Абдус Салам

Абдус Салам
англ. Abdus Salam
урду عبد السلام‎‎
Народився 29 січня 1926(1926-01-29)
Джанг, Британська Індія, тепер  Пакистан
Помер 21 листопада 1996(1996-11-21) (70 років)
Оксфорд,  Велика Британія
·progressive supranuclear palsyd
Країна  Пакистан
Діяльність викладач університету, фізик-теоретик
Alma mater Пенджабський університет
Кембриджський університет
Галузь фізика
Заклад Імперський коледж Лондона, Ministry of Science and Technologyd, Government College Universityd, коледж Святого Джонаd і Міжнародний центр теоретичної фізики
Ступінь професор
Науковий керівник Nicholas Kemmerd[1] і Paul Taunton Matthewsd[2]
Відомі учні Fayyazuddind
Членство Лондонське королівське товариство, Папська академія наук[3], Академія наук СРСР[4], Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Індійська національна академія наукd, Національна академія наук Італіїd, Всесвітня академія наук[5] і Національна академія наук США
Відомий завдяки: Електрослабка взаємодія
У шлюбі з Louise Johnsond
Нагороди Нобелівська премія з фізики (1979)
Нагорода Марселя Гроссманна (1985)
Медаль Коплі (1990)
Автограф
 Абдус Салам у Вікісховищі

Абдус Салам (англ. Abdus Salam; 29 січня 1926, Джанг, Британська Індія (нині Пакистан) — 21 листопада 1996, Оксфорд, Велика Британія) — пакистанський фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з фізики за 1979 рік (спільно з Шелдоном Глешоу та Стівеном Вайнбергом).

Коротка біографія

У 1946 році закінчив Урядовий коледж Пенджабського університету в Лахорі, вступив до Кембриджського універститету в Англії. В 1949 році захистив магістерську дисертацію. В 1952 році захистив докторську дисертацію з квантової електродинаміки. 1951 року Салам став професором математики Пакистанського Урядового коледжу.

В 1954 році повернувся в Кембридж на посаду лектора з математики, а в 1957 у став професором кафедри теоретичної фізики Імперського коледжу в Лондоні. Від 1961 року був радником з науки президента Пакистану.

Від 1964 по 1993 роки був директором Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті (Італія), до створення якого доклав великі зусилля. Від 1964 по 1975 роки він був членом, а в 1971–1972 роках — головою Консультативного комітету ООН з науки і техніки.

Від середини 1950-х років Салам працював над єдиної теорією фундаментальних взаємодій, намагаючись об'єднати електромагнетизм із сильними та слабкими взаємодіями. Використовуючи принцип калібрувальної інваріантності, запропонований Ш. Глешоу, він у 1968 році (незалежно від Стівена Вайнберга) побудував теорію, що об'єднує слабкі й електромагнітні взаємодії в єдину електрослабку взаємодію, і передбачив, що переносниками слабкої взаємодії є (на той час ще не відкриті) заряджені частинки W + ,W — і нейтральна частка Z 0 (відкриті в 1983).

Нагороди

У 1979 році «за внесок у побудову об'єднаної теорії слабких і електромагнітних взаємодій між елементарними частками, у тому числі за передбачення слабких нейтральних струмів» спільно з С. Вайнбергом і Ш. Глешоу Салам був удостоєний Нобелівської премії з фізики. Крім Нобелівської премії, Салам був удостоєний премії «Атом для світу» (1968), нагороджений медаллю Максвелла Лондонського фізичного товариства (1961), медаллю Х'юза (1964), Королівської медаллю Лондонського королівського товариства (1978), золотою медаллю Ломоносова АН СРСР (1983) та багатьох інших нагород. Був членом академій наук багатьох країн, у тому числі іноземним членом Академії наук СРСР.

Примітки
  1. Математична генеалогія — 1997.
  2. Математична генеалогія — 1997.
  3. www.pas.va
  4. http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-52047.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
  5. twas.org

Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.