Івахненко Олексій Григорович

Олексíй Григо́рович Іва́хненко (30 березня 1913, Кобеляки — † 16 жовтня 2007, Київ) — український вчений у галузі автоматичного керування, кібернетики і математичного моделювання. Академік НАН України (16 травня 2003). Заслужений діяч науки УРСР (1972).

Олексій Григорович Івахненко
Народився 30 березня 1913(1913-03-30)
Кобеляки, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 16 жовтня 2007(2007-10-16) (94 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Місце проживання Київ, Одеса, Ленінград, Москва
Країна  СРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність математик, кібернетик
Alma mater Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університетd
Галузь кібернетика, автоматичне керування
Заклад НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського, Інститут електродинаміки НАН України, Інститут кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України і Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем НАН України та МОН України
Звання професор (1956)
Ступінь доктор технічних наук (1954)
Аспіранти, докторанти Кунцевич Всеволод Михайлович і Павлов Олександр Анатолійович
Членство НАН України
Відомий завдяки: винахід методу МГУА та розвиток школи індуктивного моделювання
Нагороди

Біографія

1932 року закінчив Київський енерготехнікум і потім працював інженером на Уралі, на будівництві найбільшої в СРСР Березняківської ТЕЦ. Тут він уперше на практиці займався налагодженням автоматичних систем регулювання електрогенераторів та регуляторів пари в котлах високого тиску, що визначило напрям його майбутніх наукових інтересів.

У 1933 році навчався в Одеському морському інституті на капітана далекого плавання.

З 1934 по 1938 роки навчався в Ленінградському електротехнічному інституті (ЛЕТІ). Отримав призначення в Москву, до Всесоюзного електротехнічного інституту, де продовжив роботу над проблемами автоматичного регулювання в лабораторії під керівництвом С. О. Лебедєва. Того ж 1938 р. опублікував свою першу наукову статтю про термоелементи.

В 1943 р. захистив кандидатську дисертацію.

У 1944 р. після звільнення України повернувся до Києва, працював старшим науковим співробітником спершу в Інституті будівельної механіки АН УРСР, потім — в Інституті енергетики АН УРСР.

У 1945 здобув вчене звання старшого наукового співробітника.

З 1945 р. — доцент, а з 1958 р. — професор Київського політехнічного інституту (КПІ) за сумісництвом.

З 1947 р. — старший науковий співробітник Інституту електротехніки АН УРСР.

У 1954 р. захистив докторську дисертацію.

В 1956 р. здобув вчене звання професора і став завідувати лабораторією автоматичного регулювання виробничих процесів Інституту електротехніки АН УРСР.

У 1961 р. його обрано членом-кореспондентом АН УРСР.

З 1962 р. — завідувач відділу технічної кібернетики Інституту електротехніки АН УРСР.

У 1963 р. — на запрошення В. М. Глушкова перейшов разом зі своїми співробітниками до Інституту кібернетики АН УРСР. Керував відділом комбінованих систем управління до 1989 р.

Один з авторів Енциклопедії кібернетики.

З 1989 р. — головний науковий співробітник, з 1995 р. — радник дирекції Інституту кібернетики АН України.

З 1997 р. — радник дирекції одного з інститутів Кібернетичного центру НАН України — Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН та Міносвіти і науки України.

Наукова і педагогічна діяльність

Результати досліджень цього визначного ученого в галузях кібернетики та інформатики здобули світове визнання. Він створив відомий метод групового урахування аргументів (МГУА) для аналізу даних, знаходження прогнозуючих моделей та розпізнавання образів. Індуктивні алгоритми МГУА дають унікальну можливість автоматично знаходити взаємозалежності у даних, вибрати оптимальну структуру моделі чи мережі, підвищувати точність існуючих алгоритмів.

У 1960-х роках О. Г. Івахненко вів велику науково-організаційну роботу як голова Київської територіальної групи Національного комітету СРСР з автоматичного керування. Він був одним з основних організаторів проведення в Україні Конгресу ІФАК у 1960 р.

Олексій Григорович є одним з головних натхненників, організаторів і учасників чотирьох Всесоюзних нарад з теорії інваріантності та її застосувань в автоматичних системах. Наради відбувалися у Києві (1958, 1962, 1964, *) в ті ж роки і відродили добре ім'я цієї теорії.

Винятково важливу роль у формуванні, становленні та розвитку української школи автоматичного керування відігравав спеціалізований науковий журнал «Автоматика», головним редактором якого О. Г. Івахненко був до 1989 р. До 1978 р. журнал видавався українською мовою і виконував велику роботу з розроблення української наукової термінології. Але цю роботу було припинено, оскільки наукові журнали Академії наук було переведено на російську мову. З 1960-х років і дотепер журнал перевидається у США англійською мовою.

Понад двадцять років О. Г. Івахненко керував активно діючим науковим семінаром «Самоорганізаційні кібернетичні системи», який був серйозною школою для молодих учених і полігоном для апробації найсміливіших наукових ідей.

Упродовж усієї своєї наукової діяльності, починаючи з 1945 р., О. Г. Івахненко невтомно веде велику педагогічну роботу як доцент спочатку кафедри теоретичної механіки, потім кафедри автоматики та телемеханіки, а з 1960 р. — як професор кафедри технічної кібернетики Київського політехнічного інституту, де його лекції прослухали тисячі студентів і де він керував роботою десятків аспірантів. Про невичерпну творчу енергію О. Г. Івахненка свідчить те, що під його керівництвом у КПІ та Інституті кібернетики підготували й успішно захистили кандидатські дисертації близько 220 молодих науковців і понад 20 його учнів захистили докторські дисертації. Це свідчить про те, що наукова школа О. Г. Івахненка була і залишається справжньою кузнею висококваліфікованих наукових кадрів. Такі його учні, як В. М. Кунцевич, В. І. Костюк, В. І. Іваненко, В. І. Васильєв, О. А. Павлов та інші створили свої авторитетні наукові школи.

Цікаво зазначити, що О. Г. Івахненко — людина, яка ніколи не приховувала свого неприйняття показної «суспільної активності» й відверто уникала звичних у свій час ритуальних заходів типу всіляких зборів і громадських заходів. Мабуть, це перешкоджало його подальшому просуванню сходинками звань і посад, але дозволяло йому акумулювати енергію для головної справи та підвищувати продуктивність своєї наукової школи.

Наукові результати О. Г. Івахненка широко відомі в Україні та за кордоном. Вони покладені в основу багатьох теоретичних і прикладних досліджень. Ним написано понад 40 монографій і майже 700 наукових статей, багато з яких, і насамперед книги, перевидано англійською, німецькою, польською, болгарською, румунською, китайською мовами. Велику кількість статей О. Г. Івахненка опубліковано в періодичних наукових виданнях США, Англії, Німеччини та інших країн, що сприяло активізації інтересу до МГУА в наукових колах світу.

Праці

Література

Електронні джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.