пропозиції з інших команд. Клуб він покинув на знак солідарності зі своїм другом Миколи Павлову, який через конфлікт покинув «Чорноморець»[3]. Всього за «Чорноморець» він зіграв 41 матч і пропустив 45 м'ячів у чемпіонаті СРСР.

У 1983 році перейшов у донецький «Шахтар». За переїзд до табору «гірників» Єлінскас отримав чотирикімнатну квартиру в елітному будинку[2]. Його довго не могли заявити за клуб, але йому допоміг авторитет батька[2]. В основному складі «Шахтаря» дебютував 25 лютого 1983 року в матчі Кубка СРСР проти вільнюського «Жальгіріса» (3:0).

У півфіналі Кубка СРСР 1983 «Шахтар» обіграв ленінградський «Зеніт» (1:1, по пен. 4:3). Валентин відбив два з п'яти пенальті, завдяки чому «Шахтар» виграв. Після закінчення матчу вболівальники скандували його прізвище[4]. У фіналі Кубка «Шахтар» виграв у харківського «Металіста» (1:0). В 1983 «Шахтар» також став володарем Кубка сезону, обігравши дніпропетровський «Дніпро» (3:1, за сумою двох матчів).

У сезоні 1983/84 «Шахтар» брав участь у Кубку володарів кубків, по ходу турніру команда обіграла данський Б1901 і швейцарський «Серветт». У чвертьфіналі команда поступилася португальському «Порту» (4:3, за сумою двох матчів), як казав Єлінскас після матчу, через упереджене суддівство[2]. У сезоні 1984/95 «Шахтар» дійшов до фіналу Кубка СРСР, де програв київському «Динамо» (2:0). У період з 1983 по 1987 рік Єлінскас провів за «Шахтар» 121 матч у чемпіонаті СРСР. У 2010 році сайт Football.ua поставив Єлінскаса на 38 місце в списку 50-ти найкращих гравців «Шахтаря»[5].

З 1988 по 1989 рік виступав за луганську «Зорю». В 1988 «Зоря» зайняла 20-е місце в першій лізі СРСР і вилетіла у другу лігу. Єлінскас відіграв 40 матчів і пропустив 51 гол. У 1990 році Єлінскас знову виступав за «Шахтар», провів 5 матчів у чемпіонаті СРСР.

У 1991 році він грав за маріупольський «Новатор», зіграв 20 матчів і пропустив 10 м'ячів на турнірі КФК. Після розпаду СРСР виступав за ту ж команду, що змінила назву на «Азовець». В 1992 клуб виступав у першій лізі України, Єлінскас зіграв 14 матчів і пропустив 19 м'ячів.

Закінчив кар'єру гравця через травми[2]. Після того займався підприємницькою діяльністю[2]. Потім також грав у чемпіонаті Донецької області[2].

Виступав за команду ветеранів «Шахтаря», у 2006 році разом з командою виграв Кубок України серед ветеранів і став найкращим воротарем турніру[6].

Незадовго до смерті було відомо, що у нього рак, а також метастази в головному мозку[8]. 19 серпня 2008 він помер.

Його батько — заслужений металург УРСР[2]. Дружина — Галина Олександрівна, діти — Віра і Микита. Валентин Єлінскас назвав сина на честь Микити Симоняна[2]. Після завершення кар'єри гравця проживав у Донецьку.

• Володар Кубка СРСР (1): 1983
• Фіналіст Кубка СРСР (1): 1985
• Володар Кубка сезону (1): 1983

Володів хорошою реакцією, стрибучістю, блискучим умінням гри на виходах[9]. За словами Сергія Ященка він був технічним та координованим[10].

У 1986 році в турне по Марокко в одному з матчів Єлінскас попросив Олега Базилевича поставити його (тобто голкіпера) на поле як польового гравця[3].

• Профіль гравця на офіційному сайті ФФУ
• Спортивный некрополь. Архів оригіналу за 8 грудня 2012. Процитовано 20 червня 2013.