Історична соціологія

Історична соціологія — галузь соціології, що зосереджує увагу на тому, як суспільства розвиваються в історії. Вона розглядає, як соціальні структури, які зазвичай сприймаються як природні, формуються внаслідок складних і тривалих соціальних процесів. До головних питань, які досліджує сучасна історична соціологія належать: виникнення капіталізму, революції та суспільні рухи, причини виникнення, існування та занепаду імперій, природа держав та процеси державотворення, соціальна нерівність та гендер[1].

Виникнення та розвиток

За твердженням Річарда Лахмана, соціологія з самого початку створювалася як історична дисципліна, предметом якої були соціальні трансформації, але поступово соціологи все більше почали зосереджуватися на сучасному суспільстві, аналізувати окремі аспекти статичного зрізу суспільства та намагатися пояснити індивідуальну поведінку[2]. Відповідно, сучасна історична соціологія є «способом у рамках соціології зберегти вірність фундаментальному проекту дисципліни „батьків-засновників“ (Маркса, Вебера, Дюркгайма)»[3].

В 1920-х — 1950 роках історична орієнтація в соціології майже зникає[4]. Окремі дослідники, творчість яких можна віднести до цього напрямку (як Карл Поланьї і його фундаментальне дослідження «Велика трансформація»), в цей період стояли осторонь загального розвитку соціології. Навіть праця Норберта Еліаса «Про процес цивілізації» (1939), яка пізніше була визнана класичною, в роки своєї появи на світ залишилася майже не поміченою. З середини 1960-х років почалось відродження та стрімкий розвиток цього напряму в США, що Ренделл Коллінз згодом назвав початком «золотого віку макроісторичної соціології»[5]. Однією з перших вагомих праць у цей період стала книжка Барінгтона Мура «Соціальні джерела диктатури і демократії» (1966), яка започаткувала серію творів, що стали класичними. Завдяки працям Мура, Коллінза, а також Рейнгарда Бедікса, Сеймура Мартіна Ліпсета, Чарльза Тіллі, Теди Скокпол, Майкла Манна та ін., історична соціологія стала впливовим напрямом досліджень[6]. «Візитною карткою» історичної соціології в цей період стало широке застосування порівняльного методу[7]. Праці представників цієї «другої хвилі» в історичній соціології значною мірою були реакцією на недоліки теорії модернізації, яка надто спрощувала розвиток людських суспільств, вони намагалися запровадити більш науковий підхід і акцентували увагу на змінах у соціальній структурі[8]. До цієї ж «хвилі» належить виникнення школи світ-системного аналізу, на чолі з Іммануїлом Валлерстайном та Джованні Аррігі[4].

В 1990-х роках з'явилася «третя хвиля» в історичній соціології. Її представники (Річард Лахман[9], Рональд Амінзаде, Елізабет Клеменс, Браян Ділл та ін.) критикували попередників за недостатню історичність їхніх праць і зосереджуються у своїх дослідженнях на динаміці, мінливості, суб'єктності історичних акторів та довготривалих непередбачуваних наслідках їхніх дій[10][11]. Окрім того, вони приділяли значно більше уваги культурі, ніж представники двох попередніх «хвиль», і наголошували на її важливості. Ця «хвиля» значною мірою була реакцією на успіхи гендерних студій, постколоніальної та інших теорій, і посилювалася крахом режимів «реального соціалізму»[12]. Одним із головних прихильників «культурного повороту» в історичній соціології в 1990-х роках був Вільям Сьюелл[13], але вже в 2000 році він заявив, що надмірна концентрація уваги на культурі та агентності призводить до забуття основних об'єктивних умов капіталізму, якраз тоді, коли він розширив сферу свого впливу і влади у світі, і закликав повернутися до досліджень об'єктивних структур[14].

В сучасних американських університетах історична соціологія займає своєрідне місце — нею займається незначна кількість дослідників, але на праці з неї припадає непропорційно велика частка премій за найкращу наукову книжку чи статтю, які присуджуються Американською соціологічною асоціацією[15].

Джерела та література

Див. також

Примітки
  1. Лахман, 2016, с. 34, 37.
  2. Лахман, 2016, с. 16, 17.
  3. Станислав Гавриленко. Социальный мир как исторический порядок контингентности (Рец. на кн.: Лахман Р. Что такое историческая социология? М., 2016)
  4. Масловский М. В. Парадигмы современной исторической социологии
  5. Рэндалл Коллинз. Золотой век макроисторической социологии // Время мира, вып 1, 1998, с 72-89.
  6. Кром М. М. Сравнительно-историческая социология // Кром М. М. Введение в историческую компаративистику. — СПб, 2015. — C. 94.
  7. Кром М. М. Сравнение в истории и исторической социологии: ̣̣общность метода и различие дисциплинарных подходов // «Стены и мосты» — II: междисциплинарные и полидисциплинарные исследования в истории: материалы Международнойнаучной конференции, Москва, Российский государственный гуманитарный университет, 13–14 июня 2013 г. — М.: Академический Проект, 2014. — с. 30
  8. Лахман, 2016, с. 182.
  9. Георгий Дерлугьян. Буржуазных революций не бывает! // Ричард Лахман. Капиталисты поневоле: конфликт элит и экономические преобразования в Европе раннего Нового времени / пер. с англ. А. Лазарева. — М. : «Территория будущего», 2010. — с.9.
  10. Савельева И. Историческая социология и социальная история в XXI веке: мосты и переправы // «Стены и мосты»: междисциплинарные подходы в исторических исследованиях: материалы Международной научной конференции, Москва, РГГУ, 13—14 июня 2012г. — М.:Совпадение, 2012. — с.118-126.
  11. Американская историческая социология об изменчивости и специфичности прошлого // ПостНаука. — 17.12.2014.
  12. Лахман, 2016, с. 181-183.
  13. Татьяна Татарчевская О новом историческом повороте в социологии // Социологическое обозрение. — 2012, Т 11, № 1. — С. 75-83.
  14. Вивек Чиббер. Спасение класса от культурного поворота // Спільне. — 8.01.2018
  15. Лахман, 2016, с. 9.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.