Автомайдан

Ознаки цивільного автопротесту, який переріс у систематичний автоспротив і цілісну субкультуру під час Української Революції 2013—2014, з'явилися у першу добу після розгону Євромайдану у ніч 30 листопада. У Києві стихійно виникали групи автомібілістів, які протяжно сигналили у центрі міста на знак протесту проти жорстокого розгону владою мирної акції на Майдані минулої ночі, а близько 12:00 30-го листопада група із п'яти автомобілів приєдналася до блокування 20-30-ма активістами вулиці Хрещатик на перетині з Інститутською. Спроби партруля ДАІ примусити залишити перехрестя присікалося активістами, що спустилися з мітингу на Михайлівській площі.

Осередки Автомайдану протягом грудня 2013 виникли у низці міст України, зокрема: Києві, Донецьку[2], Луцьку[3], Львові[4], Одесі[5], Ужгороді[6], Харкові[7], Херсоні[8], Хмельницькому[9] Черкаси та ін.

Найрезонансніші акції: блокування автомобільного руху, автопробіг до резиденції Президента України Віктора Януковича у Межигір'ї, вистежування та знешкодження кримінального елементу, що співпрацював з владою (полювання на тітушок)[10][11], евакуація поранених активістів Євромайдану з місць протистоянь, а також з лікарень, яким загрожували рейди міліцейських ескадронів смерті.

Ефективність акцій Автомайдану примусила режим Януковича вдатися до жорстких, але часом анекдотичних репресій. Зокрема, провладна більшість Верховної Ради 16 січня 2014 року пакетом прийняла закон, яким заборонялося пересування по автошляхах машин кількістю понад 5 одиниць. У відповідь на задньому бампері та склі автомобілей масово почали з'являтися наліпки: «Не їдь за мною, я — п'ятий!».

• поїздка до Межигір'я
• пікетування будинків, маєтків та інших об'єктів можновладців, провладних політиків, діячів та олігархів у Києві та у регіонах (Андрія Клюєва[12], Віктора Пшонки[13], Віктора Медведчука[14], Миколи Азарова[15], Віталія Захарченка[16], Дмитра Табачника[17], Бориса Клімчука, депутатів від Партії регіонів та інших посадовців Волині[18][19], родини Олега Сала[20], Ріната Ахметова[21], одного з офіцерів спецпідрозділу «Беркут» Євгена Антонова[22] тощо).
• на регулярній основі проводить патрулювання Києва. Вночі мінімум 10 машин патрулюють місто. Буває до 200 автомобілів.

Після повалення Януковича Автомайдан у Києві розділився на три організації:

1. Всеукраїнське Об'єднання «Автомайдан» — члени правління організації — Олексій Гриценко, Сергій Хаджинов, Катерина Бутко, Ігор Василів, Марина Гоношиліна, Віталій Уманець.
2. Автомайдан Київ з координаторами Катериною Кувіта та Дмитром Карпом;
3. Автомайдан Громада з координатором Василем Футіним;

Автомайдан на Волині також розділився на дві частини — «Автомайдан Луцьк» та «Автомайдан Волинь», останній з яких став більш політичним[29].

Громадська організація "Всеукраїнське об'єднання «Автомайдан» своїми головними завданнями визначила:

1. Боротьба з корупцією;
2. Громадський контроль роботи влади;
3. Ініціалізація громадянського суспільства в Україні.

За власним твердженням, ВО «Автомайдан» — є виключно громадською організацією, без політичних амбіцій.

Основним виконавчим органом є правління організації. Членами правління ВГО «Автомайдан» є:

1. Олексій Гриценко — голова ГО
2. Сергій Хаджинов
3. Катерина Бутко
4. Ігор Василів — голова тернопільского осередку ВО «Автомайдан»
5. Марина Гоношиліна
6. Віталій Уманець

Також в Києві існує інша організація — Автомайдан Київ, яка складається з колишніх активістів Автомайдану. Офіс «Автомайдан Київ» знаходиться за адресою: вул. Лаврська 6. Координатори ГО: Катерина Кувіта та Дмитро Карп.

• Все будет Автомайдан: активисты становятся лидерами (рос.) — «Українська правда», 22.01.2014
• Сторінка Автомайдану у соціальній мережі «Фейсбук»
• Сторінка Львівського Автомайдану у соціальній мережі «Фейсбук»
• Сторінка Західноукраїнського Автомайдану «ЗАХИСТИ СЕБЕ І УКРАЇНУ САМ» у соціальній мережі «Фейсбук»
• Сторінка АВТОМАЙДАНу підприємців Львів-Ужгород! у соціальній мережі «Фейсбук»