Івківці (Прилуцький район)

І́вківці село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Населення — 1214 осіб (2000 р.). Орган місцевого самоврядування Івковецька сільська рада. Розташоване у верхів'ї р. Івки, лівої притоки р. Ющенкова, котра є правою притокою р. Удаю, за 9 км від райцентру і залізничної ст. Прилуки.

село Івківці
Країна  Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Прилуцький район
Рада Івковецька сільська рада
Код КАТОТТГ UA74080050030033797
Основні дані
Засноване 1629
Населення 1244
Площа 1,872 км²
Густота населення 664,53 осіб/км²
Поштовий індекс 17580
Телефонний код +380 4637
Географічні дані
Географічні координати 50°31′48″ пн. ш. 32°29′36″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
148 м
Місцева влада
Адреса ради 17580, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, с. Івківці, вул. Незалежності, 3а
Карта
Івківці
Івківці
Мапа

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР у 1932—1933 рр.

Історія

Вперше згадується 1629 р. під назвою Івки. З 1847 р. має сучасну назву — Івківці.

Входили до Полкової сотні Прилуцького полку, до Прилуцького повіту (1782—1923), до Прилуцького району Прилуцького округу (1923—1930) і Чернігівської області (з 1932).

1666 — 15 госп. селян, які «орали на 4-х волах»; козаки не показані. Вільне військове село, «до ратуші Прилуцької прислушаюче». 1707 року прилуцький полковник Дм. Горленко надав його полковому писарю Гнату Лисаневичу, який з дозволу гетьмана І. Скоропадського 1710 року «постригся в попи». Тоді ж Івківці були за ним затверджені універсалом гетьмана. 1737 — 25 госп. селян, 39 госп. козаків (14 виборних, 25 підпомічників) і 6 госп. козацьких підсусідків; селом володів Гнат Лисаневич. Після його смерті Івківці перейшли до сина Михайла, який теж, як і батько, був протопопом прилуцьким. Пізніше (1754) Івківці належали дружині ї Григорія Ґалаґана — Катерині Дараган (дочці київського полковника Ю.Дарагана). Коли село перейшло від Лисаневичів до Дараганів, невідомо. 1780 — 34 двори (53 хати) селян, які належали К. Ю. Ґалаґан (Дараган), і 40 дворів (89 хат) козаків. 1797 наліч. 492 душі чоловічої статі податкового населення; діяла дерев, ц-ва Параскеви, споруджена 1773 року (перша ц-ва збудована до 1725 р.). 1859 — 239 дворів, 976 жителів. У 1861-66 рр. козаки Івківців були підпорядковані Прилуцькому Волосному правлінню відомства Палати державного манна, а селяни — Голубівському Волосному правлінню тимчасово-зобов'язаних селян. Після реорганізації волостей Івківці в 1867 увійшли до Богданівської волості третього стану.

Найдавніше знаходження на мапах 1800 рік як Ювківці [1]

У 1862 році у селі володарському та козачому Івківці ( Ювківці, Евківці) була церква та 239 дворів де жило 978 осіб[2]

У 1911 році у селі І́вківці була Параскеївська церква[3][4], церковно-парафіївська школа та жило 1081 особа[5]

1886 — 138 дворів козаків, 70 дворів селян-власників, які входили до 2-х сільських громад (колишні Мішуріна і Ґалаґана), 3 двори міщан та ін., 319 хат, 1125 ж.; діяли: дерев, ц-ва, збудована 1838 замість старої, школа грамоти, шинок. 1910 — 222 госп., з них козаків — 160, селян — 55, євреї — 1, привілейованих — 6, наліч. 1242 жителів, у тому числі 9 теслярів, 10 кравців, 6 шевців, 1 столяр, 4 ковалі, 43 ткачі, 31 поденник, 12 займалися інтелігентними та 80 — ін. неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. 1561 дес. придатної землі. Діяла дерев, ц-ва Параскеви. Землевласниками Івківців були Г. П. Ґалаґан, К. П. Ламсдорф-Ґалаґан і Л. П. Добротворська.

Радянський період

Село остаточно окуповано російськими комуністами 1920 року. В цьому ж році Прилуцьким повітовим земвідділом утворено молочну ферму, а згодом на базі поміщицької економії організовано радгосп «Івківці» з двома відділками під назвами «Краслянський» та «Дубинський». 1927 року організовано ТСОЗ, а 1929 року окупаційна влада почала масовий грабунок приватного майна шляхом примусу вступу до колгоспів. Наразившись на систематичний опір, 1932 року вдалася до тотального терору голодом. Масштаби убивств голодом у селі були такі великі, що їх визнала навіть обласна комуністична влада, яка до того рахувала всі заяви про голодні смерті антисовєцькою пропагандою. З інформаційного листа голови Прилуцького райвиконкому Гречка до облоргкомітету від 20 травня 1933 року:

Останні часи смертні випадки збільшилися. Велика загроза утворюється з дітьми, що зосталися сиротами і яких дитячі установи охопити не можуть. Одвідуючи деякі опухлі сім’ї в с.Івківцях, я натрапив на такий факт, що в сім’ї, яка складалася із шести душ, залишилося всього двоє дітей, старшому 11 років. Троє дітей померло раніше, а 19 травня померла і мати (це не поодинокі випадки).

