Ікона Страшного суду

У розробленій формі іконографія Страшного суду заснована на текстах Євангелія, Апокаліпсису, а також святоотцівських творіннях: «Слова» Єфрема Сиріна, словами паладію Мниха, «Житія Василя Нового» та інших творів візантійської і давньоруської літератури; в наступний період в іконографічних деталях можна угледіти і тексти народних духовних віршів[2].

• Одним з найважливіших джерел, що зробив вплив на склад і характер композицій Страшного суду, було Житіє Василя Нового (Х століття).
• Бачення пророка Данила (Дан 10 — 12) — в сцені «Бачення пророка Даниїла» ангел показує пророку Даниїлу чотирьох звірів. Ці звірі символізують «шкідники царства» (царства, яким належить загинути) — Вавилонське, Македонське, Перське і Римська, або антихристово. Перше представляється в образі ведмедя, друге — в образі грифона, третє — в образі лева, четверте — в образі рогатої звіра. Іноді писалися ще й інші звірі, які мають алегоричне значення. Серед останніх особливо цікаві зайці, які, за широко поширеній на Русі поданням, втілених у віршах про «Голубиній книзі», були алегоричними образами правди (білий заєць) і «кривди» (сірий заєць).
• Вогняний потік (річка) відомий по так званому «Ходінню Богородиці по муках», одному з найпопулярніших в давньоруської писемності апокрифів. У списках «Ходіння», починаючи з XII століття, вказується, що «в річці сей безліч чоловіків і дружин; одні занурені до пояса, інші — по груди, і лише третій — по шию», залежно від ступеня їх провини.

Зображення Страшного суду мали важливу особливість: вони створювалися не для того, щоб залякати людину, а щоб змусити задуматися його над своїми гріхами; « Не зневірятися, не втрачати надії, але започаткувати покаяння »[2]. Покаяння як неодмінна умова досягнення Царства Божого — є одним з основоположних положень християнського віровчення, і ця проблема була особливо актуальна для рубежу рубежу XI—XII століть, часу проникнення сюжету на Русь.

Православна іконографія Страшного суду існує у візантійському мистецтві c XI—XII століть[1].

Витоки зображення цього сюжету сходять до IV століття — живопису християнських катакомб. Спочатку Суд зображувався у двох формах: історія відділення овець від козлів і притчі про десять дів. Потім в V—VI формуються окремі частини оповідного зображення, які потім до VIII століття у Візантії складуться в закінчену композицію[3].

Зображення цього сюжету включає не тільки іконопис, але й система розпису православного храму (і у Візантії, і на Русі), де він розташовується зазвичай на західній стіні. Західна Європа також використовувала даний сюжет (наприклад, Мікеланджело в Сікстинській капелі). Найбільш відомі пам'ятники візантійського культурного ареалу на цей сюжет — у притворі церкви Панагії Халкеон в Салоніках (початок XI ст.); в Грузії — сильно пошкоджена фреска в Давидо-Гареджийського монастирі Удабно на західній стіні (XI ст.); погано збереглися фрески Страшного суду в Атенський Сіон (XI ст.), в церкві в Ікви (XII століття), грандіозна композиція Страшного суду храму в Тімотесубані (1-я чверть XIII ст.)

«Страшний Суд» 1662 р. Церква Успіння Пресвятої Богородиці с. Мединичі

У «Повісті временних літ» згадується епізод про використання християнським «філософом» (православним проповідником) запону із зображенням Страшного суду для проповіді християнства князю Володимиру, що вплинуло на майбутнє хрещення самого Володимира і Русі[1]. Зображення Страшного суду були дієвим засобом, що допомагали до обігу язичників. На Русі композиції Страшного суду з'являються дуже рано, незабаром після Хрещення.

Найраніша відома руська фреска на цей сюжет — Кирилов монастир у Києві (XII століття), розписи Ніколо-Дворищенского собору в Новгороді (поч. XII в.), Георгіївський собор Старої Ладоги (1180-ті рр.), церква Спаса на Нередице (1199), Дмитровський собор Володимира (кінець XII ст.), потім слідують фрагменти розпису Андрія Рубльова і Данила Чорного в Успенському соборі Володимира[4].

Іконографічний канон Страшного суду, якому призначено буде існувати потім, принаймні, ще сім століть, складається в кінці X — початку XI століть[2]. В XI-ХII століттях був створений цілий ряд важливих образів Страшного суду. Найбільш відомі: розписи церкви Панагії Халкеон в Салоніках (1028), фрески Сант Анджело ін Форміс, дві ікони із зображенням Страшного суду з монастиря святої Катерини на Синаї (XI—XII ст.), дві мініатюри Паризького Євангелія, пластина слонової кістки з музею Вікторії та Альберта в Лондоні, мозаїка базиліки Торчелло у Венеції, фрески церкви Мавріотісси в Касторії, розписи Бачковський кістниці в Болгарії і гігантські мозаїки підлоги собору в Отранто (1163), і близького за часом собору в Трани[5].

Найбільш раннє відоме російське іконописне зображення відноситься до XV століття (ікона в Успенському соборі Московського Кремля)[4]. Н. В. Покровський, дослідник XIX століття, вказує, що до XV століття російські «Страшні суди» повторюють візантійські форми, на XVI—XVII століття припадає пік розвитку цього сюжету в живописі, а кінця XVII століття, на думку Покровського, есхатологічні зображення стали писати з меншим майстерністю — особливо в південно-західній Росії (під впливом західноєвропейських впливів)[6].

Ікона Страшного суду є надзвичайно багатою за кількістю дійових осіб і включає зображення, які можна згрупувати за трьома темам[1]:

1. Друге пришестя Христове, воскресіння мертвих і суд над праведними і грішними
2. Оновлення світу
3. Торжество праведників в небесному Єрусалимі.