Гальштатська культура

Можна виділити дві основні області поширення Гальштатської культури:

• східну (сучасна Австрія, Югославія, Албанія, почасти Чехія та Словаччина), яка збігається з територією розселення племен, яких відносять до древніх іллірійців, і
• західну (південні частини Німеччини, прирейнські департаменти Франції), де її зв'язують із племенами кельтів[4].

Гальштатська культура відома також

• у східній частині долини річки По в Італії,
• в Угорщині і частині Західної України існував місцевий варіант — Ґава-голіградська культура, що найімовірніше належала фракійцям.

В етнічному відношенні гальштатська культура вважається культурою різних народів:

• індоєвропейських іллірійців — в колишній Югославії;
• ретів і норіків — у Східних Альпах Австрії;
• паннонійців — в Угорщині;
• кельтів — в Чехії, Словаччині, Франції і Німеччині;
• фракійців — в Румунії, Болгарії і Україні.[5]

У племен цієї культури відбувався розклад патріархально-родових відносин і перехід до класового суспільства. Перехід від бронзи до заліза відбувався поступово, причому на початковій стадії Гальштатської культури (900—700 до Р. Х.) мало місце співіснування бронзових і залізних знарядь при усе більшій перевазі останніх.

У суспільних відносинах відбувалися розпад роду і перехід до відносин класового суспільства.

У господарстві усе більшого значення набувало землеробство. Розповсюдився плуг. Основне заняття носіїв носіїв цієї культури — мотичне землеробство (в середині 1-го тисячоліття до н. е. стало орним) і скотарство. Займалися і гончарством, видобуванням солі, міді й заліза, торгівлею.

Розріз Гальштатської соляної копальні

Для них найбільш характерними були слабо укріплені поселення. Відомі й пальові поселення. Найбільш розповсюджений тип поселення — слабко укріплене село з правильним плануванням вулиць.

Добре досліджені соляні шахти, мідні рудники, залізоплавильні майстерні і кузні.

Житла були наземні й напівземлянкові. Житла Гальштатської культури — дерев'яні стовпові будинки, а також напівземлянки і пальові будівлі.

На теренах України речі, характерні для Гальштатської культури трапляються в пам'ятках X-V ст. до н. е. (Михалківський скарб, Магала та ін.).

Для кожного з цих локальних типів Гальштатської культури характерні особливі форми поховального обряду.

Поховання Гальштатської культури свідчать про значне соціальне розшарування і виділення племінної знаті.

Характерні речі: бронзові і залізні мечі з руків'ям у вигляді дзвіночка або у вигляді дуги, зверненої нагору (так звана антена), кинджали, сокирки, ножі, залізні і мідні наконечники списів, бронзові конічні шоломи з широкими плоскими полями і з гребенями, панцири з окремих бронзових пластинок, що нашивалися на шкіру, різноманітної форми бронзові посудини, особливого типу фібули, ліпна кераміка, намиста із непрозорого скла, жовті с синіми вічками.

Мистецтво племен Гальштатської культури було переважно прикладним й орнаментальним й тяжіло до мальовничості, розкоші, достаткового декору; різноманітні прикраси з бронзи, золота, скла, кості, фібули з фігурками звірів, бронзові поясні бляхи з вибитим візерунком, керамічні посудини — жовті або червоні, з поліхромним, урізним або штампованим геометричним орнаментом.

З'явилося й образотворче мистецтво: надгробні стели, статуетки з глини і бронзи, що прикрашали посудини або складали композицію (бронзова колісниця зі Штретвега в Австрії зі сценою жертвоприносини, 800—600 до н. е.); гравіровані або тиснені фризи на глиняних посудинах, поясах і цебрах (сітулах) зображують бенкети, свята, воїнів і хліборобів, ходи людей або звірів, двобої, сцени війни і полювання, релігійні ритуали.

Гальштатська культура поступово змінювалася у західних районах латенською культурою.

• Бурштиновий шлях

• Галльштаттський період // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.