У 1923—1930 рр. Івківці — центр сільради. 1925 — 289 дворів, 1326 жителів; 1930 — 293 двори, 1376 жителів. 1929 року в колишньому кам'яному будинку Вахромеєва т-во «Пасічник» і окружна спілка садово-городньої та пасічницької кооперації відкрили воскобійний з-д із майстернею штучної вощини «Максимум». 1930 в Івківцях організовано с.-г. артіль «Радянське село», яку 1952 перейменовано в колгосп ім. Шверника.

На фронтах радянсько-німецької війни 1941—1945 рр. воювали 242 жит. З них 130 нагороджено орденами і медалями СРСР. 124 мешканців села загинули на фронтах війни. 1965 споруджено надгробок на братській могилі воїнів, які полягли 1943 року, і пам'ятний знак на честь воїнів-односельців, загиблих на фронтах.

З 1949 року радгосп входив до системи Київського міжобласного тресту радгоспів. 1957 року до радгоспу були приєднані колгоспи ім. Кірова (Ладан), ім. Жданова (Голубівка) та ім. Шверника (Івківці). 1961 року в неповній середній школі навчалося 178 учнів (19 працівників). На початку 1950-х рр. директором радгоспу «Івківці» був М. М. Борисенко, пізніше партійний і державний діяч УРСР. 1980 року постановою РМ УРСР радгоспу присвосне ім'я М. М. Борисенка. 1981 року господарство реорганізоване в елітно-насінницький радгосп Укрдосліднасінтресту головного управління с.-г. науки. Радгосп займався виведенням елітно-насінних сортів картоплі та пшениці. За радгоспом закріплено 5732 га. сільськогосподарських угідь, у тому числі 5203 га. орної землі. 1971 — 463 двори, 1395 жителів.

До 1972 року в селі діяла восьмирічна школа, 216 учнів і 15 учителів (1971 р.) У 1972 році збудовано нову двоповерхову школу. В 1970-х рр. збудовано Будинок культури на 450 місць. Паралельно діяв клуб на 150 місць, переобладнаний із церковного приміщення. У 1980 році збудовано двоповерховий ясла-садок на 100 дітей.

У 1980-х рр. на території сільської ради діяв бетонний завод, відділення зв'язку, АТС, 2 фельдшерсько-акушерські пункти, 3 бібліотеки (20,5 тис. одиниць зберігання). Розпочато газифікацію села (1988).

За виробничі успіхи 28 трудівників нагороджено орденами і медалями, з них ланкового В. О. Криворучка Орденом Леніна, Орденом Трудового Червоного Прапора — агроном М. Я. Макаренко, трактористи Г. І. Бєдний, П. В. Москаленко, А. Д. Рак и Д. М. Федоренко, директор школи Е. А. Майор, тваринники Л. П. Бєдна, Н. С. Самбур, А. В. Щолокова.

1990 року в радгоспі наліч. 65 автомашин, 64 трактори, 18 комбайнів, а також вел. р. худ. — 3200, свиней — 2861.

Незалежність України

1 грудня 1991 року мешканці села проголосували за державну самостійність України. Проте Голодомор, депортації, примусові мобілізації у сталінські війська підірвали демографічну базу села, що призвело до невідшкодованих втрат.

З 1996 року в Івківцях розташована центральна садиба елітно-дослідного господарства «Івківське» із відділенням у с. Голубівка. Господарство має 5646 га землі (4865 га орної). В селі працює середня школа із спортзалом (214 учнів, 24 педпрацівники; (1994), ясла-садок, Будинок культури на 450 місць, бібліотека (11580 од. зб.), діюча Параскеви ц-ва, 8 магазинів (2012), філіал відділення Ощадбанку.

Пам'ятки природи

Івківський парк «Дубина» — пам'ятка садово-паркового мистецтва XVIII ст. Дібровний природний комплекс. Переважно дубовий ліс на схилах ярів та балок. Заснував дендропарк із рідкісними видами рослин поміщик Вахромеєв, який жив у Івківцях. За підрахунками дослідників, в Івківському дендропарку налічується половина видів рослин, що є у Тростянецького дендропарку. 1975 року рішенням Чернігівського облвиконкому оголошений заповідним урочищем «Івківці» у віданні Прилуцького держлісгоспу. Площа 72 га. В парку є криниця з джерелом води. У парку охороняються п'ять видів сосен, а вік деяких дерев сягає понад 150 років. Є береза чорна, сосна кедрова, ялини, дуби.

