Австрославізм

Поряд з етнічною чеською свідомістю та локальним патріотизмом не менш важливим елементом національної ідеології чехів в XIX столітті було також усвідомлення належності до Австрійської імперії — так зване «австрійство». Ян Малий, діяч чеського національного руху, незадовго до революції 1848 року писав:

«Ми як чехи, також є австрійцями, і це означає, що ми члени такого суспільства народів, з подальшим збереженням якого пов'язане наше власне існування. Разом зі мною це відчуває кожен освічений чех, це тверде внутрішнє переконання всіх нас».

«Австрійство» відрізняли раціоналізм та реалістичне сприйняття дійсності; емоційні витоки в ньому були майже повністю відсутні. Це відчуття обумовлювалось в першу чергу ставленням індивіду до політичної спільності та держави. Історично «австрійство» було приречене поступитись натиску етнокультурного націоналізму, що дуже швидко розвивався, хоча як в 1848 році, так і в подальший період воно залишалось значним фактором в чеській ідеології та політиці. Провідний друкований орган чеського національного руху «Народні новини» у квітні 1848 року вніс важливе уточнення в тлумачення цього поняття:

«В політичному сенсі ми всі австрійські громадяни, але в національному сенсі ми не австрійці».[2]

Вперше основні принципи австрославізму висловив чеський політичний діяч Карел Гавлічек-Боровський в 1846 році на сторінках редагованої ним газети «Празькі новини» (статті «Слов'янин та чех» («Slovan a Cech») та інші). В період революції 1848–1849 рр. з розгорнутою програмою австрославізму виступив голова чеського ліберального табору історик Франтішек Палацький («Лист до Франкфурту» («Psani do Frankfurta») 1848, «Промови в конституційному комітеті Кромержижівського парламенту» 1849 р. та інші).

Австрославістські ідеї здобули визнання на Слов'янському з'їзді 1848 р. у Празі й були покладені в основу його документів —

• «Звернення до слов'янських народів Австрії» та
• «Маніфест до європейських народів».

Тоді ж голова польсько-русинської секції з'їзду Кароль Лібельт висунув проект, за яким передбачалося проведення щорічних слов'янських конгресів, створення комітету з вирішення спільних для австрійських слов'ян справ[1]. Концепція австрославізму знайшла підтримку в колах західних українців та в діяльності їх першої політичної організації — Головної руської ради, яка 1848 р. запропонувала поділити Галичину на дві автономні частини — східну українську і західну польську[1]. Імператорський уряд ігнорував вимоги австрославістів (див. «Національне самовизначення»), але настанови австрославізму лишалися в програмах різних національних організацій і політичних партій імперії до Першої Світової війни[1]. Водночас австрославізм, що з 60-х років XIX століття був однією з форм австрійського федералізму, піддавався критиці революційно налаштованими силами в самій Габсбурзькій монархії й поза її межами за підтримку імперської системи правління[1].