Природні об'єкти

Територією села протікає річка Івка, зарегульована ставками: Панський, Радгоспний, Гордіїв (Гусячий) — збоку на притоці, Цікін, Андріянів, Бабичів, Головнівський.

Ставки с. Івківці

Річка Івка — ліва притока р. Ющенкова (притока р. Удай другого порядку), впадає в неї на відстані 4,4 км від її гирла між селами Турківкою та Полонками. Бере початок в Івківцях, праворуч шляху Прилуки-Ладан. Протікає в південному напрямку. Довжина 6 км. Долина асиметрична. Береги круті, лівий берег покритий лісом, на правому від витоків розташувалося село Івківці, далі, на більш пологому березі,  поле.[6]

Освіта

В 20-ті роки в селі була початкова школа. Працювали два вчителі. Навчання відбувалося  у  дві зміни:  1-3 класи до  обіду, 2-4 класи — після обіду. Навчальний рік розпочинався -  15 вересня, закінчувався — 15 травня.

Будівлю  початкової івківської  школи збудовано в 1927 році, у приміщенні  було  три класні кімнати та  квартира вчителя. До школи приймали дітей з 8 років. В школі викладались такі предмети: читання, арифметика, письмо. Табелів на той час не було. Учні самі розкреслювали листок паперу і вчителі ставили оцінки: добре, задовільно, цілком задовільно, дуже задовільно.

Реформування школи з початкової в семирічну. Школа мала назву -  неповна середня. Відтепер  школа мала два приміщення: початкова школа і основна. В школі збільшилась кількість  предметів, що викладалися і вчителів: природничі науки — Назарина  Валентина Іванівна, українська мова — Пронь Андрій Федоврвич, біологія — Терницький Григорій Васильович, директор школи — Назарина  Олексій Захарович.

У зв'язку з початком війни школа закінчила роботу  15 вересня 1941 року, відновленно було заняття 5 жовтня  1943 року. Навчалися в дві зміни: в старому приміщенні (біля  церкви) — 1-4 класи, у великій школі — 5-7 класи. Заняття закінчувалися близько  дев'ятої години вечора.

50-ті, 60-ті роки ХХ століття. Школа  займала три приміщення: головне — три класи, учительська, лаборантська, буфет  і великий коридор. Поряд два будинки по два класи. У 1959 році введено було восьмирічне навчання і побудовано ще одне приміщення на два  класи — фінський  будиночок.

Учні Івківської восьмирічної школи до першого класу ішли в 7 років, оцінки ставились по пятибальній системі, було чотири четверті. В 60-ті роки вводиться шкільна  форма: дівчата в  коричневих сукнях  і чорних фартушках (повсякденна форма), в  святкові дні фартушки — білі; хлопці в костюмчиках  і світлих сорочках. В 70-ті роки школа  стала  обов'язковою. Писали пером, а з 1971 року — кульковою ручкою. Кожного року  учні купували  собі підручники і зошити. У 1972 році Побудована та відкрита нова 10-ти річна школа. Сьогодні школа працює як загальноосвітня, у якій учні здобувають базову загальну середню освіту.

Згадки про село

Іван Микитенко, роман «Ранок»

Відомі люди

Ґалаґан Іван Григорович (?–1789) – полковник Прилуцького адміністративного полку (1763–1767), разом з дружиною Дараган Катериною Юхимівною (1740(46)–1823) проживали в селі в середині XIX ст.[7][8]

Див. також

Джерела

  1. Карта Малороссийской губернии из атласа Вильбрехта. www.etomesto.ru. Процитовано 21 січня 2022.
  2. ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862.. elib.shpl.ru. Процитовано 15 січня 2022.
  3. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 100, 527 та 583 (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.
  4. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).
  5. Полтавский губерский статистический комитет. (1911). Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии. (російською). Полтава: Электроная типография Д.Н. Подземского Петровская улица собственый дом, 1912. с. 306 з 562.
  6. Савон, Олексій (2007). Удай тихоплинний (Українська). Ніжин: Аспект-Поліграф. с. 143. ISBN 978-966-340-196-6.
  7. Будзар, М. (2016). МІСЦЕ ЖІНКИ В СІМЕЙНІЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПАНСТВА: ЧОТИРИ КАТЕРИНИ РОДИНИ ҐАЛАҐАНІВ. Київські історичні студії, (1). https://doi.org/10.28925/2524-0757.2016.1.15
  8. Будзар, М. (2020). ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДВОРЯНСТВА ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XIX ст.: ЛИСТ КАТЕРИНИ ЮХИМІВНИ ҐАЛАҐАН ОНУКАМ ПЕТРУ І ПАВЛУ (1812). Київські історичні студії, (1 (10), 122-128. https://doi.org/10.28925/2524-0757.2020.1.16
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.